Фенні Флегг - Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка»
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Вона простягнула її, пропонуючи Рут.
— Ось, мадам, це вам.
Перелякана до нестями Рут, похилившись до дерева, сповзла на землю і розридалася.
— Я думала, ти вже мертва! Навіщо ти це зробила? Ти ж могла загинути!
— Ой, не плач, — розгубилася Іджі. — Пробач мені. Ну ж бо, не хочеш трохи меду? Я здобула його спеціально для тебе… Прошу, не плач. Усе гаразд, я постійно так роблю. Мене ніколи не жалять. Чесно. Дай допоможу тобі встати, ти вся забруднилася.
Вона простягла Рут стару синю строкату хустку, знайдену в кишені штанів. Рут усе ще тіпало, але вона підвелася, витерла ніс і обтрусила сукню.
Іджі намагалася підбадьорити її.
— Подумай лише, Рут, я жодного разу не робила цього для когось іще. Ніхто в цілому світі не знає, що я це вмію, окрім тебе. Я лише хотіла, щоб у нас з тобою була таємниця, ось і все.
Рут не відповіла.
— Вибач, Рут, будь ласка, не злись на мене.
— Злитися? — Рут обійняла Іджі й промовила: — О Іджі, я на тебе не злюся. Просто я не знаю, що робила б, якби з тобою щось трапилося. Справді не знаю.
Серце Іджі забилося з такою силою, що вона ледве втрималася на ногах.
Після того як вони з’їли курча з картопляним салатом і все печиво та майже весь мед, Рут притулилася спиною до дерева, а Іджі поклала голову їй на коліна.
— Знаєш, Рут, я б убила заради тебе. Будь-кого, хто завдав би тобі шкоди. Убила б тієї ж миті й не розмірковуючи.
— Іджі, ти кажеш жахливі речі!
— Зовсім ні. Я краще вб’ю з любові, ніж із ненависті. А ти?
— Ну, я не думаю, що ми взагалі маємо вбивати, хай там з якої причини.
— Гаразд, тоді я помру заради тебе. Як щодо цього? Ти не думаєш, що хтось може померти заради любові?
— Ні.
— Біблія каже, що Ісус Христос так і зробив.
— Це інше.
— Зовсім ні. Я могла б померти просто зараз і не задумуючись. Стала б єдиним у світі трупом з усмішкою на обличчі.
— Не будь дурненькою.
— Я могла загинути сьогодні, хіба ні?
Рут узяла її за руку і посміхнулася до неї.
— Моя Іджі — заклиначка бджіл.
— Я справді така?
— Справді. Я чула, що існують люди, які вміють це робити, але ніколи їх не зустрічала — до сьогоднішнього дня.
— Це погано?
— Та ні. Це чудово. Хіба ти не знаєш?
— Ну, я думала, це безумство чи щось таке.
— Ні, це дивовижна річ.
Рут схилилася до неї й прошепотіла на вухо:
— Стара добра заклиначка бджіл, Іджі Тредґуд, ось хто ти…
Іджі посміхнулася у відповідь і зазирнула у чисте блакитне небо, що відбивалося в її очах, і була щаслива, як тільки можуть бути щасливі закохані влітку.
Вісл-Стоп, Алабама
29 серпня 1924 р.
Цікаво, що більшість людей можуть перебувати поряд із кимось, а тоді поступово закохатися і вже не знати, коли саме це сталося. Але коли це сталося з нею, Рут знала з точністю до секунди. Тієї миті, як Іджі посміхнулася до неї й простягнула їй банку з медом, почуття, які вона намагалася приховати, заполонили дівчину. І саме тоді вона зрозуміла, що любить Іджі всім серцем. Ось чому вона плакала того дня. Ніколи в житті вона цього не відчувала і знала, що навряд чи відчує знов.
А тепер, місяць по тому, вона плакала, бо любила її так сильно, що мала їхати. Іджі — закоханий підліток шістнадцяти років і, мабуть, не розуміє, що каже. Їй на думку не спадало, про що вона просить, благаючи Рут залишитися разом із ними. Але Рут усе розуміла й усвідомлювала, що мусить забиратися звідси.
Вона не знала, чому їй так хотілося бути з Іджі більше, ніж з будь-ким на землі, але це було так. Вона молилася через це, плакала, але не знаходила жодної відповіді, окрім як повернутися додому й одружитися з Френком Беннеттом, молодим чоловіком, з яким вона заручена, і намагатися стати доброю дружиною й матір’ю. Рут була впевнена: що б не казала Іджі, вона переживе цю закоханість і повернеться до свого життя. Тож Рут зробила єдине, що могла.
Коли вона сказала Іджі, що наступного ранку їде додому, Іджі просто збожеволіла. Вона замкнулася в кімнаті й трощила меблі, здіймаючи такий гамір, що чути було в усьому будинку.
Рут сиділа на своєму ліжку, ламаючи руки, коли зайшла матінка.
— Рут, будь ласка, підіть туди й поговоріть із нею. Мене й батька вона до кімнати не впускає, а решта дітей бояться поткнутися туди. Прошу вас, люба, я боюся, що вона завдасть собі шкоди.
Вони знову почули, як щось розлетілося на друзки.
Матінка подивилася на Рут і благально сказала:
— Рут, вона там — як поранений звір. Не могли б ви піти й подивитися, чи не можна її трохи заспокоїти?
До дверей підійшла Нінні.
— Мамо, Ессі Рю каже, що тепер вона розбила лампу.
І винувато глянула на Рут.
— Гадаю, вона засмучена через те, що ви їдете.
Рут довго йшла по коридору. Джуліан, Мілдред, Петсі Рут і Ессі Рю — усі ховалися за дверима своїх спалень, лише висовуючи голови та дивлячись розширеними очима, як вона проходить повз них.
Матінка й Нінні стояли в кінці коридору. Нінні затикала пальцями вуха.
Рут легенько постукала в двері Іджі.
Зсередини кімнати Іджі заволала:
— ВІДЧЕПІТЬСЯ ВІД МЕНЕ, ЧОРТ ЗАБИРАЙ! — і щось кинула, розбивши об двері.
Матінка кашлянула й солодким голосом промовила:
— Діти, чому б вам усім не піти до вітальні й не залишити Рут із нею наодинці.
Усі шестеро швиденько дременули сходами вниз.
Рут продовжувала стукати.
— Іджі, це я.
— Забирайся!
— Я хочу поговорити з тобою.
— Ні! Дай мені спокій!
— Будь ласка, не треба так.
— Забирайся до біса від моїх дверей, я не жартую!
Щось знову розбилося об двері.
— Будь ласка, впусти мене.
— НІ!
— Будь ласка, люба.
— НІ!
— ІДЖІ, ВІДЧИНИ ЦІ ЧОРТОВІ ДВЕРІ НЕГАЙНО, Я НЕ ЖАРТУЮ! ТИ МЕНЕ ЧУЄШ?
На мить запанувала тиша. Двері повільно відчинилися.
Рут увійшла й прикрила їх за собою. Вона бачила, що Іджі перебила все в кімнаті. Деякі предмети навіть двічі.
— Навіщо ти так поводишся? Ти ж знала, що одного дня я маю поїхати.
— Тоді чому ти не дозволяєш мені поїхати з тобою?
— Я тобі казала чому.
— Тоді залишися.
— Не можу.
— ЧОМУ? — щосили закричала
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка»», після закриття браузера.
