Стівен Кінг - Чорний дім

назад, навіть не розуміючи, що він це зробив: — Альберт Фіш любив починати з дупи, ти знав це?

— Н…

— Так, правда. Він стверджував, що шматочок молодої сіднички такий же солодкий, як шніцель з молодої телятини. Його точні слова, написані в листі до матері, однієї з його жертв.

— Досить, — каже Морріс. Страх у голосі чують навіть його власні вуха — це голос товстенького поросяти, що не дозволяє зайти великому поганому вовкові: — Я нізащо не повірю, що ви Рибак.

— Ні? Чому б це?

— Шановний, по-перше, ви сліпий!

Генрі нічого не каже, лише дивиться на спантеличеного Морріса, червонясто-коричневим оком своїх окулярів. Тут Морріс замислюється: А чи справді він сліпий? Він чудово орієнтується в просторі, як для сліпого… і як він зрозумів, що це я, коли я вийшов? Це все здається досить дивним.

— Я буду мовчати, — говорить він, — їй-богу.

— Це все, чого я хочу, — м’яко каже Генрі. — Тепер, коли ми один одного зрозуміли, що саме ти мені приніс? — Він тримає диск, не дивлячись на нього, з великим полегшенням зауважує Морріс.

— Це стара пісня «Сюпрімс» «Куди зникло наше кохання?» у виконанні групи з Рейсена «Брудна сперма». Але вони її виконують у ритмі ста п’ятдесяти ударів за хвилину. Весело, блін, вийшло. Нищить всю попсовість пісні.

— «Брудна сперма», — каже Генрі, — це не вони раніше називались «Клітор Джейн Уайтт».

Морріс дивиться на Генрі з таким трепетом, який може перерости в кохання.

— Соло-гітарист «Брудної сперми» сформував групу «Джи-ві-сі». Тоді він розійшовся в політичних поглядах з бас-гітаристом, щось на кшталт Дін Кісінджер і Генрі Ачесон, тож Акі-Дакі, гітарист, вийшов із групи та сформував «Брудну сперму».

— «Куди зникло наше кохання?» — задумливо каже Генрі і повертає диск назад. Моррісу здалося, що навіть Генрі побачив його переміни на лиці.

— Думай своєю головою, не можна допустити, щоб мене хтось побачив із цим диском. Покладеш його в мою шафу.

Похмурість Морріса зникає, і його обличчя розпливається в сонячній усмішці.

— Так, гаразд! Зрозумів, містере Лайден!

— Дивись, щоб ніхто не помітив, що ти це робиш. Особливо Хоуел Соуі. Хоуел свого роду шпигун, і ти маєш бути надзвичайно обережним.

— Уторопав! — Посміхаючись, задоволений тим, як усе склалося, Морріс прямує до дверей.

— І, Моррісе?

— Так?

— Оскільки ти знаєш мою таємницю, називай мене Генрі?

— Генрі! Так! — Це найкращий літній ранок для Морріса Роузена. Саме так.

— І ще.

— Так? Генрі? — Морріс уявляє день, коли вони стануть Генк і Морі.

— Тримай язик за зубами щодо Щура.

— Я вже казав…

— Так, і я вірю тобі, але спокуса підступна, Моррісе; спокуса підступна, як злодій уночі, або як кілер у пошуках жертви. Якщо ти підкоришся спокусі, я дізнаюся. Я відчую за запахом твоєї шкіри, як поганий одеколон. Ти віриш мені?

— О… так.

І він повірив. Пізніше, коли в нього буде час усе обміркувати, Морріс подумає, яка це безглузда ідея, але так, у той самий час він повірив йому. Він вірить йому, неначе загіпнотизований.

— Дуже добре, тепер іди. Рекламу постав у такій послідовності: господарські товари «Ас», «Шевроле Заглат» і «Містер Смачненькі Реберця».

— Затямив.

— З приводу вчорашньої гри…

— Страйк-аут Вікмена на восьмій? Оце так падлюка. Це геть не схоже на «Брюверсів».

— Ні, я думаю вдалішим є хоум-ран Марка Лоретта в п’ятому. Він не часто себе проявляє, та все одно вболівальники люблять його. Сам дивуюся чому. Й сліпому ясно, що його удари не зовсім вдалі. Йди. Поклади диск до моєї шафки, і якщо я побачу Щура, я передам йому. Я впевнений, що він це поставить.

— Трек…

— Сім, сім римується із «у небі грім». Я не забуду, і він теж. А тепер іди вже.

Морріс іще раз вдячно дивиться на нього і повертається всередину. Генрі Лайден, він же Вісконсинський Щур, він же Генрі Шейк (ми ще дізнаємось про нього, але не зараз; іще не час), підпалює іншу сигарету і глибоко затягується. Він не встигне її допалити; репортаж для фермерів уже закінчується (свині подохли, поганий прогноз на врожай пшениці, космічні ціни на кукурудзу), але зараз він мусить зробити кілька затяжок, щоб заспокоїтися. Довгий, довгий день у нього попереду, який закінчиться танцювальним вечором на Святі полуниці в «Притулку для старих Макстона», в будинку, що вселяє жах перед старістю. Він часто просить Господа, щоб уберіг його від лап Вільяма «Живчика» Макстона. Якби йому довелось обирати між тим, щоб закінчити свої дні в цьому закладі, чи щоб йому обпалили обличчя паяльною лампою, він однозначно обрав би паяльну лампу. Пізніше, якщо він не буде зовсім виснаженим, можливо, до нього зайде друг, що живе з ним по сусідству, щоб розпочати читати книжку «Похмурий дім». Це допоможе йому розслабитись.

Цікаво, як довго Морріс Роузен зможе зберігати таємницю? Ну, Генрі сподівається, що він це з’ясує. Йому надто подобається Щур, щоб відмовитися від нього, хоча, очевидно, буде змушений, це вже незаперечний факт.

— Дін Кіссінджер, — бурмоче він. — Генрі Ачесон. Акі-Дакі. Господи, спаси нас.

Він затягується ще раз і викидає сигарету у відро з піском. Час повертатись усередину, час повтору хоум-рану Марка Лоретта, час приймати дзвінки від палких уболівальників спорту, жителів Кулі Кантрі.

І нам пора. Сьома година — б’ють у дзвіниці лютеранської церкви.

У Френч Лендінґу життя починає вирувати із шаленою швидкістю. У цій частині світу ніхто довго не вилежується, і нам теж треба поквапитися, щоб якомога швидше дістатися до кінцевої зупинки нашої подорожі. Невдовзі відбуватимуться події, і відбуватимуться вони дуже стрімко. Все-таки ми молодці, нам залишилася ще лише одна зупинка до крайнього пункту призначення.

Ми злітаємо в тепле, нагріте сонцем повітря і мить кружляємо над вежею KDCU (ми настільки близько, що чуємо «тік-тік-тік» маяка і низький, а точніше сказати, зловісний гул електрики), дивимося на північ і спрямовуємо свій орієнтир. Вісім миль угору по річці — місто Ґрейт Блеф, назване так через оголене вапнякове урвище. Вважається, що над проваллям витають привиди, тому що 1888 року вождь племені індіанців Фокс (його звали Далеке Око) зібрав усіх своїх воїнів, шаманів, жінок і дітей і наказав їм стрибнути назустріч смерті, щоб урятуватися від страшної долі, яку він мигцем побачив уві сні. Усі стрибнули слідом