Chris Jey - Between angels and demons, Chris Jey

- О, ти цього не зробиш. Тоді і ти пізнаєш їхню жорстокість.

- Я готовий до цього, а ти? - Кем посміхнувся. Він заплющив очі. У той же момент у чоловіка «прорізалися» дві пари яскравих, але обпалених крил. Його фізична оболонка перетворилася на яскраве світло, в якому було видно лише силует. А зріст Камаеля у рази збільшилося.

- Якщо ти налаштований серйозно, тоді… - Мелейна теж перетворилась. Її шкіра змінила колір на болотяний, і вкрилася пухирями. Одна половина обличчя нагадувала обвуглену шкіру, а на другій половині було видно лише череп.

Янгол і демон кинулися один на одного. Поки вони билися, Данте дістала флягу і набрала кров Бальтазара. Вже за кілька секунд до церкви прибуло кілька ангелів. Вони кинулися на Мелейну і тих істот, які залишилися. Руйнівнику вдалося втекти, але решта істот залишилася битися. Камаель прийняв свій колишній вигляд, і поранений почав шукати Данте в натовпі.

- Даремно ти повернувся в цей світ, - перед Кемом стояв Доріан. - У мене наказ доставити тебе на Небеса.

- Краще смерть. Я не здамся. Не для того я повернувся, щоб знову потрапити до в'язниці.

- Перестань. Ти слабкий. Бій із Мелейною забрав багато сил. До того ж, тобі ніколи не вдавалося перемогти мене, – Доріан заніс свій меч для удару.

- Спочатку тобі доведеться вбити мене, - за Кема заступилася Данте. - Як незручно: я безсмертна. Що дозволить мені навіть вічність шукати тебе, щоб помститися за смерть Камаеля. Вибирай.

- Чорт, Данте. Ти знаєш, що йому вірити не можна. Зрадив раз, зрадить і другий.

- Можливо. Але зараз ангели мають більш важливі справи, ніж вбивати один одного. Дозволь нам піти.

- Добре, - після паузи відповів Доріан. - Будеш винна мені. Ідіть, поки вас не вбили, - Доріан доторкнувся до Кема і мисливиці, і ті опинилися посеред дороги.

- Ти поранений, – дівчина окинула поглядом хлопця. - Чи зможеш перенести нас у мою схованку? - запитала Данте.

- Думаю так. Уяви місце, і ми будемо там, - янгол обійняв дівчину, і вже за мить вони були біля будинку, який з одного боку оточував ліс, з іншого – вихід до великого озера. - Де це ми?

- Мій старий будинок. Я використовую його, коли мені треба втекти від когось. Потрібно обробити твої рани, – дівчина зайшла усередину. - Поживеш тут кілька днів. Поки я не вигадаю, що з тобою робити.

- Ем… Данте, я не можу увійти. Тут символ, який не пускає янголів, - вказав на стіну Кем.

- Точно, я й забула. Місце приховано всім надприродних істот. Зараз, - Данте приклала руку до стіни, закрила очі і вимовила кілька слів, серед яких було ім’я Камаеля, на іншій мові. – Тепер можеш увійти. Зробила виняток для тебе.

- Дякую, - янгол увійшов до будинку. – Тут мило, - він оглянув приміщення.

- Тут є все необхідне для тебе: ліжко, щось схоже на кухню, ванна кімната, гарний вид із вікна. Раз на тиждень я буду приїжджати до тебе. Тебе тут ніхто не знайде.

- Хвилюєшся за мене? – чоловік усміхнувся.

- Ти допоміг мені сьогодні, хоч міг цього й не робити. Ти ризикнув своїм життям заради справи. Я завжди ціную вчинки, а не порожні слова, – Данте дістала аптечку.

- Ні. Не заради справи. Це було зроблено заради тебе. Ти не повина потрапити в руки демонів. Ти надто важлива для всіх. І для мене.

- Так, - вона оглянула рани Кема. Данте вдала, що проігнорувала слова ангела. - Твої поранення не такі вже й серйозні, як я думала.

- Не хвилюйся за це. За кілька годин я зцілюсь.

- Знаю, але, як мінімум, рани треба обробити. Порізи від клинків янголів гояться довше, чи не так? Не хочу, щоб ти сплив кров'ю в моєму прекрасному будинку, - Данте почала обробляти поранення Камаеля. На лівому боці вона помітила шрам. - Звідки це?

- 1902 рік, Чехія. Шрам сторічної давнини. Моє нагадування про зраду. Погоджуся, що заслужив цей шрам.

- Але чому ти не зцілив себе? – Данте провела пальчиком по шраму, уважно його розглядаючи.

- Данте, - від її дотику Кем здригнувся. За сто років він забув, як приємно, коли до нього торкається не байдужа йому людина. - Це ж був клинок Смерті. Такі рани не зникають безслідно. І не кажи, що тобі шкода. Знаю, що це не так.

- Ти правий. Мені не шкода. Я закінчила, - дівчина прибрала брудні ганчірки та бинти, і сховала аптечку.

- Дякую. Ти була дуже люб'язна, - Кем посміхнувся.

Його посмішка! Вона завжди зводила Данте з розуму. Побачивши її вчергове за останній день, дівчина відчула, як всередині неї з маленького, майже згаслого вугілля, розгорається величезне полум'я, що все поглинає. Данте не втрималася і піддалася цьому вогню пристрасті. Вона поцілувала Камаеля. Зрозумівши, що зробила, вона відразу відійшла від янгола.

- Не треба було цього робити. Вибач. Я краще піду. До зустрічі за тиждень, - вона спробувала піти, але Кем схопив її за руку.

- Я шалено сумував за смаком твоїх губ, щоб зараз відпустити тебе, - Кем прибрав пасмо волосся з обличчя Данте. - Мені потрібна ця мить з тобою, - він поцілував її.

Серце мисливиці почало вистукувати шалений ритм. Річ за річчю почала летіти на підлогу. Чоловік з легкістю, і властивою йому пристрастю, торкався тіла дівчини. Данте ж відчувала на собі дотик, що обпалює шкіру. Повільно вони наближалися до ложа. Чоловік уклав мисливицю на ліжко, і почав покривати її тіло поцілунками, позбавляючи одягу, який ще був на ній. Він не брехав про необхідність моменту усамітнення з мисливицею. Кем намагався запам'ятати (або згадати) кожен міліметр тіла Данте. Він знав, що це може бути остання їхня мить разом. Тому те, що зараз відбувається між ними, було таким важливим для нього. Він цілував таку прекрасну оксамитову шкіру Данте. Для неї ці поцілунки були пекуче-прекрасні. Дівчина теж хотіла насолодитись миттю з тим, про кого вона, як думала, давно забула. Але побачивши знову, всі почуття, які вона пригнічувала стосовно нього, прокинулися. Кем цілував ніжні червоні губи Данте. Він лише на мить зупинився, щоб подивитись їй у вічі. Її очі! Вони завжди манили його. Адже таких прекрасних смарагдових очей він ніколи не бачив. Страх ніколи їх більше не побачити зник.