Рік Рірдан - Син Нептуна, Рік Рірдан

Грізно виглядали навіть шкіряні військові черевики із залізними шипами, зручними за потреби пройти крізь болото або розтоптати чиєсь обличчя.

Наче рядок велетенських костей доміно, стояли перед легіонерами їхні червоні й золотисті щити розміром з двері від холодильника. Кожний солдат мав при собі гарпуноподібний спис (який називається пілумом), гладіус, кинджал і близько ста фунтів іншого спорядження. Якщо ти вступав до легіону не в кращій фізичній формі, то це було ненадовго. Одна тільки хода в обладунках уже була непоганим тренуванням для всього тіла.

Хейзел і Ніко бігли вулицею в той час, коли всі вишикувались у ряди, тож їхня поява не лишилася непоміченою. Звуки їхніх кроків відбивались від бруківки. Хейзел намагалась уникати поглядів, та все одно помітила, як самовдоволено посміхається до неї Октавіан. Цей задавака очолював Першу когорту у своєму шоломі центуріона з плюмажем та купою медалей на грудях.

Хейзел досі кипіла від його погроз. Тупий авгур і його тупий дар провидця — чому з усіх у таборі, дізнатись її таємницю мусив саме він? Дівчина була певна, що він би вже давно доніс на неї, якби не розумів, що значно вигідніше шантажувати її. Треба було залишити той золотий злиток, щоб зараз жбурнути його поганцю у пику.

Хейзел пробігла повз Рейну. Претор легким галопом ходжала на своєму пегасі Скіпіо, якого всі називали просто Скіпі. Металеві пси Аурум і Арґентум бігали поряд із нею. За її спиною майорів пурпуровий офіцерський плащ.

— Хейзел Левек, — покликала вона, — дуже рада, що ви змогли приєднатись до нас.

Хейзел достало здорового глузду не відповідати. Більшість її спорядження було відсутнє, але вона все одно поквапилась до свого місця у строю поряд із Френком і набула положення «струнко». Їхній головний центуріон, сімнадцятирічний здоровань на ім’я Дакота, саме вигукнув її ім’я — останнє в списку.

— Присутня! — вискнула Хейзел.

Дякувати богам. Технічно — вона не спізнилась.

Ніко пішов до Персі, який стояв поодаль від усіх із двома вартовими. Волосся Персі було мокрим від купання. Він перевдягнувся в чистий одяг, та все одно, здавалося, почувався незручно. Хейзел його розуміла. Його незабаром відрекомендують двом сотням важкоозброєних підлітків.

Лари приєднались останніми. Їхні пурпурові постаті мерехтіли, поки вони ставали на свої місця. У них була набридлива звичка встрявати поміж живих людей, через що армія скидалась на розмиту світлину, та зрештою центуріони все владнали.

Октавіан заволав:

— Прапори!

Прапороносці вийшли наперед. На їхніх плечах були накидки з левових шкур, а в руках — списи, прикрашені символами відповідної когорти. Останнім прапороносцем був Джейкоб. Він мав би нести орла легіону. Посада вважалась почесною, але Джейкоб її ненавидів. Хоча сама Рейна наполягала на продовженні звичая, щоразу, коли піднімалась жердина без орла, Хейзел відчувала сум’яття, що прокочувалось поміж легіонерами.

Рейна спинила пегаса.

— Римляни! — виголосила вона. — Ви напевно вже чули про сьогоднішнє вторгнення. Цей новоприбулий, Персі Джексон, змив у ріку двох горгон. Сама Юнона направила його сюди і проголосила сином Нептуна.

Дітлахи із задніх рядів витягли шиї, щоб подивитись на Персі. Той підняв руку і сказав:

— Привіт!

— Він бажає вступити до легіону, — продовжила Рейна. — Що кажуть ауспіції?

— Я бачив послання в нутрощах! — оголосив Октавіан так, наче він лева голіруч убив, а не розірвав бідолашну плюшеву панду. — Ауспіції прихильні. Він придатний для служби!

Таборяни заголосили:

— Аве! Слава!

Френк трохи спізнився зі своїм «аве», тож воно пролетіло пронизливою луною. Решта легіонерів загигикали.

Рейна жестом наказала старшим офіцерам вийти вперед — по одному з кожної когорти. Октавіан, як найстарший центуріон, повернувся до Персі.

— Новобранцю, у тебе є характеристика? — поцікавився він.— Рекомендаційний лист?

Хейзел пам’ятала, як відбувалось те саме, коли прибула вона. Багато дітей приносили листи від старших напівбогів із зовнішнього світу, дорослих, які були ветеранами табору. У деяких новобранців були заможні та відомі поручителі. Деякі були таборянами третього чи четвертого покоління. Гарний лист міг забезпечити місце в кращій когорті, іноді навіть шановану посаду, на кшталт посланця легіону. А це звільняло від такої пекельної праці, як риття канав або відмінювання латинських дієслів.

Персі зніяковів.

— Лист? Ну... ні.

Октавіан зморщив носа.

«Нечесно! — кортіло крикнути Хейзел. — Персі на руках приніс у табір богиню. Хіба може бути краща рекомендація?»

Але родина Октавіана відправляла дітей до табору вже понад століття, і він обожнював нагадувати новобранцям, що вони менш значущі за нього.

— Листа немає, — із жалем промовив Октавіан. — Хтось із легіонерів хоче поручитися за нього?

— Я хочу! — Френк вийшов уперед. — Персі врятував мені життя!

Миттєво залунали заперечні крики з інших когорт. Рейна здійняла руку, закликаючи до тиші, і люто зиркнула на Френка.

— Френку Чжане, — промовила вона, — удруге за день нагадую тобі, що ти на пробатіо. Тебе ще навіть не визнали боги. Ти не маєш права поручатись за іншого таборянина, поки не заслужиш першу нашивку.

Френк так зніяковів, що, мабуть, ладен був провалитись крізь землю.

Хейзел мусила йому допомогти. Вона вийшла із шеренги і промовила:

— Френк хоче сказати, що Персі врятував життя нам обом. Я повноцінний член легіону. Я поручаюсь за Персі Джексона.

Френк вдячно глянув на неї, але інші таборяни почали бурчати. Хейзел сама ледве мала на це право. Вона отримала свою нашивку лише кілька тижнів тому, і той «подвиг», за який її дали, був швидше випадковістю. До того ж Хейзел була дочкою Плутона, членом опальної П’ятої когорти. Її підтримку важко було назвати послугою.

Рейна зморщила носа, а потім повернулась до Октавіана. Авгур посміхнувся і знизав плечима, наче ця думка його забавляла.

«Звісно. Чому б ні, — подумала Хейзел. — Назначити Персі в П’яту, означає зменшити можливу загрозу з його боку. Октавіану подобається, коли всі його вороги в одному місці».

— Чудово, — виголосила Рейна. — Хейзел Левек, ти можеш поручитись за новобранця. Твоя когорта приймає його?

Інші когорти закашлялись, стримуючи сміх. Хейзел розуміла, про що вони думають: «Ще один невдаха для П’ятої».

Френк ударив щитом об землю. Інші члени П’ятої когорти зробили те саме, хоч і неохоче. Їхні центуріони, Дакота і Ґвен, обмінялись страдницькими поглядами, наче мовляли: «От тобі й знову».

— Моя когорта виявила свою волю, — промовив Дакота. — Ми приймаємо новобранця.

Рейна зі співчуттям глянула на Персі.

— Вітаю, Персі Джексоне. Ти на пробатіо. Тобі видадуть табличку з