Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Сучасна проза » Конотоп 📚 - Українською
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Конотоп" автора Василь Дмитрович Кожелянко. Жанр книги: Сучасна проза.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 18 19 20 ... 32
Перейти на сторінку:
вже геть втратили міру у своїй ненависті до «московства» і аґресивному, я би сказав фашистоїдному, самозвеличенні ті, хто стверджують, що під Конотопом відбулась битва двох цивілізацій - проґресивної, европейської, раціональної (Україна) та дикої, азіятської, деспотичної (Росія). Їй-Богу, смішно.

А один, трохи схиблений на Аріяні, белетрист навіть оголосив, що ВКБ зупинила інвазію жовтої раси у арійську Европу. Це виглядає ще більш смішно, якщо врахувати, що серед народів, які нібито зупинили навалу «московсько-азіятської орди», були й кримські татари. Чи вони теж арійський народ?!

Що ж було насправді? Насправді спочатку васал польського короля Богдан Хмельницький повстав проти свого сюзерена і - переміг. Якби програв, то був би спечений у мідному бику на варшавському майдані і залишився би в історії ще одним ребелізантом і схизматом. А так - це великий полководець, державний муж і політик. Але не треба забувати, що право бути абсолютним сюзереном у ті часи мала лише особа королівської крови, інші - мусіли під кимось ходити. Богдан Хмельницький особою королівської крови не був, він був дрібним дворянином, і тому, розірвавши (з вигодою для себе) стосунки з одним сюзереном (у даному разі королем Жечі Посполитої), відразу почав шукати собі нового володаря. Як людина менталітету XVІІ ст. він собі й не уявляв, що може бути САМ правителем такої величезної території, яку навіть не знав достеменно як назвати (Украйна, Князівство Руське, Черкащина, Гетьманщина тощо), тому гетьман Хмельницький активно шукав собі сюзерена. Хоча треба визнати, де-факто Богдан Хмельницький був абсолютним правителем України, військовим диктатором з необмеженими повноваженнями, таким собі президентом без парламентської противаги.

Гетьман Хмельницький приглядався до короля Швеції (найоптимальніший варіант), до, знову ж таки, короля Польщі (а чому б ні?), до турецького султана (геополітика), до кримського хана (особи монаршої крови як-не-як), до московського царя…

«Чому?» - це інше питання, але вибір було зупинено на останньому. Після Переяславської ради стосунки між гетьманом Богданом Хмельницьким і царем Олексієм Михайловичем склались за формулою «васал-сюзерен». З усіма витікаючими…

Гетьман Хмельницький помер, владу в Україні перебрав інший - гетьман Виговський, і як людина, що має право на свободу вибору, наповнив формулу «сюзерен-васал» новим змістом. Він розриває стосунки з попереднім сюзереном - царем Олексієм Михайловичем і укладає взаємини, за згаданою формулою, з королем Польщі. Що залишається у цій ситуації чинити цареви московському? Він діє так, як би на його місці діяв будь-який інший володар XVІІ ст., - посилає військо покарати зухвалого васала (корпус у складі стрілецьких полків та дворянської кінноти під орудою князя Трубєцкого). Але й польський король чинить так, як має чинити будь-який нормальний сюзерен Европи XVІІ ст., - він посилає військо захистити свого новонаверненого васала (дивізію під командуванням Анджея Висоцького).

Таким чином, під Конотопом зустрілись дві військові потуги двох могутніх сюзеренів Европи - польського короля та московського царя, що мали між собою вирішити: кому має підлягати цей непослідовний васал - Україна. Звісна річ, що зверхник цього васалітету гетьман Виговський в силу відомих причин і особистих симпатій виступив на польському боці. Про те, що його піддані не були одностайні в орієнтації на Польщу, свідчить (окрім подій подальших) те, що на російському боці виступив загін запорожців під проводом наказного гетьмана Івана Безпалого.

А т.зв. союзників - кримських татар слід розглядати винятково як наймане військо в одному ряду з іншими найманцями: німцями, волохами та сербами.

Тому не треба шукати символічної «битви пригноблених народів проти азіятсько-деспотичного поневолення». Це була пересічна феодальна війна, притаманна тій епосі, як терористичні акти нашому спливаючому XX-му вікови. Це не була ні Бородінська, ні Грюнвальдська, ні Куликовська битва, це був прикрий для Російської імперії військовий інцидент, який одначе дуже швидко було виправлено. А остаточну крапку у закономірному процесі приєднання Малоросії до Російської імперії було поставлено через півстоліття під Полтавою, де ще один невдячний васал - гетьман Іван Мазепа зробив спробу поміняти сюзерена. Результат - прямо протилежний фіналу конотопському, бо на початку XVІІІ cт. весь світ зі страхом збагнув, що процес розширення Російської імперії вже нікому й нічим не зупинити. Найрозумніші з малоросіян це зрозуміли і влились (а на деяких етапах й очолили) у цей процес, нерозумних було просто зметено з історичної арени.

…Ще раз мусимо наголосити, що абревіатура ВКБ в історичному контексті не має права на існування, бо це було: а) не велика; б) не битва, а так, вовтузня. Навіть не батрахоміомахія, а банальна жабомишодраківка.

Газета «Ніч»

Автовізій САМІЙЛЕНКО

Dіscursus de bello moscovіtіco

Не мав би ваш кореспондент жодного права носити горде ймення «журналіст», якби, перебуваючи у самому пеклі, - в гущі подій Великої Конотопської битви рівно 340 років тому, не взяв би інтерв’ю у його ясновельможності гетьмана всієї Руси-України головнокомандувача Збройних сил України Івана Виговського. Щоправда, наша розмова протікала дещо дискретно і у дещо специфічних умовах. Аля ґер, ком аля ґер, перепрошую за банальність. Два дні 28 і 29 чеврня 1659-го року я провів поряд з й.я.в. гетьманом Виговським і два дні тривало наше інтерв’ю. Щоправда, питань, які я заготовив для високомудрої розмови з паном гетьманом, задати мені не вдалося, бо не було належних умов, та й диктофона мені було розтрощено московською кулею ще на самому початку битви. Тому із запланованого масштабного на дві шпальти інтерв’ю вийшли якісь окрушини. Тому так.

- Ваша ясновельможносте, пане гетьмане, товаришу генерал (від перших же гарматних вибухів і свисту мушкетних куль я трохи втратив почуття реальности і на якийсь час у мені рельєфно ожили спогади про службу в т.зв. Совєтській Армії, тому й звернувся я до гетьмана так якось анахронічно, але згодом отямився, бо й.я.в. гетьман Виговський дав наказ відступати на той бік річки Соснівки. Поволі з боями ми відступали, а на нас насідали московці князя Пожарского), дозвольте спитати Вас, чи Ваша жорстока розправа з опозицією, я маю на увазі групу полтавського полковника Мартина Пушкаря та кошового Якова Барабаша і самопроголошеного гетьмана Силку та наказного гетьмана Івана Безпалого, не поставить під сумнів Вашу леґітимність яко демократично обраного президента незалежної України?

- Що я тобі скажу, Автовізію (українські полки відступали, і гетьман вповні контролював цей процес, слідкував, аби відступ не перетворився на втечу), демократія - це не вседозволеність. Колишній кошовий отаман Барабаш та колишній полтавський полковник Пушкар підняли заколот проти законного, до того ж тричі обраного, гетьмана, тому й отримали по заслузі: Пушкаря вбито в бою, а Барабаша, за вироком військово-польового

1 ... 18 19 20 ... 32
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Конотоп», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Конотоп"