Бруно Шульц - Цинамонові крамниці. Санаторій Під Клепсидрою

Мало хто, не втаємничений, зауважував дивну особливість дільниці: брак барв, як ніби у цьому лахмітному, поспіхом посталому місті не можна було собі дозволити розкоші кольорів. Все там було сіре як на чорно-білих фотографіях, як в ілюстрованих проспектах. Схожість ця виходила за межі звичної метафори, бо ж інколи під час мандрів цією частиною міста виникало враження, що порпаєшся в якомусь проспекті, в нудних рубриках комерційних оголошень, серед яких паразитично загніздилися підозрілі анонси, дражливі нотатки, сумнівні ілюстрації; і прогулянки ці були так само безплідні і безрезультатні, як збудження фантазії, гнаної шпальтами і колонками порнографічних видань.

Входилося до якогось кравця, щоби замовити вбрання — вбрання дешевої елеганції, так характерної для дільниці. Приміщення велике і порожнє, дуже високе і безбарвне. Величезні багатоповерхові полиці підносяться одні над другими у невизначену височінь зали. Горизонталі порожніх полиць провадять погляд догори, аж під стелю, яка може бути небом — поганим, безбарвним, подряпаним небом цієї дільниці. Інші натомість склади, котрі видно крізь відчинені двері, повні аж під стелю пакунків та картонів, що громадяться великою картотекою, розпадаючись угорі під затемненим небом горища в кубатуру пустки, в яловий будівельний ліс небуття. Крізь великі сірі вікна, густо ґратовані, як аркуші канцелярського паперу, не потрапляє світло, та простір крамниці вже наповнений, як водою, індиферентним сірим мерехтінням, що не дає тіні і нічого не акцентує. Зразу ж нагодився якийсь стрункий молодик, на диво послужливий, гнучкий та податливий, готовий вволити наші бажання і втопити нас у дешевій та легкій мові продавця. Та коли, балакаючи, розгортає величезні штуки сукна, приміряє, фалдує і драпує нескінченним потоком тканини, що пливе через його руки, укладає з його хвиль ілюзійні сурдути і штани, вся ота маніпуляція видається чимось несуттєвим, удаваним, комедією, іронічно накинутою заслоною на дійсну суть справи.

Продавщиці, стрункі та чорняві, кожна з якимось ґанджем краси (характерним для цієї дільниці бракованих товарів), входять і виходять, стають у складських дверях, зондують очима, чи відома річ (довірена досвідченим рукам прикажчика) дозріває до властивого стану. Продавець підлещується і маніриться, хвилями справляє враження трансвестиста. Хотілося б його взяти під м'яко окреслене підборіддя чи вщипнути в напудрену бліду щоку, коли зі змовницьким поглядом делікатно звертає увагу на охоронну марку товару, марку з прозорою символікою.

Спроквола справа вибору вбрання відходить на другий план. Цей по-жіночому м'який і зіпсутий молодик, здатний зрозуміти найінтимніші побудження клієнта, зараз тасує перед його очима власні фабричні марки, цілу бібліотеку охоронних знаків, колекціонерський кабінет рафінованого збирача. Вже стало очевидним, що магазин конфекції був тільки фасадом, за яким ховався антикваріат, збір вельми двозначних видань та приватних друків. Послужливий продавець одчиняє подальші склади, набиті вщент аж до стелі книгами, гравюрами, фотографіями. Ці віньєтки, ці гравюри перевищують у стократ наші найсміливіші уявлення. Такої кульмінації зіпсуття, такої вибагливої розкутости ніде не доводилося відчувати.

Крамничні дівчата снують щораз частіше поміж стосами книжок, сірі й паперові, як гравюри, але повні піґменту в зіпсутих лицях, темного піґменту брюнеток з лискучою та жирною чорнотою, яка зачаєна в очах, зненацька вискакує з них зигзагом тарганячого бігу. Але і смаглість рум'янців, і пікантні стигмати перчиків, і встидливі прикмети таємного пушку зраджують породу запеклої чорної крові. Видається, ніби цей інтенсивний відтінок, це густе й запашне мокко плямує книжки, які вони беруть у свої оливкові долоні, а з їх дотиків, ніби з порхавки, в повітря зносяться темний дощ ластовиння, хмарки табаки зі збуджуючими анімальними пахощами. Тим часом загальна розв'язність щораз більше відпускає гальма позірности. Прикажчик, вичерпавши свою настійливу активність, поволі стає по-жіночому бездіяльним. Лежить зараз у бавовняній піжамі з дамським декольте на одній з численних канап, розставлених острівцями серед книжок. Панянки одна за одною демонструють фігури та пози гравюр з обкладинок, деякі вже дрімають на провізоричних постелях. Натиск на клієнта слабне. Випускають його з кола настійливого зацікавлення, залишають самого. Продавщиці, захоплені розмовою, не звертають більше на нього уваги. Відвернені до нього спиною чи боком, зупиняються в зухвалій позі, переступаючи з ноги на ногу, бавляться кокетливим взуттям, зміїно грають усім згори додолу струнким тілом, атакують недбалою байдужістю ігнорованого ними збудженого спостерігача. Спроквола тушуються, відступають із розрахунком углиб, відкриваючи простір для активності гостя. Скористаймося з цього менту неуваги, щоб уникнути непередбачених наслідків невинного візиту й добутися на вулицю.

Ніхто нас не затримує. Крізь коридори книг, поміж довгими полицями вибираємося надвір; і от ми в тому місці Крокодилової вулиці, де з її піднесеного пункту видно майже цілу довжину цього широкого тракту аж до далекого недобудованого вокзалу. Сірий, звичний для цієї околиці день і вся сценографія здається часом фотознімком з ілюстрованої газети — такі сірі та пласкі будинки, люди, екіпажі. Дійсність тонка, як папір і всіма щілинами зраджує свою підробленість. Інколи виникає враження, що тільки на малому клаптику перед нами все доладно укладається у цільний образ великоміського бульвару, коли тимчасом з боків уже, за нашою спиною цей імпровізований маскарад, не здатний втриматись у ролі, розвалюється, розпадається на гіпс та клоччя, на лахмітню якогось величезного та порожнього театру. Напруженість пози, удавана поважність маски, іронічний пафос тремтять під тоненькою шкірочкою. Та ми далекі від бажання викривати містифікацію. Чуємось мимоволі в полоні тандитного чару цієї дільниці. Зрештою не бракує образові міста і певних рис автопародії. Ряди малих, одноповерхових підміських будиночків чергуються з багатоповерховими, мовби збудованими з картону кам'яницями з нагромадженням вивісок, сліпих конторських вікон, склистосірих вітрин, реклам і номерів. Під будинками плине рікою юрба. Вулиця широка, як великоміський бульвар, але проїзд немов сільська площа — глинобитний, повний вибоїн, калюж і трави. Вуличний рух дільниці є порівняльним еталоном у місті, мешканці говорять про нього з гордістю і значущим блиском в очах. Сіра невиразна юрба надто перейнялась своєю роллю і завзято демонструє великоміську позірність. Та попри захопленість і зацікавлення складається враження невдалої, монотонної, безцільної прогулянки, якогось сонного хороводу маріонеток. Атмосфера химерної нікчемности просочує всю цю сцену. Юрба плине монотонно і, дивна річ, виглядає завжди якось невиразно, нечітко, постаті пропливають у стлумленому, лагідному шумі. Тільки вряди-годи вихоплюємо з багатоликого гомону якийсь темний, живий погляд, якийсь чорний котелок, насунутий низько на очі чи півлиця, роздертого усміхом, з вустами, що саме щось мовили, чи ногу, підняту в кроку і так вже застиглу назавжди.

Особливість дільниці — екіпажі без візників, що біжать самопас вулицями. Не тому, що бракує візників, але тому, що вони змішалися з юрбою,