Микола Гурійович Куліш - 97

ти як думав: трах-тара-рах — і весь суд? А може, вони з голоду розум втеряли і треба, щоб доктор їм у голову заглянув. Як там і що… Може, у їх щось не в порядку, і тоді хто за це одвітить?..Та ще й незвісно, що в повіті скажуть, як дознають, що в нас таке лихо повелося. А дознають!..

Г и р я. Виходить, що ревком не в силах людоїдів судити?

К о п и с т к а. Ревком зараз візьме їх під арешт і негайно сповістить у повіт… Товаришу секретар! Напишіть у повіт циркуляра, щоб зараз, негайно…

Г и р я (перебив). Виходить, що ревком за людоїдів?

К о п и с т к а. Підожди!..

Г и р я. Аякже: де б вивести зараз людоїдів отуди до канави та повбивати, а ти їх під арешт, годуватимеш, та ще й доктора до них?.. Оце суді Оце ревком, я вам скажу! (До юрби). Бачили? Чули?

Д і д з ц і п к о м. Погибаємо! Од більшовицького движенія погибаємо!

Г о л ос. Повбивати їх… Людоїдів і ревкома разом!.. Щоб не було!..

Щ е г о л о с и. Повбивати, як собак!

З л и й г о л о с. Мало повбивати! Бо собака, як голодна, то лежить і здохне, а не з’їсть своїх дітей… Живих закопати їх в землю, ось що я скажу!

Г о д о в а н и й. Хто за те, щоб повбивати людоїдів, хай підніме руку!.. Раз, два, три, чотири… сім… десять-тринадцять… Всі, як один!

З л и й г о л о с. І Копистку з ними.

Галас, вигуки, аж затанцювали:

- І Копистку!

— Увесь ревком!

Г о д о в а н и й. Хто за те, щоб і Копистку та й цього парубійка з ними? (Показав на Васю). Раз, два, три… п’ять… сім… десять… Всі, як один! Так! І хто за те, щоб це діло зробити по-воєнному, одним заходом, зараз?.. Раз, два, три… сім… дев’ять… Всі, як один!..

З л и й г о л о с. Та годі щитати! Виводь їх! До канави!..

В юрбі закричали, замахали руками, ціпками:

— В’яжи!

— Давай мотузка!..

Г и р я (виступив). Іще, граждани, забулися!.. Нам треба нову власть обрати! Чуєте? Я думаю так: Годованого на предсідателя, а за секретаря…

Г о д о в а н и й. Та кого ж, як не Пантелеймона Петровича! Панька!..

Та вже їх ніхто не слухав. В’язали Копистку.

Виводили Васю, Орину, Л а р и в о н а. Д і д з ц і п к о м шматував і топтав протокола.

5

Вивели їх на вигін до канави. Поставили вряд. Гомін, вигуки вщухли.

Г и р я (виступив наперед). Ну, чого ж ми стали?.. Кінчаймо?

Юрба завагалася. Г и р я знов:

— Ну от… Привели, а самі поставали… Треба ж той… Ну?.. (Усміхнувся, скривившись). Не молиться ж на їх!.. Ану-ну? Хто перший, починай!

Юрба зворухнулась і знову стала.

Та невже ніхто не наважиться, га? Все одно назад вже не можна. Раз почали… Граждани!

Г о д о в а н и й (годі). Господи благослови! Я первий піднімаю руку… (Вийняв з-під поли обріза, повернувся до Гирі). По одному чи всіх підряд будемо?

Г и р я. Як хочеш… Я ж не вмію стріляти.

Г о д о в а н и й. Доведеться по одному… там за канавою… (Гукнув на юрбу). Ану розступіться, граждани!.. Дайте дорогу… (Смикнув Л а р и в о н а). Ходім, ти!.. (Повів його, взявшись за кінчик пов’язаного мотуза).

Юрба загомоніла і втихла.

Кожне стежило. очима, як заводив Г о д о в а н и й глухонімого за канаву, як спинив його й наказав стати на коліна.

Чулося звідти: «Стань навколішки! Ну?.. Чуєш?.. Отак, дивись. Отак!..»

Х т о с ь (тоді в натовпу). Навіщо він його навколішки?

Д р у г и й. Щоб краще вцілити… Третій (не одводячи очей). Цитьте! В юрбі. Цитьте!.. Цитьте!..

Юрба завмерла. Гримнув вистріл.

У Копистки впав з голови картузик. Вася заплющив очі.

Юрба ожила, вибухла гомоном, криками:

— Попав!

— Як у серце вліпив!..

— Дивись, кров он…

Х т о с ь (аж підскочив). Так його!

Ю р б а (раптом подалася назад): — Дивись, він встає!

— Живий!..

— Лізе!

Д і д з ц і п к о м. Його куля не візьме.

Дехто взявся тікати. Ще раз бахнув вистріл. Втікачі спинились:

— Упав! Упав!

— Тепер вже капут йому!.

— Ні, дивись, ще встає…

Д і д з ц і п к о м. Кажу, куля не візьме! Свяченим ножем дорізати треба!.. Свяченим, щоб ти знав!..

6

Прискочив Го д о в а н и й.

— Дайте сокиру!.. Добити треба!

Ю р б а підхопила:

— Сокиру сюди!

— Авжеж, сокирою треба.

Подали сокиру. Г о д о в а н и й вихопив з рук. Хтось до його, нетерпляче:

— Дай я!

Д р у г и й. Ось я! Третій. Я! Я!

Вчепилися в сокиру.

— Пусти!

— Ти пусти!

З ю р б и. Пустіть! Нехай один хто…

— Один нехай!

Х т о с ь (тоном філософа). Ну й народ у нас! І тут один в одного з-під рук вихоплює.

Г о д о в а н и й. Пустіть, я самі (Побіг за канаву).

За ним посунулась сп’яніла од крові юрба.

О р и н а (безтямно). Ху, мухи… (Замахала руками). Мухи… Нічого не видно… Одгоніте ж мух!.. Одгоніте-одгоніте!..

У Васі зацокотіли зуби.

— Дядю Мусію! Отак вони і нас… вбиватимуть.

К о п и с т к а. Ось зараз, синок… Прийдуть наші, синок… П а р а с к а ж побігла. Та ось і вона!.. Ось!..

7

Прибігла П а р а с к а. Хустка злізла, от-от упаде:

— Мусію! Що ж це таке, Мусію?!

К о п и с т к а (здвигнувся, повів головою). Ша!.. Кажи тихо!.. Покликала?

П а р а с к а. Не докликалась!

К о п и с т к а. Клименко Захар?

П а р а с к а. Учора пішов в поле корінці копати, нахилився й помер…

К о п и с т к а.