Сьюзен Коллінз - Голодні ігри

class="p1">— Ви чимало від мене приховали, — сказала вона, примружившись. — Геймітч, звісно, надто не переобтяжував себе й не поділився зі мною інформацією про вашу стратегію в Голодних іграх. Але я все одно зробила все можливе. Я розповідала, як Катніс пожертвувала собою заради молодшої сестри. І як швидко ви всього навчилися й зуміли викорінити зі своєї поведінки варварство, притаманне вашому округу...

Варварство? І це каже жінка, яка допомагає приготувати нас до участі в масовій різанині. І чому це, на її думку, ми змінилися? Через наші манери за столом?

— Певна річ, люди мають упередження. Адже ви із шахтарського округу. Але я сказала одну дуже розумну річ: «Якщо вугілля сильно стиснути, то воно перетвориться на перли!» — мовила Еффі й уся аж проясніла; вона так засліпила нас своєю широкою усмішкою, що ми не мали іншого вибору, як схвально кивати головами, хоча вона й бовкнула дурницю.

Вугілля не можна перетворити на перли. Бо перли виростають у мушлях. Можливо, вона мала на увазі, що вугілля перетворюється на діаманти, але це також неправда. Подейкують, що в Окрузі 1 є спеціальна машина, яка перетворює графіт на діаманти. Але в Окрузі 12 не видобувається графіт. Це входило в обов’язки Округу 13, поки його не стерли з лиця землі.

Проте сумніваюся, що ті люди, яким вона цілі дні нас рекламує, зважатимуть на це.

— На жаль, я не маю права підписувати угоди зі спонсорами. Це завдання Геймітча, — мовила Еффі насупившись. — Але не переживайте, якщо треба буде, я посаджу його за стіл переговорів під дулом пістолета.

Мушу визнати, хоча Еффі багато чого бракує, та від її рішучості я була в захваті.

Моя кімната виявилася більшою за весь наш будинок удома. Своєю довгастою формою вона трохи нагадувала вагон поїзда і була так нашпигована технічними новинками, що я засумнівалася, чи матиму достатньо часу, аби понатискати на всі кнопки. В одній лише душовій кабіні не менш як сто функцій — регулятор температури, тиску, різні види мила, шампуні, пахучі ароматизатори й олії, а ще масажні мочалки. Вийшовши з душа, опиняєшся на килимку, який за принципом фена висушує тіло за лічені секунди. Розчісувати мокре заплутане волосся — що може бути гірше! А тут варто тільки покласти руку на прилад, що посилає на шкіру голови електричні імпульси, і коси миттю висушуються, зовсім не плутаючись і не збиваючись у ґудзі. Тепер моє волосся спадало на спину блискучим покривалом.

Потім я попрямувала до шафи й запрограмувала її на одяг, який був мені до смаку. Краєвиди Капітолія за вікном наближалися й віддалялися на мою команду. Варто було тільки вибрати страву на свій смак із гігантського меню і прошепотіти її назву — і та з’являлася перед тобою менш як за хвилину. Я саме ходила кімнатою і куштувала гусячу печінку з м’яким хлібом, коли в двері постукали. Еффі покликала мене до вечері.

Чудово. Я просто вмираю з голоду.

Коли я зайшла до їдальні, Піта, Цинна й Порція стояли на балконі, який виходив на прекрасний Капітолій. Я вельми зраділа, що стилісти вечерятимуть із нами, а надто коли почула, що Геймітч також до нас приєднається. Щоразу, коли вони з Еффі сходилися за одним столом, вечеря закінчувалася сваркою. Крім того, вечеря не для того, щоб натоптати шлунок, це нагода спланувати нашу стратегію, а Цинна й Порція вже довели, якими цінними можуть виявитися їхні ідеї.

Мовчазний юнак у білій туніці подав нам вино. У мене виникло бажання негайно спорожнити склянку, але я ще ніколи не куштувала вина, хіба що пила трохи домашньої настоянки, яку мама давала нам від кашлю. Зрештою, може, в мене більше не буде шансу скуштувати його. Тож я обережно пригубила терпкої рідини і подумала, що до неї не завадило б додати кілька ложок меду.

Геймітч прийшов майже вчасно. Він мав такий вигляд, наче у нього з’явився власний стиліст, — він був чистий і охайний, та й таким тверезим я його ще зроду не бачила. Він не відмовився від вина, та коли почав їсти суп, я усвідомила, що вперше бачу, як він їсть. Можливо, він і справді триматиме себе в руках, щоб допомогти нам.

Присутність Цинни і Порції якимсь дивним чином вплинула на поведінку Геймітча й Еффі. Вони навіть обмінялися кількома репліками. Їм не залишалося нічого, як хором хвалити наших стилістів. Поки тривала бесіда, я зосередилася на їжі. Грибний суп, кислувата зелень із помідорами завбільшки з горошок, тоненько накраяна яловичина з кров’ю, локшина в зеленому соусі, солодкий синій виноград із сиром, що миттю танув на язиці. Офіціанти — всі молоді, одягнені в білі туніки, як той юнак, що подавав нам вино. Вони мовчки ходили туди-сюди, пропонуючи страви й наповнюючи наші келихи.

Випивши півсклянки вина, я усвідомила, що в голові почало паморочитися, тож я перейшла на воду. Мені зовсім не подобалося те, як я почувалася, і я сподівалася, що скоро все минеться. І як тільки Геймітч може повсякчас перебувати в такому стані?

Далі я спробувала зосередитися на розмові про наші костюми для інтерв’ю. Саме тоді дівчина в білій туніці поставила на стіл розкішний торт і спритно його підпалила. Він яскраво спалахнув спочатку згори, а тоді полум’я повільно сповзло донизу і згасло. Якусь мить я вагалася, а потім поглянула на дівчину й запитала:

— Як він горить? Він просочений алкоголем? Щось мені не хо... Ой! Я тебе знаю!

Я не пригадувала її імені чи за яких обставин ми зустрічалися. Але була впевнена, що десь її бачила. Темно-руде волосся, виразні риси обличчя, біла, немов порцелянова, шкіра. І хоча я не могла згадати нічого, пов’язаного з нею, я мов нутром упізнала її, мене переповнило відчуття тривоги й провини. Якимсь дивним чином я збагнула, що з дівчиною в мене пов’язані погані спогади. Її перекошене від жаху обличчя тільки підтвердило мої здогадки. Вона різко похитала головою на знак заперечення й поквапилася відійти від столу.

Коли я розвернулася обличчям до решти присутніх, на мене витріщалися чотири пари насторожених очей.

— Цього не може бути, Катніс. Де ти могла запізнатися з авоксом? — випалила Еффі. — Це неможливо.

— А що таке авокс? — запитала я розгублено.

— Без’язика. Вона вчинила злочин, і їй втяли язика, тож тепер вона не здатна розмовляти, — пояснив Геймітч. — Мабуть, вона зрадниця. Не думаю, що ви з нею знайомі.

—