Льюїс Керрол - Аліса в Країні Чудес

інший, як ящур Крутихвіст) так і не збагнув, куди воно поділося. Після марних пошуків він до кінця дня мусив писати пальцем, з чого було дуже мало [106] пуття, бо палець не лишав на табличці жодного сліду. — Оповіснику, читай оскарження! — звелів Король. По цих словах Білий Кролик дмухнув тричі в ріжок, розгорнув пергаментовий сувій і зачитав: Краля Чирвова спекла пиріжки, А також спекла рулет. Та ті пиріжки, як і той рулет, Украв Чирвовий Валет!... — Ваш вирок! — звернувся Король до присяжних. — Не тепер! Не тепер! — хапливо перебив Кролик. — До вироку ще далеко! — Викликати першого свідка! — звелів Король. Кролик тричі дмухнув у ріжок і проголосив: — Перший свідок! За першого свідка був Капелюшник. Він з явився, тримаючи в одній руці чашку чаю, а в другій — шматок хліба з маслом. — Перепрошую, ваша величносте, — озвався він, — що я приніс усе це сюди, але, бачте, коли по мене прислали, я саме допивав чай... — Ти мав би вже допити, — сказав Король. — Коли ти почав? Капелюшник глипнув на Шаленого Зайця, який попідручки з Соньком-Гризуном супроводив його до судової зали. — Здається, чотирнадцятого березня, — відповів той. — П'ятнадцятого, — уточнив Капелюшник. [107] — Шістнадцятого, — поправив Сонько-Гризун. — Занотуйте, — звернувся Король до присяжних, і вони запопадливо записали на табличках усі три дати, тоді додали їх і одержану суму перевели в шилінги та пенси. — Скинь свого капелюха, — звелів Капелюшникові Король. — Це не мій капелюх, — відповів Капелюшник. — Крадений! — проголосив Король, і присяжні миттю запрацювали перами. — Я — капелюшник, у мене всі капелюхи на продаж, — пояснив Капелюшник, — своїх нема. Тут вже й Королева нап'яла окуляри і так прикипіла до нього поглядом, аж Капелюшник сполотнів і затупцював на місці. — Складай свої свідчення, — звелів Король, — але без нервів, бо зараз же скараємо на горло! Видно, свідкові ці слова аж ніяк не додали мужності: він і далі переступав з ноги на ногу, кидаючи тривожні погляди на Королеву, і зопалу замість хліба надкусив чашку. Тієї ж миті Аліса відчула, що з нею діється щось дивне, і тільки згодом збагнула: вона знову росла! Першим її бажанням було встати і вийти із зали, але потім вона вирішила, що сидітиме доти, доки їй вистачить на лаві місця. — Був би вельми вдячний, якби ви мене так не тисли! — озвався Сонько, що сидів поруч неї. — Я й так ледве дихаю. — Нічого не можу вдіяти, — якомога лагідніше відказала Аліса. — Я росту. — Тут рости не дозволено! — сказав Сонько. [108] — Не меліть дурниць! — посміливішала Аліса. — Ви ж так само ростете, правда? — Правда, — сказав Сонько. — Але я росту з розумною швидкістю, а не пнуся отак зі шкіри. Він сердито встав і перейшов на другий кінець зали. Увесь цей час Королева не зводила очей з Капелюшника і (якраз, коли Сонько намірився сідати) наказала одному з підсудків: — Принеси мені список усіх, хто співав на останньому концерті! Тут бідного Капелюшника так шалено затіпало, що він вискочив із власних черевиків. — Складай свої свідчення, — грізно повторив Король, — або зараз же будеш скараний на горло — з нервами чи без! — Я... бідний неборака, ваша величносте... зацокотів зубами Капелюшник. — Я тільки-но сів пити чай... десь тиждень тому, не раніше... Хліба з маслом у мене майже не залишилось... У казанці скінчився дощ, з неба періщить борщ... Я зварив з нього чай, і з тих пір час для мене закінчується на ча... — На "ча"? — перепитав Король. — На ча... — Ти що — мене за дурня маєш? Час починається, а не закінчується на "ча" — гостро сказав Король, і слово "чаювання" так і залишилось недоказаним. — Далі! — Я... бідний неборака, — знову завів Капелюшник. — В казанці скінчився дощ, з неба періщить борщ... але, як сказав Шалений Заєць... — Я не казав, — вихопився Шалений Заєць. [109] — Казав! — наполягав Капелюшник. — Я заперечую! — заявив Шалений Заєць. — Він заперечує, — сказав Король. — Не вносьте до протоколу. — В усякому разі, як сказав Сонько-Гризун... — правив своєї Капелюшник, занепокоєно озирнувшись на свого супутника. Але Сонько не заперечував нічого, позаяк міцно спав. — Після того, — повів далі Капелюшник, — я врізав собі ще хліба з... — Але що сказав Сонько-Гризун? — запитав один із присяжних. — Не пригадую, — сказав Капелюшник. — Доведеться пригадати, — зауважив Король, — бо інакше скараємо на горло! Сердега Капелюшник випустив із рук чашку з чаєм та хліб з маслом і впав на одне коліно. — Я... бідний неборака, ваша величносте... — почав він. — Ти бідний, бо дурний, — хмикнув Король. Тут одна з морських свинок зааплодувала, і її негайно придушили судові виконавці. (Оскільки слово це непросте, я поясню його описово: виконавці взяли великого полотняного мішка, запхали в нього свинку сторч головою і сіли зверху.) "Тепер знатиму, як це виглядає, — подумала Аліса. — Бо в газетах не раз пишуть про судові засідання: "Окремі спроби зірвати оплески були негайно придушені судовими виконавцями", — але досі я не розуміла, в чому тут суть". [110] — Це все, що ти мав сказати? Тоді — рухайся! — промовив Король. — Чухайся? — не зрозумів Капелюшник. — У мене зайняті руки! (Хліб з маслом та чашку він уже встиг підібрати.) — А ти зроби так, щоб були зайняті твої ноги, — сказав Король. Тут зааплодувала друга морська свинка, і її теж було придушено. "Ну ось, зі свинками покінчено! — подумала Аліса. — Тепер справа піде краще". — Я хотів би допити свій чай, — промовив Капелюшник, тривожно зиркнувши на Королеву, яка вивчала реєстр співаків. — Можеш іти, — сказав Король, і Капелюшник чкурнув із зали, не взувши черевиків. — І зітніть йому голову на виході, — наказала Королева одному з виконавців. Та поки той добіг до дверей, за Капелюшником уже й слід прохолов. — Покличте наступного свідка! — звелів Король. Наступним свідком виявилася Герцогинина кухарка. В руці вона тримала коробочку з перцем. Ще до її появи в залі Аліса здогадалася, хто зараз увійде: всі, хто сидів біля дверей, почали дружно чхати. — Складай свої свідчення! — наказав Король. — Не буду! — відказала кухарка. Король збентежено глянув на Білого Кролика. — Цього свідка, ваша величносте, треба піддати перехресному допитові, — півголосом озвався Кролик. [111] — Перехресному, то й перехресному, — зітхнув Король. Він схрестив руки на грудях і так сильно зсунув брови, аж очі йому зійшлися на переніссі, а тоді, втупившись у кухарку, спитав густим басом: — З чого печуть