Зоряна Квітка - Світло (сяйво) душі, Зоряна Квітка

     Земля стогнала, тріщала і нарешті розійшлася. Із тріщин повалив чорний туман, який сходився в одному місці й сильно розкручувався, аж поки не з'явився Він. Естель спокійно спостерігала за цим дійством.
   Із туману вийшов... Демон. Бліде, мрамурове обличчя, довгий прямий ніс, тонкі бліді губи, гострі риси. На блідому обличчі увагу привертати його червоні очі. Довге, чорне, як воронове крило волосся спадає на плечі, а його мантія сягає землі. Він невідривно дивився на дівчину.
—Давно не бачились, Зірко, — сказав він напів шепотом і глянув на неї знизу в верх. — а ти не змінилася все така ж...
—А ти, дуже змінився, — спокійно сказала вона. — такий блідий схожий на вампіра, сон під землею не пішов тобі на користь.
—Цікаво, чому я там опинився? — очі хижо блиснули.
—Хм... — дівчина задумалась. — може, тому що сіяв хаос?
—Ха ха ха! — розсміявся закинувши голову. — У тебе ж таке прекрасне почуття гумору, як і було тисячу років тому!
     Вона дивилася на нього піднявши брову. Сміх різко обірвався, він знову дився на неї.
—О, я так сумував за твоїм скептичним поглядом. — сказав він.
  —...
—Що, нічого не скажеш?
—...
—Мовчиш... Жаль, а я думав, ти трошки поговориш із старим знайомим, якого не бачила тисячоліття. — розчаровано сказав.
—А є про що говорити? — спитала дівчина.
—О так, нам є що згадати, наприклад: те які у нас славні бої були!
—Ммм... хочеш повторити?
—Аякже, ще питаєш! Тільки-но цікаво, як ти вижила, я ж смертельно тебе поранив, чи ні? А неважливо. — він знизав плечима. — Цього разу світ таки стане моїм і ти теж! Будеш гаснути і тліти, як свічка, а я за цим спостерігатиму! — сказав і метнув у неї червоний промінь, вона ухилилася і метнула кулю лазурі. Відбив.
—Цим, ти мене не злякаєш!
—Я знаю... — закляття літали навколо них.
    Стурбований гомін привернув увагу і віддірвав від розмови.
—Не подобається цей гомін, та давайте продовжимо розмову, — сказала Ада. — що за договір і які його умови?
—Я ж розповів! — невдоволено відповів Дерек.
—Договір... — задумався Адам.
—Це правда? — з недовірою спитав Лео. — Чи розповідь для того, щоб привернути увагу?
    Вони мовчки заперечили. Гомін наростав.
—Піду гляну, що там. — Аля вийшла.
—Отже, ваш предок уклав договір з Демоном, щоб отримати те чого бажає, а в свою чергу зобов'язався допомогти Демону перемогти Лазурну Лисицю. Цікаво. А коли договір укладено? — запитав Рейтан.
—Тисячу років тому. — відповів Дерек.
—Знаєш Рейтане, в цьому є сенс, Демон легко міг заманити людину у пастку своїми обіцянками. —Адам не віддірвав погляду від вікна.
—Справа в тому, що наш предок зробив цей крок по своїй волі. — обережно пояснив Дерек.
—По своїй?! — спитали в один голос. Юнак знічено кивнув, мати та сестра мовчали.
—Ще одне...
—Що?
—В жертву було принесено пару...
—Яку пару?...
—Вовків.
—Що? — дзенькіт розбитого скла. — Що твій предок накоїв? — шокованою прошепотіла Ада.
    До кімнати увірвався Рональд.
—Я був не правий, був не правий! Вбийте мене! — звідчаєм крикнув він.
—Що таке?
—Заспокойся, яка тебе муха вкусила?
    Адам, який до цього часу спокійно дивився у вікно раптом напружився.
—Здається я знаю... — сказав і вибіг з кімнати.
—Рональде, що сталося? — вимогливо запитав Рейтан.
—Лисиця повернулася! — не розбірливо прошепотів юнак.
—Скажи, чітко! — не терпляче сказала Ада.
—Там таке коїться, просто жах! — продовжував шепотіти він. 
   В кімнату зайшла Аля, Ада кинулясь до сестри.
—Чому, ти така бліда? 
—Там бійня. — спокійно сказала Аля. 
—Де? 
—Нічого не зрозуміла? — Ада кивнула. 
—Добре, тоді так. — дівчина схвильований вдихнула. — Лазурна Лисиця повернулася! 
—Не говори, що... — Рейтан зблід, Аля сумно усміхнулась. 
    Рейтан вибіг з кімнати, всі інші за ним. 
—Так, от чому Адам рванув з місця, як ошпарений! 
—Я здогадувалась, але, щоб так швидко. — прошепотіла Ада. 
—Так ну, — Аля подивилася на сестру. — ми ще на зібранні відчули, що щось змінилося! 
—Точно. Рональде, бери себе в руки і йди з нами! — вони вийшли слідом за іншими. —Де Адам? Він так швидко покинув кімнату. 
—Відводить кораблі, ще далі від берега. —хмуро відповіла Аля. 
—Ми ж і так на достатній відстані від нього! — здивувалася Ада. 
—Побачиш... 
    Вони вийшли на палубу, Дерк з матір'ю та сестрою йшов за ними. Вони побачили... 
—Ну, ти трішки палицю перегнула. — сказала Ада. 
—Тобто, — здивовано дивилася на сестру Аля. — ти не бачиш, що там коїться? 
—Бачу... 
—То? 
—Бачу бій та не бачу загиблих і рік крові, щоб назвати це "бійня"! — закінчила Ада. — Дуже важкий бій... 
    Грім та блискавка роздирали небо, вітер ламав дерева і хилив до землі, великі хвилі люто билися об скелі. Серед усього хаосу двоє ворогів... Земля розходилася й тріщала. Блискавка вдарила у дерево... Вогонь швидко ширився огортаючи все більше дерев, пожежа ширилась дуже швидко. 
   Червоні і лазурні промені перетиналися у пекельному танці. Вони не бачили тих хто атакував одне одного, тільки демони кружляли чекаючи наказу свого "Господаря" були в полі зору. 
—Господи... — прошепотіла Віолета. 
—Це ще м'яко сказано. — сказав Дерек. 
—Так легенди правдиві? — вражено питала вона. 
—Так правдиві, — відповіла Ада. — і цю істину ви бачите самі! — вона раптом оглянулася. —А де Рейтан? 
—Правитель покинув корабель. — відповів хтось. 
—Коли? 
—Кілька хвилин тому. 
—Отже ж... — прошипіла Ада. 
—Пішли за ним, — сказала Аля. — раптом знадобитися допомога? 
—Чудова ідея, ходімо! — підтримав Лео. 
—Я з вами. — тихо сказав Рональд. 
—Рональд?.. 
—Так до берега не допливемо, треба перевтілюватись! 
    Вони пригнули за борт, на льоту перетворюючись й шовбуснули в воду. І так до берега попливли: дві Тигриці, Лев та Леопард. Тиша була не довгою. Люди ховалися в найвідаленіших куточках кораблів, перевертні лишилися на палубах, деякі попливли до берега слідом за друзями.
   Демони кинулись на них, вони відбилися й знищили їх.
—Тепер зрозуміло, чому Адам відвів кораблі ще далі! — прогарчав Лео.
—Все буде добре? — схвильований спитав Рональд.
—Вони в безпеці, юначе не хвилюйся! — підбадьорливо відповів Лео.
    Земля у вогні. Крізь густий, чорний дим нічого не видно, легеням не вистачало повітря на очах виступили сльози.
—Біжимо до Храму, можливо Рейтан там. Неперетворюйтесь! — крикнула Ада крізь сильне витя вітру.
—Та хто ж зараз буде перевтілюватись?
    Друзі вражено обернулися, перед ними були: Вовк, Леопард, Гепард.
—Ви, що тут робите? — вражено спитала Аля.
—Як це що? — здивувався Вовк. — Прийшли вам на підмогу, тим паче я все ще шукаю Теда та Луїзу!
—Ми йдемо до Храму. — сказав Лео.
—Тоді ми в інший бік. — відповів Вовк і розійшлись.
   Храм. Їх огорнув спокій, як тільки вони зайшли.
—О, то ось він який! — виражено ахнув Рональд.
—Ти тут вперше? — вражено спитала Аля.
—Так... Хотів раніше прийти та не було можливості.
—Схоже Рейтана тут не має. — скрушно хитнула головою Ада.
—Де ж він може бути? — спитав Лео. — І де Аля? — Ада обернулася.
—Тільки що була тут, куди вона пішла?
—Ідіть сюди, ви маєте це побачити! — Аля стояла біля статуї Лисиці. Всі троє підійшли до неї.
—Дивіться. — вони перевели погляди й побачили те що давно вважали втраченим.
—Книга Життя! — в один голос сказали Ада і Лео.
—Як? Ми ж стільки часу її шукали, де вона була?
—Це ще не все... — тихо сказала Аля.
—Що ще? — спитала Ада, та сестра мовчки йшла до Джерела, вони за нею і застигли. Перед ними була Пара Вовків.
—Тед, Луїза... — прошепотіла Ада.
—То, це саме вони стали жертвами. — сказав Лео.
—Хто це? — невпевнено спитав Рональд.
—А, вони ж тісно спілкувалися із родом Астрод, не дивно, що саме вони постраждали! — сказав Лео. — Та де їх донька?
   Ада швидко пішла до статуї взяла Книгу й почала читати, через кілька хвилин підійшла.
—Тед та Луїза врятували Едварда, коли той був молодий, тому він від щирого серця був вдячний за це, з цього почались їхні дружні стосунки. Та Даніель син Едварда заздрив нам і сам хотів стати таким як ми. В лісі він зустрів нашого Демона і уклав договір, про який говорили Астроди. Рідні не змогли пережити зраду й пішли з життя. Донька Теда і Луїзи дуже довго їх шукала. Коли Лазурна Лисиця загинула у боротьбі з Демоном, вона змінила окрасою шерсті на білий, щоб ніхто з загублених душ не забував, що лисиця повернеться, а потім від них же її врятувала Естель. Вовчицю звати Лілі та батьки називали її Перлина!
—Вовчиця, яку врятувала Естель і яка була весь час з нею. Це вона... Ціла родина знайшлася!
—Значить Книга Життя також була у Астрод. Уявляю, як Естель розлютилася. — сказав Лео.
—Так, Перлина не на кораблі, значить... Нам треба до Зірки і швидко!
    Розлютився. Він дуже розлютився. Він не міг її дістати не міг зробити боляче! Як тільки йому здавалося що ось ось її схопить вона зникала.
—Ти не можеш вічно ховатися! — крикнув він.
—Я і не ховаюся, мабуть, ти не до кінця прокинувся? — вона нанесла удар.
—ААА! — люто закричав він, коли його тіло прошило пекельний болем.
   Рейтан відбивався від демонів, які оточили поруч була Перлина. Біля них з'явилися: Ада, Аля, Лео, Рональд і ті хто приєднався до них.
—Кепсько, еге ж? — Лео намагався посміхнутись.
—Привіт Лілі. — мовила Ада до Вовчиці. Рейтан здивовано дивився на неї.
—Потім пояснемо! — й разом кинулись на демонів.
    Раптом пролунав такий рик, що земля здригнулася. Демони, як один линули до свого Господаря й смерчем кружляли навколо нього, через кілька хвилин перед ними був Дракон!
—Що це?..
—Не може бути!
—Швидко обертаємось!
    Дракон кинувся на Естель. Її охопило лазурне сяйво і за мить перед ним була Лисиця. Біла шерсть переливалася, очі сяяли. Перед ними була та, хто втілював у собі Життя. Лисиця і Дракон зійшлися у вирішальному бою остаточно.
   Стихії бушували ще сильніше. Небо розривало, хвилі сильніші лютіші билися об скелі, земля стогнала, вітер валив з ніг, вогонь ширився швидше, живіше. Пекельні вогнище перекрило Лазурне Полум'я. Закляття, прокляття Дракона летіли в різні сторони. Друзі ледь відбивалися від них.
   З темряви виринув Меч й полетів до Лисиці. Раптом разділився, запалав й линув до Дракона. Меч зі всіх боків наносив удари. Він гаркнув, відкрив морду й звідти вирвався потужний промінь, та Лисицю не так легко застати зненацька, тому промінь лазурі зітнувся з червоним промінем.
—Минулого разу, таке теж було? — не неї продивилися, як на дивачку. — Що? Просто питаю.
—Як його ім'я?
—Ніхто не знає, крм неї.
—Демони нас не чіпають...
—Їм зараз не до нас, для них головне захистити свого Господаря та не можуть Лазурний Меч знищує їх.
—Перевтілитись можна? 
—Ні. 
—Не хвилюйся, все буде добре! 
    Меч і далі наносив удари. Дракон слабшав, промінь лазурі невпинно наближався до нього. Промінь вдарив у груди, він впав з сильним гупотом вдарився об землю. Естель спустилася на ходу обернувшись, до неї  кинулись Рейтан та інші. Меч з'єднався й полинув в руки своєї власниці.
  Демон лежав, він не міг встати важкі рани не давали цього зробити. Естель все ще тримаючи Меч підійшла до нього. Він застогнав намагаючись засміятись.
—Прийшла добити?
—Ні, ти і так помираєш, навіщо мені це робити?
—Як так все вийшло?..
—Тисячоліття тому наша битва стала найбільшою поразкою у твоєму житті. Ці думки перед своєю смертю я послала тобі, ти їх почув, та не звернув уваги! І де ти опинився?
—Ти знала, чим все скінчиться? 
—Тоді знала, зараз ні.
    З його грудей вирвався не то сміх не то хрип, і сляні червоні очі більше нічого не бачили.
—Прощавай Візеріон! — вона нахилилась й закрила його очі.