Хорхе Луїс Борхес - Повідомлення Броуді

бачив, але по кроках помітив, що вона боса, а потім, у ліжку — що із затилля дому вона прийшла гола. Вона його не обійняла, не промовила жодного слова; тремтячи, лягла поруч. Це вперше вона пізнала чоловіка. Коли йшла геть, не поцілувала його; Еспіноса подумав, навіть не знає, як її звати. Через якусь внутрішню спонуку, в якій він не намагався розібратися, він присягнув, що в Буенос-Айресі нікому не розповідатиме цю історію.

Наступний день почався, як і попередні, хіба що Ґутре-батько заговорив з Еспіносою і запитав його, чи Христос дав себе убити, щоби спасти усіх людей. Еспіноса, який був вільнодумцем, але чувся зобов’язаним підтвердити те, що прочитав їм, відповів:

— Так. Аби визволити всіх від пекла.

Тоді Ґутре запитав:

— А◦що таке пекло?

— Це місце під землею, де все горітимуть і горітимуть душі.

— А◦ті, хто вбивали в нього цвяхи, також спаслися?

— Так, — відказав Еспіноса, який плавав у теології.

Він боявся, що управитель виставить йому рахунок за те, що сталося вночі з його дочкою.

Закінчивши обідати, вони попросили перечитати їм останні розділи.

Пообід Еспіноса довго спав, то був неміцний сон, який переривали настирливі молотки і неясні передчуття. Надвечір він встав і вийшов у коридор. Проказав, наче думав уголос:

— Вода спала. Лишилося ще трохи.

— Лишилося ще трохи, — як луна, повторив Ґутре.

Вони утрьох йшли за ним. Вклякнувши на колінах на кам’яній долівці, попросили у нього благословення. Потім осипали прокльонами, обплювали і виштовхали на затилля. Дівчина плакала. Еспіноса зрозумів, щó його чекає по той бік дверей. Коли їх відчинили, він побачив небесний звід. Свиснув якийсь птах; «щиголь», — подумав він. Повітка стояла без даху; вони видерли крокви, щоб спорудити хрест.

Повідомлення Броуді

У примірнику першого тому «Тисячі та однієї ночі» (Лондон, 1839 рік) Лейна, який для мене роздобув мій дорогий друг Пауліно Кейнс, ми виявили рукопис, який я зараз перекладу іспанською мовою. Прекрасна каліграфія — мистецтво, що його друкарські машинки вчать нас забувати, — наводить на думку, що його було написано десь у той самий час. Як відомо, Лейн не скупився на розлогі коментарі; поля рясніють доповненнями, знаками запитання і подекуди виправленнями, які написані тією самою рукою, що й рукопис. Можна сказати, що чудесні казки Шахерезади цікавили читача менше, ніж звичаї Ісламу. Про Девіда Броуді, чий прикрашений завитками підпис стоїть під рукописом, я нічого не зміг довідатись, опріч того, що то був шотландський місіонер родом з Абердина, який проповідував християнську віру в центральній Африці, а згодом у джунглях Бразилії, куди його, мабуть, привело знання португальської мови. Цей рукопис, наскільки я знаю, ніколи не виходив друком.

Я◦дослівно перекладу це повідомлення, викладене безбарвною англійською мовою, дозволивши собі пропустити тільки якийсь вірш із Біблії і цікавий пасаж про сексуальні звичаї єгу, що його добрий пресвітеріанин соромливо ввірив латині. Перша сторінка відсутня.

* * *

«…краю, який спустошують люди-мавпи (Apemen), живуть Mlch[31], яких я називатиму єгу, щоб мої читачі не забували про їхню звірину натуру, і тому що точна транслітерація є майже неможливою через відсутність голосних звуків у їхній грубій мові. Членів племені, гадаю, є не більш ніж сімсот, разом із Nr, які живуть південніше, у хащах. Назване мною число є приблизним, позаяк — за винятком царя, цариці і чаклунів — єгу сплять там, де застане їх ніч, a не на постійному місці. Болотна лихоманка і постійні набіги людей-мавп скорочують їхню чисельність. Імена є лише в небагатьох. Коли вони хочуть когось покликати, то кидають у нього болотом. Я◦також бачив, як єгу, аби покликати друга, падали долі і качалися по землі. Фізично вони не різняться від Kroo — хіба що нижчим чолом і мідним відтінком, що применшує їхню чорноту. Живляться плодами, корінням і плазунами; п’ють молоко котів і кажанів і ловлять рибу руками. Коли їдять, ховаються або заплющують очі; усе решта роблять на очах у всіх — як філософи-кініки. Пожирають сирими трупи чаклунів і королів — щоб перейняти їхні чесноти. Я◦дорікнув їм за цей звичай; вони торкнулися рота і живота: можливо, аби показати, що мертві також є їжею, або — та це для них, либонь, надто мудровано — щоб я зрозумів, що все, що ми їмо, врешті-решт стає людською плоттю.

У своїх війнах вони послуговуються камінням, яким запасаються, і магічними заклинаннями. Ходять голі; не знають ані одягу, ні татуювань.

Привертає увагу той факт, що маючи можливість жити на розлогому трав’янистому плоскогір’ї з чистими джерельними ключами і тінистими деревами, вони воліють тулитися в мочарах, які оточують його підніжжя, немов насолоджуючись нещадністю екваторіального сонця і нéчисті. Схили круті, і, либонь, вони є таким собі щитом супроти людей-мавп. У шотландському Гайлендсі клани зводили свої замки на вершині пагорба; я вказав чаклунам на такий звичай, запропонувавши його як приклад, та все було марно. Проте мені дозволили спорудити хижку на плоскогір’ї, де вночі повітря прохолодніше.

Плем’ям править цар, що має абсолютну владу, та я підозрюю, що насправді урядують чотири чаклуни, що супроводжують царя, які ж його і вибрали. Кожен новонароджений малюк піддається ретельному огляду; якщо на його тілі є певні знаки, які мені не розкрили, його возводять у сан царя єгу. Відразу по тому його скоплять (he is gelded), випікають йому очі, відсікають кисті рук і стопи — аби світ не відволікав його від мудрості. Він живе замкнений у печері, яка зветься царським палацом (Qzr), до якої можуть заходити тільки четверо чаклунів і пара рабинь, які за ним доглядають і намащують його гноєм. У час війни чаклуни виносять його з печери і показують плем’ю, аби збудити його відвагу, і несуть його на плечах у саме пекло битви — як прапор чи талісман. У таких випадках він, як правило, відразу ж гине під градом каміння, яке кидають у нього люди-мавпи.

В іншому палаці живе