Люба Клименко - Великий секс у Малих Підгуляївцях

Я розплющила очі і побачила, шо Пашка став мєдлєнно розстібать зіпер. Я вроді почула рєзкий і зазивний звук.

Це був звук ріактивного самольота, шо проліта над головою. Від того звука, який я почула не вухами, а тєлом, моя шкіра вкрилася пухирцями возбуждєнія. Я важко задихала, єлі здержуючи себе, шоб не кинуцця через ставок до нього. Але попереду було ше інтересніше.

Пашкині джинси, як у замєдлєнній зйомці, сповзли аж до колін. Ой, як же довго вони сповзали! Цілу вічність! Вони сантіметр за сантіметром відкривали його ноги. А ноги у Пашки — це отдільна пісня. Це ноги степового скакуна, ноги Антея, шо держе небо!

Пока я сиділа заклякла, він підняв одну ногу і опустив, підняв другу і теж її опустив, і так тупцяв, пока його джинси не злізли окончательно. Він остався в одних трусах, таких сімптічних сімейних трусах. А знаєте, яка разниця між соврімєнними плавками і сімейними трусами? В сімейках єсть загадка, а в плавках її нема.

Так от. Дивлюсь я на ті труси, як на занавіс у театрі, і жду отгадки! І коли Пашка двома пальцями лівої і двома правої руки взявся за резінку на трусах, відтягнув її і відпустив, я єлі не зомліла. Той звук, який я тоже почула не вухами, а тєлом, пронизав мене, як укус бджоли. І той укус зразу набух у моїй голові, і я забула про все на світі — про те, шо він на самом дєлі не мій муж, і про те, шо я на самом дєлі ше не розведена… Я забула про все на світі, молнієносно здерла з себе все, шо було на мені, стрибнула у воду і поплила лебідкою до Пашки, а він поплив лебедем мені назустріч. І стрілися ми з ним на середині ставка, де була мілина.

Я стрілася з ним уся в рясці й качиному пір’ї, без манікюра і педікюра, без хранцузьких духів та ідіальної хвігури, але для нього я була найсолодша жінка в світі! Він піймав мене, слизьку та гидку, в свої об’ятія і впився в мої губи своїм хвірмовим поцілуєм! Той поцілуй був безконечним, його язик проник у мого рота і став лоскотати усі мої внутрєнності — од мозгів до срамного місця, причом іменно ізсередини. Я вся обм’якла і вже не могла вдержатись на воді. Але не важно — мене ж держали крепкі руки мого Пашки, і я вже нічогісінько не боялася! Ми цілувалися посеред нашого ставка на качиному острівку. Своїм ручиськом він проліз мені поміж ноги, а пальцями зловив свого язика, який уже виліз із мого срамного місця назовні. Він зловив свого язика і став шурувати через усе моє тіло, як ото таким довгим віхтем шурують бутельки. Із кожною минутою його язик піднімався все вище, а його пальці проникали все глибше. Мені даже показалося, шо він рукою аж по лікоть проник у мене і масірує зсередини. Я от возбуждєнія потіряла свою кваліхвікацію і даже не могла поворухнутися, хотя должна була одповідать йому одвітними двіженіями. Але Пашкі не нужні були мої ласки для возбуждєнія, він работав тіко для мене і тіко на мене. І я це почуствовала, коли в мене проникло його тепле і міцне существо, його змій-соблазнітєль. Той змій у мені зжимався і розжимався, лоскотав і гупав… і в цей момент я пойняла, шо я жінка, шо я кохана жінка!..

Після тої самошедшої ночі на ставку ми подали на розвод, я — з Мумріковим, а він — з Раїсою Степанівною. Як тіко ми получили розводи, стали готуватися до своєї свайби.

Я знову стала шукать собі дружок і прийшла до вивода, шо ближчих, ніж три Свєтки — Свєтка Кисіль, Свєтка Борщ і Свєтка Непадайдощ — у мене нікого нема. Вони були тоже незамужні, хотя й зі своїми мальчонками, однак не одинокі, бо на їхньому горизонті появилися три підгуляївські богатирі — Ілько, Олекса і Микита, яких у селі прозвали Муромцьом, Поповичом і Добриньою.

На цей раз у нас получилась настояща підгуляївська свайба (опит уже був) — зі сватанням, запросинами, заручинами, з гільцем, украшеним уже по-людськи лєнтами, канахветами і яблучком нагорі; з короваєм, украшеним калиною і барвінком; з усіма весільними чинами — дружками, боярами, світилками, свашками; з весільним поїздом (коли по всьому селі їде віз, а попереду ступають украшені цвітами і лєнтами коні й везуть мене від мого до Пашкиного дому і назад; з переймою, коли Пашкині дружби — Ілько Муромець, Олекса Попович і Микита Добриня — купляли право ввійти в мій двір, в мою хату і сісти біля мене на посаді; з весільними переспівами; з понеділкуванням або «циганами», коли найгуморніший мущина у селі переодівався в нівєсту, а найгуморніша серед родичів баба — в женіха, і так ходили по селу й робили різні вибрики та збитки; з «продаванням батьків», коли мою свекруху возили по селу на дірявих ночвах і потім викидали у калюжу; з перепоєм: коли на свайбі дарили нам з Пашкою подарки, а дружко оддаровував дарителів чаркою горілки і скибкою короваю; з перезвою в понеділок — то єсть з усім розмаїттям наших славних вкраїнських звичаїв, які просто ожили в нашому селі після такої неудачної свайби з Мумріковим.

Розкажу ше про нашу з Пашкою першу брачну ніч. Я вже на то врем’я знала, шо ношу рібйоночка («золотого», як предсказав Борис на тувалєтній бомазі) під серцем, — чи то Осрісісового, а чи Пашкиного, — тому рішила не гарцювати, як на коні, і не метушицця, як крольчиха, а тихенько поспати, шоб поновити свої сили після тяжкого свайбеного дня. У сусідніх селах во врем’я першої брачної ночі молодих боярин і дружки должні стоять під коморою, де відбувалося ОТЕ, і їм передавалася закровавлена сорочка для обозрєнія. Але специхвіка нашого села така: поскільки у нас практічеськи ніхто не виходив заміж незайманою, то в комору запускали півня, якого мав зарубати женіх і поставити спеціальний кровавий знак на сорочці молодої.

Так от: я, як запровадниця старих підгуляївських звичаїв, канєшно, зараннє договорилася за півня і поручила нашим боярам і дружкам вчасно запустити його у нашу спальню.

Ото лежу я і боюсь заснути, шоб не пропустить півня, а вони — то єсть Свєтки і три богатирі — все не йдуть і не йдуть. «Понапивалися, чи шо?» — подумала я і вийшла зі спальні, шоб їх пошукати. Дивлюсь: у