Юрій Михайлович Канігін - Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства

говорить про те, що арійські городища забудовувалися відповідно до розробленого плану: розмітка місцевості, підготовка макету, втілення у кам'яних спорудах єдиної ідеї «центризму»… І це робилося в кам'яному віці, коли в Європі ще мешкали троглодити.

Прадавні архітектори вже уміли пов'язувати в одне ціле завдання оборони поселення, житлові і господарські комплекси, численні комунікації між верхніми і нижніми вулицями, систему зливної каналізації з її водозбірними ямами та відстійниками. Як правило, у центрі такого поселення розміщували культову споруду. Кожний окремий її елемент був тісно пов'язаний з цілим, а чітко окреслена архітектурна єдність храму свідчить про цілеспрямоване втілення як ідеологічних, так і культурно-господарських функцій.

І ось що важливо. Дослідники дійшли висновку, що саме андронівський (аркаїмський) тип житла, котрий сформувався понад 5000 років тому на території сучасного Казахстану, став чи не основним для всіх російських і українських територій протягом десятків століть і аж до нашого часу. Причому це був арійський тип житла!

Спеціалісти відзначають: «Будинок центральноєвропейського типу (так зване андронівське житло) поширене в середніх широтах від Центральної Європи до Західного Сибіру. Він дерев'яний, рублений або каркасно-стовповий, часто заглиблений у землю, з пірамідальним або двосхилим коньковим дахом і відкритим вогнищем. Будинок досить великих розмірів, однокамерний, призначений для проживання сім'ї, що складалася з кількох поколінь.

Такий тип будівель добре відомий завдяки розкопкам у Центральній Європі та Казахстані, а також знайденим глиняним моделям житла в енеолітичних шарах Подунав'я та Подніпров'я [Кузьмина Е. Е. Древнейшие скотоводы от Урала до Тянь-Шаня. — Фрунзе, 1986. —С. 50].

Вже цитований нами О. Трубачов наголошує: «Описані у ведичній літературі, Авесті будинки древніх індоіранців не мають ні аналога, ні своїх попередників у архітектурі землеробських цивілізацій Індії, Ірану, Передньої Азії. Вони більше схожі на будівлі центрально-євразійського типу, звідки, очевидно, і прийшли їх творці. Цікаво, що в деяких районах Індії архаїчний тип великого будинку з двосхилим коньковим дахом зберігся до сих пір. Там проживають представники особливих етнокастових груп, які ведуть свій родовід від ведичних аріїв» [Трубачев О. Н. Эпоха бронзы лесной полосы СССР. — М., 1987. — С. 125].

Крім того, археологи відзначають, що у культурних шарах протоміста (Аркаїма) знайдено багато залишків металургійного виробництва, зокрема, металургійні печі. Могильники буквально насичені виробами із бронзи [Зданович Г. Б. Аркаим: арии на Урале. Гипотеза или установленный факт.—М., 1992.—С. 263].

У розкопаних помешканнях андронівців вчені натрапляли на залишки одягу і взуття (ковпаки, чоботи-постоли, так звані «кожані панчохи», кафтани, пояси, штани). Знайдені речі дуже схожі на елементи одягу саків, скіфів та їх пізніших потомків (гузів, казахів). Та й за зовнішнім виглядом вони дуже нагадували арійців: білошкірі, зріст від 170 сантиметрів, прямий ніс, правильні риси обличчя, підстрижене волосся часто зв'язувалося у пучок на потилиці.

Картину життя андронівських племен та їхнього центру Аркаїму доповнює священна книга зороастризму Авеста. З цієї давньоперської пам'ятки ми дізнаємося, що один із трьох синів Трайтона (царя династії Пардата), якого звали Ар'я, будучи спадковим принцом, одержує у свої володіння Іран. Салму і Туру — східні окраїнні землі. Праведник Ар'я (середньоперське — Аїрік) стає родоначальником іранських аріїв. А його два брати Салм і Тур (обидва лиходії) стають родоначальниками сарматів (Салм) і туранців (Тур). Згодом невдоволені розподілом земель, вони вбивають праведника Ар'ю. Ця обставина породжує тривалі війни іранських арійців і туранців. До речі, саме під час однієї з таких війн у похилому віці помер засновник зороастризької релігії Заратустра.

Отже, Аркаїм, як і Трипілля, дає нам, українцям, те, чого ніхто й ніколи не зможе у нас забрати, те, що завжди нагадуватиме нам про нашу правічність: це почуття поєднання в собі усіх минулих тисячоліть, доль і рішень, страждань, пов'язаних з подоланням численних перешкод. Неозорий простір степів, гір і морів, майже непроглядна товща століть і тисячоліть, величезний досвід і безліч доль минулих поколінь — все це тихими потоками спливає до нас, поєднується у наших душах, набуваючи нової життєвої сили. А головне, приходить розуміння того, що ми — нащадки, продовжувачі великої справи, котра, виявляється, вже давно живе в нас. І віднині потрібно чинити так, щоб все це більш чітко окреслилось, заговорило, зазвучало.

Третє — давньоіндійська цивілізація арійського типу. З'ясувалося, що свідчення, зібрані археологами про доарійські поселення, зокрема, про місто Мохенджо Даро, були неправильно витлумачені. Якщо раніше заявляли, що ці поселення розорили злі арійські пришельці, то нині вчені схильні вважати: Хараппську землеробську цивілізацію знищили природні катаклізми. Думка про доіндоєвропейське походження хараппських міст грунтувалася на знайдених на їх території глиняних печатках з написами на невідомій мові, яку ніяк не вдавалося розшифрувати.

Вже в наші часи на землях, прилеглих до колишнього русла Сарасваті, археологи відкрили цілу низку таких же покинутих, а не зруйнованих поселень (там також були знайдені вже згадувані печатки з невідомими написами). А зовсім недавно індійський вчений Н. Жіха, узагальнивши свої двадцятирічні дослідження, опублікував книгу [1 Див.: Juha N. The aryan alphavit. — Poona City, 1996], в якій обґрунтовується гіпотеза, що написи на виявлених глиняних печатках арійські, написані санскритом! І що характерно, тексти увіковічнені за допомогою знаків, які індійські емігранти (кочівні народи) пізніше принесли з собою в Семиріччя, Припонтиду, Середземномор'я. У книзі не тільки розроблено методику розшифрування написів, а й подано розшифровані тексти майже зі ста печаток.

Сьогодні дедалі більше вчених погоджується термін «цивілізація долини річки Інд» замінити на «арійська цивілізація долини Сарасваті». На їх переконання, це більше відповідатиме історичній правді.

Як бачимо, з часом питання аріїв набирає дедалі більшої значущості, багатомірності, а водночас і таємничності. Воно постійно перебуває у центрі не лише суто наукових, а й політичних дискусій, як це було, скажімо, у Німеччині. До нього прикута увага прихильників різних езотеричних і окультних вчень, про що свідчать публікації О. Блаватської, О. Реріх, Р. Штайнера, П. Успенського та ін. Зростає загін археологів (зокрема в Україні), котрі намагаються «відкопати» прабатьківщину аріїв подібно до того, як Г. Шліман «відкопав» легендарну Трою.

В результаті зростає як снігова баба обсяг позитивної інформації, йде екстенсивне нагромадження цікавих, багато в чому загадкових фактів. Але… Немає справжнього прозріння, немає того інтелектуального імпульсу, який би народив загальновідомий архімедовський вигук «Ев-ри-ка!». Хоча викриків як таких за цей час було немало. Справжнє ж розуміння поки що відсутнє.

Ми спробуємо глянути на арійську проблему з дещо несподіваної точки зору, а саме виходячи із біблійно-міфологічної історії людства. В такому ракурсі, принаймні у нас, арійське питання не розглядалося, та й не могло розглядатися в рамках матеріалістичного, класового світогляду, який повністю виключав духовні