Рафаель Сабатіні - Одіссея капітана Блада

— було вже далеко за північ, — проте щохвилини міг наскочити наглядач. Пітт зрозумів це і вгамував раптовий сплеск почуттів.

Після цього вони ще довго шепталися. Надія знову запалила згаслий до того розум Пітта. Вони вирішили, щодо цієї справи треба залучити чоловік шість-десять.

Серед двох десятків прихильників Монмута, яких купив Бішоп, слід вибрати найкращих із тих, кому пощастило вижити. Бажано б мати людей, які знають море. Але таких було тільки двоє, та й ті не досить обізнані з технікою морської справи. Це Натаніел Хаґторп, який служив у королівському флоті, і Ніколас Дайк, що був молодшим офіцером за часів покійного короля. Був іще й третій — артилерист Оґл.

Перед тим як розійтися, друзі домовились, що Пітт почне з цих трьох, а потім завербує ще шістьох або вісьмох людей. Він має діяти дуже обережно й ретельно перевіряти людей, перш ніж довірити їм що-небудь, щоб викриття однієї якоїсь деталі не могло знищити всього плану. Працюючи разом зі своїми товаришами на плантації, Пітт матиме всі можливості непомітно викласти їм суть справи.

— Будь обережний, — було останнім Бладовим напученням. — Тихше їдь — далі станеш. І пам’ятай: якщо засиплешся, то загине вся справа, бо ти єдиний штурман серед нас, а без тебе годі буде й думати про втечу.

Пітт запевнив Блада, що все зрозумів, потім потай прокрався до своєї халупи і впав на солому, яка правила йому за постіль.

Наступного ранку Блад зустрівся на пристані з надто збудженим доктором Вакером. Той усю ніч думав про справу й пообіцяв дати Бладу тридцять фунтів стерлінгів на купівлю шлюпки для втечі. Блад, як годилося, подякував, нічим не виказуючи, що йому добре відома справжня причина такої щедрості свого колеги.

— Не гроші мені потрібні, — сказав він, — а сама шлюпка. Бо хто зважиться продати мені шлюпку й накликати на себе кару, яку обіцяно в наказі губернатора? Ви, поза сумнівом, читали його?

М’ясисте обличчя Вакера враз спохмурніло. Він заклопотано шкріб підборіддя.

— Так, читав... Але я сам аж ніяк не збираюся діставати нам шлюпки. Про це обов’язково довідаються. А покарання суворе — ув’язнення і штраф двісті фунтів стерлінгів. Це знищить мене. Розумієте?

Спалах надії в душі Блада почав згасати. Тінь відчаю впала на його обличчя.

— Але тоді... — промовив він розгублено. — Нічого не можна вдіяти.

— Ні, ні становище не таке вже й безнадійне. — Доктор Вакер якось не до речі посміхнувся, не розмикаючи уст. — Про це я подумав. Ви подбайте, щоб той, хто купить шлюпку, поїхав разом із вами, тоді йому не доведеться відповідати.

— Але хто ж поїде зі мною, крім таких самих невільників, як я? А чого не можу зробити я, того не зроблять і вони.

— Таж на острові не лише невільники — є ще й засланці. Кілька людей відбувають термін за борги; вони були б раді розпрямити крила. Приміром, такий чоловік, як Нетталл, корабельний тесля, радо скористався б з нагоди втекти.

— Але його можуть запитати — звідки в нього, боржника, гроші на шлюпку?

— Звісно, можуть. Та коли все зробити як слід, із розумом, то — лови вітра в полі — питати буде нікого.

Блад кивнув, стверджуючи, що все зрозумів, і лікар, узявши його за рукав, докладно розповів про свій план.

— Ви отримуєте від мене гроші й негайно ж забуваєте, що їх дав я. Коли вас спитають, то можете сказати, що у вас в Англії є друзі або родичі, які переслали кошти одним із ваших пацієнтів, ім’я якого ви, як людина честі, в жодному разі не викажете.

Сказавши це, він замовк і запитально глянув на Блада. Блад кивнув на знак згоди. Тоді лікар із полегкістю зітхнув і заговорив знову:

— Але запитань ніяких не буде, коли ви діятимете з розумом і обережно. Домовтеся про все з Нетталлом. Прийміть його до свого товариства — корабельний тесля стане вам у великій пригоді. Доручіть йому підшукати придатну шлюпку. А самі заздалегідь підготуйтесь, щоб, тільки-но прибуде шлюпка, негайно ж тікати, до того як почнуться неминучі допити. Розумієте?

Блад аж надто добре зрозумів його, і не минуло й години, як він уже зустрівся з Нетталлом і з’ясував, що той, як передбачав Вакер, справді схильний тікати. Вони домовились, що Нетталл знайде потрібну шлюпку, а Блад негайно ж дасть гроші на неї.

Однак розшуки затяглися на довше, ніж сподівався Блад, якому лишилось тільки чекати, носячи в кишені камзола позичене золото. Тільки наприкінці третього тижня Нетталл, з яким Блад тепер бачився щодня, повідомив, що він знайшов придатний човен і що власник хоче за нього двадцять два фунти. Того ж таки вечора на березі, сховавшись відлюдських очей, Пітер Блад передав потрібну суму своєму новому спільникові, і Нетталл пішов закінчувати купівлю. Він мав привести шлюпку завтра ввечері до пристані, де під покриттям ночі до нього приєднаються Блад та решта товаришів.

Усе було готове. У порожньому бараці, де ще недавно були поранені полонені, Нетталл сховав необхідні запаси: хліб, кілька кругів сиру, барильце води, кілька пляшок каїрського вина, компас, квадрант, морську карту, пісковий годинник, лаг, шнур, деякі теслярські інструменти, ліхтар і свічки. У таборі засуджених теж усі приготувалися. До цієї ризикованої справи: крім Хаґторпа, Дайка і Оґла після ретельного відбору залучили ще вісьмох людей. У Піттовій халупі, де жили крім нього п’ятеро засуджених бунтівників, які теж вирішили спробувати вирватися на волю, протягом тих ночей чекання потай сплели мотузяну драбину, щоб з її допомогою перелізти через частокіл. Імовірність викриття була, власне, незначною, адже все робили тихо. Особливих заходів для охорони невільників не вживалося, обмежувались тим, що на ніч усіх замикали в таборі, обгородженому високим парканом. Бо, врешті, куди міг подітися на цьому острові дурень, який спробував би втекти? Найбільша небезпека полягала в тому, що їх могли викрити свої ж товариші, які залишалися. Саме через це необхідно було виходити обережно й тихо.