Микола Остоу - Усі жінки - відьми. Будинок шкереберть

волоссю піщаного кольору. У нього й так був досить важкий день, а тут ще якісь загадкові послання з Потойбіччя!

— Нічого не можу сказати напевне, — почав він, вагаючись, — але всі ви — ворожки, і якщо у Пейдж дійсно були якісь видіння, погані передчуття або магічні контакти іншого штибу, то не думаю, що вам слід їх ігнорувати.

— Передчуття зазвичай бувають у Фібі, — нагадала Пайпер. — Якщо висловлюватися офіційною мовою, то у нас виникла нештатна ситуація.

— Але є беззаперечний факт — усе побачене Пейдж мало дуже правдоподібний вигляд. Настільки правдоподібний, що вона скасувала переїзд. А це вже не абищо, — зазначив Лео. — Може, вам слід було ретельно розглянути всі можливі варіанти, перш ніж приймати рішення переїхати?

— А ми й розглянули, — запевнила його Фібі, кинувши багатозначний погляд на Пайпер, — і саме тому ти повернувся, і разом із тобою — всі наші манатки. — Вона скрушно зітхнула. — Ще вчора Пайпер і я місця собі не знаходили, побиваючись — що ж ми будемо цілих півроку робити без нашої рідної домівки! І якби був хоч один шанс скасувати переїзд, ми б ним обов’язково скористалися. Що ми і зробили.

— Що ж, — мовив Лео, — це не здається мені маячнею. Аж ніяк. Інакше я б тут зараз не стояв. А тепер усі втрьох ідіть і займайтеся вашими дослідженнями. Я ж тим часом побуду з Ваятом.

— Спасибі, дорогенький, — з вдячністю в голосі сказала Пайпер і цьомкнула чоловіка в щоку. — Зараз малий спить, але через півгодини ти маєш його розбудити. Інакше нам не вдасться вкласти його увечері.

Пайпер обернулася до сестер.

— Ну що, ходімо до бібліотеки? — Фібі з Пейдж закивали головами і хором відповіли:

— Ходімо!

І, прихопивши з собою курточки та ключі, дівчата вирушили в дорогу.

— Ну що, — мовила Пайпер, окинувши поглядом численні полиці з книжками, карткові каталоги та комп’ютери, — звідки почнемо? — Взявши руки в боки, вона повернулася до Фібі. — Здається, це ти недавно була студенткою? — спитала вона, натякаючи на те, що кілька років тому Фібі довелося поновити заняття у коледжі, щоб отримати диплом.

Фібі кивнула та озирнулася довкола:

— Це галузева бібліотека, Пайпер, — промовила вона. — Вона набагато менша, аніж та, що була у нашому коледжі. І база даних в ній, напевне, також є значно меншою.

— Це так, — зауважила Пейдж, але оскільки з нас лише ти маєш діючу студентську перепустку, то чому б не розпочати дослідження саме з цієї бібліотеки? Яка різниця? — Вона кинула погляд на полиці і швидко сколола своє густе волосся в жмут, що означало її готовність приступити до роботи. — Так, — почала вона, поглянувши на Фібі, — ти підеш перевірити картковий каталог і пошукаєш в Інтернеті міські легенди Сан-Франциско, особливо ті, що хоч якось стосуються будівництва, архітектури або міцності конструкцій. А ти, — Пейдж звернулася до Пайпер, — перевіриш муніципальні архіви стосовно будь-яких зафіксованих заворушень чи негараздів, — тут вона стишила голос до шепоту, — пов’язаних з окультними явищами.

— А наскільки далеко в минуле треба заглиблюватися? — обережно спитала Пайпер, вигнувши брову.

Пейдж знизала плечима.

— Настільки, наскільки можливо. Не думаю, що на нас чекає безліч цікавої інформації. Навпаки — це буде те саме, що шукати голку в копиці сіна.

— Хороший план, нічого сказати! Точніше — хороший початок, — іронічно мовила Фібі, підбадьорливо похлопавши Пейдж по плечу. — Значить так: я буду або за комп’ютерами, або… — вона вказала пальчиком з бездоганним манікюром, — там, біля тих полиць.

— Мені здається, що тут має бути кілька спеціальних комп’ютерів, у пам’яті яких зберігаються муніципальні архіви, — зробила припущення Пейдж. — Можна спитати про це оту жіночку за конторкою.

Пайпер поглянула на мініатюрну бібліотекарку. Її маленька сива голівка ледь виглядала з-за конторки.

— Ця жінка має знати, де знаходяться ті чи інші відомості, — зауважила вона. — Це полегшить нашу роботу.

— І не треба недооцінювати важливість випадкової та несистематизованої інформації, — додала Пейдж.

— А ти чим займешся? — спитала її Фібі. — Як ми тебе знайдемо, коли виникне потреба? Мабуть, працівники бібліотеки мають якусь свою спеціальну «систему сповіщення».

— О, я займуся застарілими носіями інформації, — відповіла Пейдж, кивнувши на сходи. — Нагорі у них зберігаються мікрофільми, на яких задокументовано всі газетні статті про цей регіон за увесь час. Хтозна, може я відкопаю там щось про наш будинок.

— А звідки ти так добре знаєш бібліотеку, — поцікавилася Пайпер.

— Не забувай, що я вже не працюю повний робочий день і тому маю достатньо вільного часу, — нагадала їй Пейдж.

Розділ 8

— Ну от — хоч одну ніч прожили без химерних халеп, — з усмішкою сказала Пайпер, поглянувши на Лео, і взяла в руки ранкову газету.

За сніданком вони насолоджувалися незвичним спокоєм, утішаючись тим, що протягом принаймні останніх шістнадцяти годин Холівелл Менор ніяк не виявляв своєї зіпсутої химерної вдачі. Але оскільки нових коників можна було чекати кожної миті, то конче необхідно було насолодитися цим коротким перепочинком. Здавалося, навіть малий Ваят це добре розумів — цілу ніч він міцно спав і жодного разу навіть не писнув. А тепер він весело лупцював кулачком по грудочкам каші на столику.

— Авжеж, — погодився Лео. — Ми провели ніч без пригод, а це уже добра новина. Поганою ж новиною є те… що ніч минула тихо і без пригод.

— Ти хочеш зіпсувати мені настрій? — напівжартома спитала його Пайпер. — Та годі тобі, я розумію, що ти маєш на увазі, — мовила вона поблажливо, спіймавши стурбований погляд Лео. — Це як у фільмі жахів, коли школяр каже своїй худорлявій подрузі-білявці: «Усе нормально, скрізь тихо», а вона йому відповідає…

— …А вона відповідає: «Аж надто тихо», — підколола її Пейдж, заходячи в кухню, щоб налити собі склянку апельсинового соку. — День чудес! Що я бачу — свіжовичавлений сік! — вигукнула вона із приємним здивуванням. — Хтось із нас добре виспався, це точно!

— За це і вип’ємо, — кивнула Пайпер Пейдж і піднесла склянку вгору. — Але вираз «аж надто тихо» мені щось не дуже подобається в нинішньому контексті.

— Я розумію тебе, — кивнула головою Пейдж, — але поки ми не розберемося з тим, що «накопали» вчора у бібліотеці, не слід відкидати можливість будь-яких сюрпризів. Вибач, сестро. Дуже хотілося, щоб було по-іншому, але нічого не вдієш.

— Між іншим, Фібі на радощах, що добре виспалася, чкурнула вдосвіта до свого офісу, — повідомила Пайпер. — Щось пов’язане з необхідністю здійснювати «особисті контакти».

— А, розумію, що це таке, бо знаюся на канцеляриті… — сказала Пейдж. — До речі, з нашим хаотичним розпорядком дня втриматися на повноцінній роботі майже неможливо. Тому я навіть