Сергій Кузнєцов - Казочки-анекдоти, Сергій Кузнєцов

Іванко йшов шукати щастя. Звісно, дорога була довгою, бо щастя треба шукати ретельно та наполегливо, до того ж ще й невідомо, де саме. Тому Іванко йшов рішуче та впевнено, бо був відповідальним та послідовним. Чи довго казочка розповідається, але вийшов Іванко нарешті на роздоріжжя. Одна дорога вела вліво, а інша, звісно, вправо. На роздоріжжі, як воно і має бути, лежав великий камінь-дороговказ. На тому камені відповідно до казкових правил було щось написано. А саме:

«Направо підеш – до Василини Прекрасної потрапиш. Наліво – до бабусі Ягусі».

«Ну що, куди мені далі йти?» – запитав наш мандрівник у каменя. Але камінь лежав мовчки та не відповідав. Наш Іванко геть зовсім не вмів читати, тому розгублено подивився на той камінь, почухав потилицю та пішов прямо. Туди, де дороги не було взагалі, навпростець. Шлях був важким – через річки та ліси, через яри та гори. Але Іванко, попри усі труднощі, вперто йшов уперед, бо треба було знайти щастя.

Після тривалої подорожі вийшов Іванко до галявини, на якій стояла велика та красива Піч. Чарівна Піч стиха пихкала димом, навколо відчувався запах свіжоспечених пиріжків. Зголоднілий Іванко дуже хотів скуштувати пиріжка. Але заслінка в печі була закрита, як її відкрити незрозуміло, тож дістати пиріжки було неможливо. Лише смачний запах ятрив Іванкові ніздрі.

- Пічка-пічечка, дай-но мені пиріжка. Будь ласка! – ввічливо запитав Іванко, бо дуже хотів їсти. – Хоча б одного.

- Прочитай інструкцію про відкриття печі, відсунь заслінку та й бери пиріжки, – відповіла Пічка спокійним голосом.

- Де ж вона є, ота інструкція? – промовив Іванко вже дещо роздратовано, бо слина у роті заважала йому розмовляти.

- Та ось же, на стінці написана. Читай уважно.

Іванко не став читати ті нудні букви на стінці Печі, спробував самотужки відкрити заслінку рукою, обпікся, закричав від болю та почав лаятися на Піч за те, що вона така гаряча й не хоче дати йому пиріжка.

- Кажу ж тобі, прочитай інструкцію про відкриття печі. Зрозумієш, як відсувати заслінку, та й візьмеш собі пиріжок, – голос Пічки навіть не підвищився. Вона все це промовляла спокійно та без нервів.

- А хай тобі грець! Отака ти розумна? Грамотна?! Не вмію я читати та й не буду. Хай твої пиріжки згорять там усередині, – спересердя крикнув Іванко, копнув пічку ногою та роздратований пішов геть від тієї непотрібної споруди. Пальці на руці опухли та заболіли. Голодний Іванко побрів собі далі.

Чи довго казочку розповідати, але ж дійшов нарешті Іванко до чарівної Яблуньки. Стиглі яблука рясно висіли на її гілках та манили собою мандрівника. Іванко підняв руки, але дістатися яблук не зміг, бо вони висіли високо. Він походив коло Яблуні та й почав її просити:

- Яблунько, дай мені трохи твоїх яблук. Хоча б одне, бо дуже їсти хочу.

- Прочитай інструкцію, збери розкладну драбину, залізь на неї та і їж яблука, – спокійно промовила Яблуня у відповідь. – Хто тобі не дає?

- От трясця тобі, балакуче дерево! Як ви усі вже набридли мені своїми інструкціями. Не хочу я нічого читати! Забери геть отой свій папірець! – Іванко зірвав паперову інструкцію, що висіла на гілці, пошматував аркуш та кинув його на землю. Потім спробував залізти на дерево за допомогою незібраної драбини, але одразу ж впав, бо вона не стояла рівно та стійко. Спробував ще раз, вже без драбини. Знову впав, обідравши руки. Потім пішов далі, лаючись на непоступливе дерево, голодний та злий.

- Ти тільки подивися, які вони всі тут грамотні! Хіба ж за таких умов можна знайти щастя? – Іванко похнюпився та пішов далі, голодний, злий, з обпеченими пальцями та з обдертими ліктями. – Немає щастя у житті…!

Потім Іванко зупинився, задумливо озирнувся на Яблуню та повільно промовив:

- Мабуть, люди брешуть. Немає ніякого щастя. Попридумували казна-що, якісь інструкції… А щастя немає. Чи існують інструкції до щастя? Не чули? Отож, бо воно і є! А може, мені варто пошукати розуму? Ні, не варто, бо я і так вже розумний.

Кінець