Філіп Пулман - Янтарне скло

— Дуже мудро з вашого боку. Аде цей ваш колега наразі?

— Він загинув під час нападу.

Голова Суду посміхнувся. Вираз його обличчя став таким люб'язним, що деймон доктора затремтів і припав до його грудей.

— Сміливіше, докторе Купер, — сказав отець Макфейл. — Нам треба, щоб ви були сильним і хоробрим! На вас чекає велике завдання, участь у великій битві. Ви можете здобути прощення Господа — для цього вам слід щиросердо співпрацювати з нами, не приховуючи від нас нічого, навіть найсміливіші фантазії та неймовірніші чутки. Я хотів би, щоб ви спрямували всі свої зусилля на згадування того, що казав ваш колега. Чи проводив він якісь експерименти? Чи залишив якісь записи? Може, він поділився з кимсь своїми думками? Яким обладнанням він користувався? Подумайте про все, докторе Купер. За декілька хвилин вам дадуть ручку та папір. Здається, ця кімната не надто зручна, тож ми переведемо вас до більш придатного приміщення. Може, вам потрібні якісь меблі? Ви хотіли б писати за столом чи за партою? Чи віддали б перевагу друкарській машинці? А як щодо стенографістки? Лише дайте охоронцям знати, і ви отримаєте усе потрібне. Але, докторе Купер, я хотів би, щоб ви якомога докладніше пригадали висловлювання вашого колеги та подробиці його теорії. Ви маєте виконати велике завдання — згадати, а в разі потреби й відкрити наново те, що він знав. Щойно ви вирішите, які інструменти для цього потрібні, вам нададуть і їх. Це велике завдання, докторе Купер! Вам випало велике щастя, що його довірили саме вам! Славте Господа.

— Славлю, отче! Славлю!

Схопившись за штани, що так і норовили впасти, учений скочив на ноги та, майже не усвідомлюючи, що робить, почав кланятися голові Консисторського Суду Благочестя, котрий тим часом повернувся та вийшов із камери.

Того ж вечора шевальє Тіаліс, шпигун-галівесп'янин, пробирався алеями та провулками Женеви на зустріч зі своєї колегою, леді Салмакією. Для маленьких галівесп'ян це була вельми небезпечна подорож — хай навіть ніхто не позаздрив би тому, хто вирішив би причепитися до них. Від отруйних шпор уже дістали смерть декілька кішок-хижаків, але лише тиждень тому шевальє ледь не втратив руку в зубах якогось дворняги — його врятувала лише спритність леді Салмакії.

Вони зустрілися на сьомому з домовлених явочних місць — серед коренів платана, що ріс у занедбаному скверику — та обмінялися новинами. Контакт леді Салмакії у Товаристві повідомив їй, що цього вечора керівництво Товариства отримало запрошення від голови Консисторського Суду зустрітися та обговорити деякі цікаві для обох агенцій питання.

— Спритно працюють, — промовив шевальє. — Утім, ставлю сто до одного, що він нічого не скаже їм про вбивцю.

Він розповів леді Салмакії про план убивства Ліри. Її це не здивувало.

— Таке рішення продиктоване міркуваннями логіки, — сказала вона. — У логіці їм не відмовиш. Тіалісе, як ти гадаєш, ми ще коли-небудь побачимо дівчинку?

— Не знаю, але хотів би. Щасти тобі, Салмакіє. Завтра біля фонтана.

У цьому швидкому обміні новинами вони, як завжди, не торкнулися однієї вельми важливої для них теми: нетривалості їхнього життя у порівнянні з людським. Галівесп'яни рідко коли жили понад дев'ять-десять років, а й Тіалісу, й Салмакії вже було по вісім. Вони не боялися старості: люди їхньої раси зазвичай помирали зненацька, ще сповнені сил й енергії, а дитинство в них було дуже коротким. Але в порівнянні з їхнім життя тієї ж Ліри простягалося в майбутнє приблизно так само далеко, наскільки життєвий термін відьом перевищував Лірин.

Шевальє повернувся до коледжу Святого Джерома та почав складати повідомлення, щоб надіслати його лордові Роуку за допомогою магнітного резонатора.

Але поки він був на побаченні з леді Салмакією, голова Суду послав по отця Гомеса. Упродовж години вони разом молилися в кабінеті, що належав голові, а потім отець Макфейл наперед відпустив молодому священику гріхи, і тепер убивство, котре той мав учинити, вже не було гріхом. З отцем Гомесом просто перед очима сталася якась зміна: від упевненості, що почала циркулювати в його тілі, його очі, здавалося, запалали невгасимим вогнем.

Святі отці обговорили технічні та грошові питання тощо, потім голова сказав:

— Отче Гомес, щойно ви вийдете звідси, ви назавжди цілком позбудетесь будь-якої підтримки з нашого боку. Ви ніколи не зможете повернутися і не одержите від нас жодної звістки. Можу дати вам одну пораду: не шукайте дитину, це відразу видасть вас. Натомість шукайте спокусника. Слідкуйте за спокусницею, і вона приведе вас до дитини.

— Вона? — шокований, перепитав отець Гомес.

— Так, вона, — підтвердив отець Макфейл. — Ми дізналися це від алетіометра. Світ, у якому народилася спокусниця, є дивовижним. Ви побачите багато речей, котрі приголомшать і налякають вас, отче Гомес, але не дозволяйте їм збити вас зі священного шляху. Я вірю, — доброзичливо додав він, — у силу вашої віри. Та жінка, керована силами зла, прямує до місця, де вона зрештою може зустріти дитину та спокусити її. Звичайно, цього не станеться, якщо ми спроможемося усунути дитину з її нинішнього середовища. Таким є наш план. Ви, отче Гомес, є нашою останньою запорукою того, що коли план не здійсниться, сили пекла все одно не візьмуть гору.

Отець Гомес кивнув. Його деймон, великий жук райдужно-зеленого кольору, клацнув крилами.

Голова Суду відчинив шухляду свого столу та протягнув молодому священикові пачку паперів.

— Це все, що ми знаємо про ту жінку, про світ, у якому вона народилася, та про місце, де її бачили востаннє, — промовив він. — Уважно прочитайте це, мій любий Луїсе, і вирушайте з Богом.

Досі він ніколи не називав отця Гомеса на ім'я, і той відчув, як на його очах виступили сльози радості. На прощання поцілувавши отця Макфейла, священик вийшов із кабінету.

… ти Ліра.

І тоді дівчинка зрозуміла, що він має на увазі. Навіть уві сні вона відчула запаморочення, і на її рамена ніби опустився важенний тягар. Ще гіршим було те, що її сон знову закінчувався, й обличчя Роджера відступало в тінь.

— О, я… я знаю… На нашому боці так багато різних людей, таких, як доктор Мелоун… Роджере, ти знаєш, що існує інший Оксфорд, схожий на наш? Так от, вона… Я зустріла її в… Вона допомогла мені… Але є лише одна людина, котра…

Ліра вже майже не бачила хлопчика, а її думки розбігалися та блукали, як вівці на полі.

— Проте ми можемо довіряти їй, присягаюся, Роджере, — доклавши останнє зусилля, промовила вона…

7

Мері-мандрівниця

Приблизно в той