Вікторія Вецька - Зваблива ненависть , Вікторія Вецька

Розділ 8. Букет для себе

Христина

Я вирішила дослухатися до поради Михайла. Відпустити минуле. Відпустити Тимура. Жити далі, наче його ніколи не було.

Свіже повітря наповнювало легені, коли я відкрила двері квіткового магазину. Аромат квітів такий знайомий і заспокійливий, огорнув мене, ніби нагадуючи: життя триває.

Щойно я переодягнулася і почала наводити лад у вазах, як двері дзенькнули, сповіщаючи про першого клієнта.

Я підвела очі й зустрілася поглядом із молодим чоловіком, який стояв на порозі. Високий, в солідному костюмі та невимушеною усмішкою. Його темно-карі очі пробіглися по приміщенню, а потім зупинилися на мені. У його погляді не було поспіху — навпаки, ніби він уважно вивчав кожну деталь, перш ніж зробити крок уперед.

— Доброго дня! — привітався молодий чоловік приємним, спокійним голосом. — Мені потрібен букет. Щось ніжне й витончене, але без зайвого пафосу.

Я ледь помітно всміхнулася, ловлячи його уважний погляд.

— Доброго дня! Це для когось особливого? — запитала я, мимоволі оцінюючи не лише його вибір слів, а й саму манеру говорити.

Покупець злегка нахилив голову, наче розглядав мене, а не квіти навколо.

— Можна і так сказати, — відповів він, а потім, не змінюючи тону, додав: — Це для мами. У неї сьогодні день народження. Хочу щось ніжне, щоб підкреслити її витонченість.

Його голос звучав впевнено, але в ньому було щось тепле й майже трепетне. Я уявила жінку, для якої він обирав квіти — напевно, вона справді особлива для нього.

— Чудовий вибір, — сказала я, вже уявляючи ідеальну композицію. — Думаю, півонії та трохи лаванди будуть ідеальними. Вони створюють відчуття тепла та ніжності.

— Довіряю вашому смаку, — відповів незнайомець із легкою усмішкою, і в його голосі з’явилася грайлива нотка.

Я кивнула, беручись до роботи, хоча відчувала: цей покупець не просто прийшов за квітами. Він уважно спостерігав за мною, ніби шукав щось більше, ніж ідеальний букет для мами.

Я занурилася в роботу, намагаючись зібрати найбільш гармонійну композицію з півоній і лаванди. Але його погляд залишався на мені, ніби чоловік чекав на щось більше.

Кілька хвилин мовчання, і ось він знову заговорив, трохи змінивши тон.

— Я ще подумав… — сказав молодий чоловік, роблячи крок. — Може, ви могли б зробити ще один букет… для себе?

Я підняла очі, здивовано поглянувши на нього. Його усмішка була м’якою, але в ній було щось особливе — якась невиразна зацікавленість.

— Для мене? — перепитала я, намагаючись зрозуміти, що він мав на увазі.

Молодий чоловік кивнув, не відводячи погляду.

— Так, для вас. Ви так гарно підбираєте квіти для інших, що я подумав, можливо, це для вас стане маленьким подарунком. — Його голос був лагідний, але в ньому відчувалася якась певність, наче він був переконаний, що цей жест принесе мені радість.

Я зупинилася, обмірковуючи його слова. Це було незвично. Зазвичай я була тією, хто створювала букети, а не отримувала їх. Але в ньому була якась особлива теплота.

— Це несподівано… — сказала я, хоча насправді це було приємно і навіть трішки зворушливо.

Незнайомець усміхнувся ще м’якше, ніж раніше, і не вимагав відразу відповіді. Його погляд був відкритим, уважним, і в ньому не було натиску. Це не було простою покупкою — це було щось більше.

— Просто подумав, що ви заслуговуєте на щось таке ж гарне, як те, що ви створюєте для інших, — додав він, стоячи поруч, але не наближаючись занадто близько.

Я зробила глибокий вдих, відчуваючи, як у грудях розливалося тепло. Я усміхнулася.

— Добре, я спробую створити щось для себе.

Віддала йому вже готовий букет для його мами й повернулася до свого вибору. Тепер, із ще більшою уважністю, ніж зазвичай, почала підбирати квіти — для себе. Дивно… Я ніколи раніше не робила цього. Завжди збирала букети для когось, враховувала чужі смаки, настрій, привід. А тепер… Тепер я створюю щось особливе, для себе.

Ця думка викликала ледь помітну посмішку. Пальці обережно перебирали ніжні пелюстки, наче я шукала не просто квіти, а відображення власного стану. Хотілося чогось особливого, не надто яскравого, але водночас такого, що змушувало серце тьохкати.

Я обережно відібрала кілька білосніжних троянд, ніжних і витончених, ніби дотик весняного ранку. Додала легкі гілочки гіпсофіли, що нагадували мереживний серпанок, і завершила композицію хризантемами Сантіні — яскраво-зеленими, мов краплі свіжої роси на листі. Букет вийшов ніжним, але водночас живим, сповненим легкості та природної гармонії. Тепло від квітів проникало в мої пальці, і раптом я усвідомила, що цей момент зовсім не схожий на звичайну роботу.

Молодий чоловік уважно спостерігав за кожним моїм рухом, і це було одночасно заспокійливо і злегка зворушливо. Я, не поспішаючи, акуратно обв’язала букет атласною стрічкою, відчуваючи, як кожен штрих наближав мене до чогось нового і незвичайного.

— Ви часто робите такі сюрпризи? — запитала я, коли закінчила формувати букет і обережно підняла його, щоб оцінити результат.

Він усміхнувся, і ця усмішка була більш ніж просто виявленням ввічливості — вона була щирою, як і його слова.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍