Кемерон Докі - Усі жінки - відьми. Фатальне кохання

про що поліція воліє мовчати? Поліція як завжди щось приховує від широкого загалу, сподіваючись, що хтось сторонній випадково дасть їм потрібну інформацію?

— Ти влучила в ціль, — кивнув Дарріл. — І саме тому вкрай важливо, щоб те, про що я тобі зараз розповім, знали тільки ти, Фібі та Пейдж — і більше ніхто.

— Присягаюся, — урочисто-серйозно сказала Пайпер.

— Він не просто вбиває, — пояснив Дарріл. — Він ще й бере трофеї.

Від слів Дарріла горло Пайпер перехопив спазм.

— Фе, як бридко. Бридко і жахливо. Убивство жахливе саме по собі, а тут іще й трофеї!

Серйозне обличчя Дарріла похмурніло.

— Тут я з тобою цілком згоден. Є ще одна обставина, яку, гадаю, тобі слід знати, Пайпер. Тобі ж відомо, що цей тип не має якоїсь певної схеми дій і вбиває людей з усіх верств суспільства?

Пайпер кивнула.

— Але стосовно трофеїв певна схема є. Його трофеї щоразу інші, але щоразу це… це щось суттєве, скажімо так. Йдеться не про прикраси або пасма волосся. Йдеться про частини тіла. Як на мене, то це має якесь ритуальне значення. І саме з цієї причини ми воліємо не розводитися про це. Як тільки представники мас-медіа про це дізнаються, вони зчинять галас про ритуальні вбивства, що їх скоюють послідовники культу Сатани. Почнеться паніка, і ситуація вийде з-під контролю.

— Ритуальні вбивства, — задумливо повторила Пайпер. «Випадковий збіг обставин, чи ні?» — подумала вона. Саме в цю мить Фібі та Пейдж вдома намагалися знайти у «Книзі таїнств» посилання на той ритуал, за допомогою якого Вільяма Ланкастера заточили у пастку понад вісімдесят років тому. І дійсно, було схоже, що на мешканців Сан-Франциско полював саме ритуальний убивця. Може, недаремно у Пайпер мурашки поповзли по спині, бо вона інтуїтивно відчула зв’язок між цими двома обставинами?

— Я не садистка і не любителька всіляких жахіть, але які саме трофеї взяв цей тип? — спитала Пайпер. — Якщо вбивства і справді мають ритуальний характер, то, можливо, знаючи, що саме йому потрібно, ми зможемо вирахувати, який саме ритуал він виконує? І зможемо дізнатися — хто скоює ці вбивства і навіщо.

— Першій його жертві бракувало очей; другій — вух, — швидко заговорив Дарріл. «Навіть у блокнот не зазирнув, підмітила мовчки Пайпер. — Та і як він міг не пам’ятати подробиць цієї жахливої справи!» — Потім була жінка, якій він вирізав язика. А у останньої жертви, відповідно, бракувало носа.

— Ага, тож він полює за органами чуття, — здогадалася Пайпер. — Органи зору, слуху і нюху. Залишилося одне — органи дотику.

Дарріл похмуро кивнув:

— У Нормана Джонса були відрубані руки. Я розумію, що все це вкладається у певну схему, але мені здається, Пайпер, що цей тип набирає обертів. Він має якийсь ширший план, про який ми не знаємо. Він намагається щось вчинити, іде до якоїсь мети.

— Іти хочеш, щоб ми допомогли тобі виявити, що це за мета? — спитала Пайпер.

— Можливо, тільки ви й зможете мені допомогти, — щиро зізнався Дарріл. — Я не певен, що поліція зможе ще довго замовчувати ці деталі.

— Сподіваюсь, ми зможемо щось знайти до того, як з’явиться нова жертва, — сказала Пайпер. — Я знаю, що ти дуже ризикуєш, звертаючись до нас, Дарріле, і добре тебе розумію. Спасибі за те, що поділився з нами цією інформацією.

— Сказав би «із задоволенням», але ця фраза, певно, буде недоречною, — відповів детектив.

Пайпер через силу посміхнулася.

— Норман Джонс був велетень, — раптом зауважила вона. — Треба мати неабияку фізичну силу, щоб з ним упоратися.

Вираз обличчя Дарріла вмить змінився. Пайпер помітила, як в його очах спалахнула надія.

— Я знав, що недаремно до вас звернуся, — вигукнув він. — І як ми відразу про це не здогадалися?! Неабияка фізична сила — ось що є спільним для всіх жертв.

— Як чоловіків, так і жінок? — перепитала Пайпер.

Дарріл повільно кивнув головою, наче щось обдумуючи.

— Першою жертвою стала жінка — марафонська бігунка. Другою жертвою був портовий вантажник. Зазвичай це надзвичайно дужі й круті хлопці. Звісно, не всі жертви були однаково дужими, але певна схема тепер простежується: це були фізично сильні люди.

Дарріл був настільки задоволений цим відкриттям, що аж вдячно обійняв Пайпер.

— Мені слід повертатися до управління поліції, — сказав він, відпускаючи її. — Перекажи сестрам те, про що я тобі розповів. Можливо, це й небагато, але певний матеріал для роздумів все ж таки є. Якщо найближчим часом нічого не знайдемо, то, мабуть, доведеться дати прес-конференцію, щоб хоч якось заспокоїти місцеву публіку. Спасибі тобі, Пайпер.

— І тобі спасибі, — відповіла Пайпер. — Якщо ми самі про щось дізнаємося, то відразу ж з тобою зв’яжемося. Таємно, звичайно ж.

Кидаючи навколо професійно-прискіпливі погляди, Дарріл рушив від клубу.

— Я теж гадаю, що громадяни мусять допомагати поліції в її нелегкій роботі! — раптом пролунав чийсь голос.

Пайпер аж підстрибнула від несподіванки. Вона зосередилася на обмірковуванні своєї розмови з детективом і зовсім забула, що вона не сама.

Обернувшись, Пайпер побачила Джила Таунсенда і невимушено кинула:

— Узагалі-то, я давно знайома з детективом Морісом. — Джил Таунсенд стояв достатньо далеко, щоб підслухати її розмову з Даррілом, але Пайпер не стала вдаватися до заплутаних пояснень там, де вистачило б простого і безхитрісного. — Його колишній напарник зустрічався з моєю сестрою.

На обличчі Джила з’явився зацікавлений вираз.

— З якою? З Пейдж чи з Фібі?

— Ні з першою, ні з другою, — коротко відповіла Пайпер, сподіваючись, що відверта відповідь вгамує цікавість Джила. — Енді зустрічався з нашою найстаршою сестрою, з Прю.

— А коли можна буде з нею познайомитися? — поцікавився Джил.

— Ніколи, — просто відповіла Пайпер. — Вона померла. Як і Енді, напарник детектива Морріса. Ці втрати могли б нас розлучити, але сталося навпаки. Ми зблизилися і стали друзями. Саме тому ви і бачили те, що бачили. Це суто особиста справа.

— І до того ж суто приватна, — додав Джил. — Який жаль! — Він швидко наблизився до Пайпер з виразом жалю і спокути. — Вибачте, будь ласка. Мабуть, я повівся як нечуйний тупак.

— Зовсім ні, — сказала Пайпер і силувано посміхнулася. Щось було у Джила неймовірно привабливе, навіть коли він відверто хибив. Може, це його здатність визнавати власні помилки? Рідкісна риса, особливо у чоловіків. — Але вам треба серйозно замислитися над обмеженням вашої ненаситної цікавості, — зауважила вона.

— Та знаю, — знічено закивав Джил. — Мій татко завжди мені за це докоряв і всерйоз подумував написати мені на лобі таке попередження: «Багато знатимеш — погано спатимеш».

— А ви живете разом із батьком? — спитала Пайпер, вирішивши