Теодор Драйзер - Сестра Керри

не сказала, що сама гадка про це її обурювала. Що чекало її в Колумбія-Сіті? Вона так добре знала тамтешнє нудне, одноманітне життя. А тут — величезне, таємниче місто, яке ще притягувало її до себе, наче магніт. Те, що вона встигла побачити, свідчило про величезні можливості. І що ж: зректися цього всього і повернутись до сірого животіння? їй хотілося кричати на саму думку про це.

Керрі рано прийшла додому і сховалась у вітальню, щоб там подумати на дозвіллі. Що ж робити? Не може бути й мови про те, щоб купити нові черевики і показатися у них тут. Частину цих двадцяти доларів доведеться залишити на той випадок, коли треба буде їхати додому, — треба ж заплатити за проїзд. Вона не хотіла позичати в Мінні. Ну добре, а як же вона пояснить, де дістала грошей на дорогу? Якби їй вдалося знов підробити — як легко б тоді все владналося!

Вона знов і знов поверталася до цього заплутаного вузла. Завтра вранці Друе чекатиме, що вона прийде в новому жакеті, а це ж неможливо. Гансони зі свого4 боку чекають, щоб вона їхала собі, і вона охоче пішла б від них, але ж їй зовсім не хочеться їхати додому. Вона уявила собі, як би вони подивилися на те, що вона дістала грошей, не працюючи, і їй самій здалося жахливим, що вона взяла ці гроші. їй стало соромно. Вона була вже зовсім пригнічена тим, як усе складалося. Поки вона була з Друе, все було так ясно. А тепер усе так безнадійно заплуталося, — куди гірше, ніж було до того: нібито й є допомога, і не можна з неї скористатися.

У неї зовсім зіпсувався настрій, і за вечерею Мінні вирішила, що в сестри знову був тяжкий день. Кінець кінцем Керрі поклала повернути гроші Друе. Не треба було брати їх — це була помилка. Завтра вона з самісінького ранку піде шукати роботи. Опівдні, як було умовлено, зустрінеться з Друе і все йому скаже. Та коли Керрі прийняла рішення, на серці в неї стало дуже важко і вона знову впала в розпач.

Дивна річ: досить їй було взяти гроші в руки, як вона одразу відчувала полегкість. Після своїх розпачливих думок вона раптом забувала про все, і двадцять доларів знову зда-ззалися їй чимсь чудовим, чарівним. О гроші, гроші! Яке щастя їх мати! Якби зараз їх було вдосталь, як легко розвіялися б усі її турботи!

Другого дня Керрі встала раненько і пішла з дому. Рішення шукати роботи було не дуже тверде, однак гроші, що лежали у неї в кишені і завдали їй стільки турбот, робили думку про роботу не такою страшною. Вона знову опинилась в районі оптових фірм, але на саму думку про те, що треба ввійти і спитати, серце в неї стискалося. «Яка ж я боягузка!» — казала вона собі. Але ж вона вже стільки ходила й питала! Все одно в неї нічого не вийде. І вона все йшла і йшла, поки, нарешті, не зайшла на одну фабрику, де її зустріли, як і скрізь. Керрі вийшла, почуваючи, що щастя її зрадило. Марні-намагання!

Майже бездумно дійшла вона до Дірборн-стріт. Тут містився універсальний магазин «Ярмарок» з величезними вітринами, безліччю фургонів розвозити покупки і цілим натовпом покупців. Це видовище хутко відвернуло її від гірких думок. Це ж сюди вона збиралася була прийти, щоб купити собі обнови. Тепер, щоб хоч трохи розважитись, може ж вона зайти і хоч поглянути на жакети!

Чи є що приємніше в нашому житті, ніж той перехідний душевний стан, в якому ми часом перебуваємо, охоплені бажанням щось купити, маючи на те гроші, але ще вагаючись, стримувані сумлінням чи нерішучістю? Саме в такому стані була Керрі, коли вона почала блукати по магазину, серед чудових речей, виставлених скрізь. Ще з того дня, коли вона приходила сюди шукати роботу, у неї склалася дуже висока думка про цей магазин. Тепер вона спинялася перед кожною річчю, яку тоді поквапно поминала. Її жіноче серце палало бажанням усім цим володіти. Як личило б їй оце, якою гарненькою вона була б в отому! Вона стала перед прилавком, де продавали корсети, і замилувалася елегантними, оздобленими мереживом корсетами найрізноманітніших кольорів. Досить їй зважитись, і один з них належатиме їй. Вона надовго затрималася також у ювелірному відділі, розглядаючи сережки, браслети, шпильки, ланцюжки. Чого б вона не дала, щоб мати це все! Якою чарівною була б вона у таких оздобах!

Та головною принадою були жакети. Тільки-но ввійшовши в магазин, Керрі одразу загледіла одну жакетку кофейного кольору, з великими перламутровими гудзиками — крик моди в ту осінь. Все ж вона походила по магазину, щоб подивитися, чи немає там чого кращого. Проходячи поміж скляними шафами й полицями, де були виставлені жакети, вона з задоволенням бачила, що вибрала найкращу річ. 1 весь час вона вагалася, то переконуючи себе, що, коли схоче, може зараз же купити цю річ, то згадуючи про справжній свій стан. От-от настане полудень, а вона так ні на що й не зважилась. Ні, треба йти і повернути гроші!

Друе стояв на розі, чекаючи її.

— Добрий день, — привітався він. — А де ж жакет і…— він глянув на її ноги, — …черевики?

Керрі збиралася розумно пояснити йому своє рішення, але це запитання збентежило її украй.

— Я прийшла сказати вам, що… що я не можу взяти цих грошей.

— Ах, он воно що! — вигукнув Друе. — Ну гаразд, в такому разі ходімо зі мною. Давайте зайдемо до «Партріджа».

Керрі пішла з ним. В одну мить розлетілися й зникли всі її сумніви й вагання. Вона ніяк не могла пригадати своїх найсерйозніших доводів і обставин, які збиралась йому пояснити.

— Ви вже снідали? Напевне, ні. Давайте зайдемо сюди, — і Друе ввійшов до одного з гарних ресторанів на Монро-стріт, недалеко від рогу Стейт-стріт.

— Я не повинна брати у вас гроші,— сказала Керрі, коли вони вмостилися в затишному куточку і Друе замовив сніданок. — Я не можу носити ці речі там. Мої родичі… вони не зрозуміють, звідки я їх узяла.

— Що ви думаєте робити? — всміхнувся він. — Ходити без одягу?

— Мабуть, поїду додому, — мовила вона сумно.

— Годі вам! — сказав він. — Ви просто надто довго думали над цим. Я вам зараз скажу, що вам треба зробити. Ви кажете, що не можете носити ці речі там. Чому б вам по найняти мебльованої кімнати і не залишити там ці речі,