Євгеній Петрович Федоровський - «Штурмфогель» без свастики

Юттою? — вигукнула Еріка. — Оце сюрприз! Та сьогодні вона не зможе розважати вас. У неї болить голова, і вона не спуститься до нас.

— А якщо я її попрошу?

— Ну, якщо ви вмієте й просити, а не лише наказувати, випробуйте себе. Але, цур, ніякого примусу. Адже ви не знаєте своєї сили…

Еріка пустотливо торкнула чорний рукав Зейца. Зейц устав, розправив ремені й попрямував до дерев'яних сходів на антресолі. Зарипіли східці.

Ютта квапливо зачинила двері, внутрішньо зібралася. З її кімнатки, якщо лишити двері прочиненими, було добре чути все, про що говорилося в залі. За бажанням вона могла непомітно й розглядати тих, хто сидів за столом. Ані Зейц, ані Вендель, ані інший випробувач з Аугсбурга — Франке — не цікавили її. Вони вже не раз були в цьому домі. Всю увагу Ютти привернули двоє приїжджих. Один з них може виявитися тим самим Мартом, про прибуття якого повідомляв присланий з Берліна лист. Адже саме сьогодні він повинен зв'язатися з нею.

А до півночі лишилося всього півтори години. Поява цих двох не може бути випадкова. Але хто ж із них? Звичайно, коли вона спуститься, він знайде спосіб привернути до себе її увагу. Та перш, ніж показатися внизу, вона хотіла б сама впізнати його. Він повинен нагадати їй про дядечка Клауса. Хто ж він? Хто? Високий веснянкуватий обер-лейтенант чи дебелий, кремезний капітан?

«Краще б лейтенант! Ох, Ютто, Ютто! Гарний хлопець. Тільки надто вже самовпевнений. І хизується перед Ерікою. «Ми з генералом», «Я впевнений…» Хлюст. Еріка вже розм'якла. А він просто бавиться нею. Звичайно, бавиться. Мабуть, у нього в Берліні таких Ерік… Як він на неї дивиться! А очі, далебі, холодні. Байдужі очі. Порожні. Хіба в Марта можуть бути такі скляні, порожні очі? А капітан? Цей ніби простіший. Стриманіший. І чого він весь час крутить шиєю? Комір тисне? Чи шукає когось? Мене? І на годинник дивиться. Про що це він шепочеться з Франке? А тепер із Зейцем? А лейтенант розв'язний. Руки цілує Еріці. Розхвастався зв'язками. А Зейц аж зайшовся від злості. Встав. Іде сюди. Саме його мені й бракувало. Ну що ж, навіть краще. Все одно треба зійти вниз».

Ютта швидко причинила двері, вмостилася з ногами в м'яке шкіряне крісло.

Зейц постукав й одразу, не чекаючи відповіді, розчинив двері. Скільки в ньому благодушності!

— Даруйте, фрейлен, за пізнє вторгнення. Повірте, воно викликано моєю глибокою прихильністю до мешканців цього милого будинку. Як ваша бідна голівка?

— Ваше почуття до пані Еріки для мене не таємниця, пане Зейц.

— Тим краще.

Погляд Зейца уважно обмацував кімнату.

— Сподіваюсь, ви схвалюєте мій вибір?

— Еріка — дівчина, яка заслуговує безумовного захоплення. Але я не думаю, щоб вона була готова до шлюбного союзу. Їй ще нема двадцяти.

— Фюрер чекає від молодих сил нації негайного виконання свого обов'язку. Німеччина потребує швидкого омолодження. Я впевнений, що фрейлен Еріка, у всіх відношеннях зразкова дівчина, добре розуміє свій патріотичний обов'язок.

— У неї лишається право вибору…

Дурниці. Вона занадто юна, щоб самостійно обирати гідного арійця. Їй треба допомогти зробити правильний вибір. Подібна допомога буде високопатріотичним вчинком, фрейлен Ютто.

— Ви переоцінюєте мій вплив, пане Зейц.

Зейц сів на бильце Юттиного крісла, нахилив до неї обличчя. Очі його звузилися.

— Це ви, фрейлен, недооцінюєте мене. — Він засміявся — Досить казок, Ютто, досить казок.

Вона похолола. Мимовільно здригнулися вії.

— Які казки ви маєте на увазі?

Вона глянула прямо у вузькі очі Зейца. Він усе ще сміявся.

— Хіба ви не любите казок, Ютто? Хіба вам не читали їх у дитинстві! Бабуся? Ха-ха-ха. Або дядечко?.. У вас же є тітка?

— Так, у Берліні… Але я щось не розумію вас. Ви… Не може бути!

Зейц, здавалося, не помічав її збентеження.

— Бачите. Тіточка далеко, вона не може допомогти своїй коханій племінниці. Прекрасній фрейлен Ютті., Але ж їй дуже потрібна допомога. Самотнім дівчатам важко жити на світі. Їх кожен може скривдити…

Зейц поклав обидві руки на мерзлякуваті плечі Ютти. Вона тремтіла. Все в ній протестувало проти змісту слів, які він промовляв. То це він Март? Неможливо! Але як же тоді він дізнався? Отже, провал. Їх викрили. Треба закричати, попередити його. Март сидить там, унизу, не знаючи, що таке Зейц, не здогадуючись. Чи там нікого нема? Його схопили вже. І тепер мучать її. Там унизу чужі. Кричати даремно. Чи… Це все-таки він, наш? І все це лише маскування, гра… Та хіба можна так грати?

Вона не могла вимовити ні слова.

— Хто захистить самотню дівчину? Добрий принц? Гордий дух? Рюбецаль? Ви вірите в Рюбецаля, Ютто?

Він перевіряє її. Ну, звичайно.

— Так.

— Я буду вашим Рюбецалем, фрейлен, — серйозно промовив Зейц. — Як вам подобається такий дух? Трохи міцний, чи не правда?

Ні, це неможливо. Тут якийсь страшний збіг. Треба заспокоїтися. Треба чекати. Він не сказав заповітних слів про дядечка Клауса.

— Звідки ви знаєте, що я любила казки? — промовила Ютта голосно.

— Зейц знає все. Запам'ятайте це. Я ж дух. Можу бути добрим. Можу бути злим. Але ж ви добра дівчина, Ютто?

— Ви знаєте, в мене перестала боліти голова. Я хочу зійти вниз. Тільки дозвольте мені трохи причепуритися.

Зейц вийшов, а Ютта ще довго сиділа в кріслі, не ворушачись, слухаючи, як угамовується серце, намагаючись зрозуміти, що ж відбулося.

Коли вона спускалася сходами, ловлячи й оцінюючи прикуті до неї погляди тих, що сиділи за столом, у вхідні двері постукали.

— Відчини, Ютто, — сказала Еріка, мабуть, не дуже задоволена її появою.

В дверях стояв, усміхаючись, літній худорлявий офіцер. Навскоси від правого ока тягнувся під козирок тонкий рубець. Офіцер погасив усмішку:

— Передайте професорові, що його просить вибачити за пізній візит капітан Коссовські.

Вона пішла доповідати, а назустріч їй із залу насувався, розкинувши руки, кремезний капітан.

— Зігфрід, самітник? Чи це ти?

Розділ п'ятий

СВІТ — ТВОЯ ОБРУЧКА

Затвердивши план нападу на Радянський Союз — план «Барбаросса», — Гітлер задумався над економічними ресурсами для майбутньої великої війни. Хліб, м'ясо, фрукти можуть дати вермахту Греція та Югославія. 28 жовтня 1940 року Муссоліні напав на Грецію. Але «тосканські вовки», «феррарські геркулеси», «п'ємонтські дияволи» зазнавали поразки за поразкою.

Гітлер написав дуче листа і найгіршими словами вилаяв союзника, який так оскандалився. В квітні 1941 року він рушив свої війська на Балкани. На беззахисний Белград налетіли сотні бомбардувальників. Танкові колони швидко змели погано озброєну югославську королівську армію. 17 квітня Югославія капітулювала. Невдовзі здалася Греція. Шістдесятитисячний