Анна Лерой - Дім для Пенсі, Анна Лерой

Пенсі не одразу знаходить одяг, довго згадує, що ще могло бути важливого в кишенях. Але найдорожчий скарб і так на ній — тепле дерево амулета зігріває шкіру на грудях.

— Уже йдеш? — Марек прокидається, попри всю її обережність. — Сподіваюся, ми побачимося цього вечора?

— Ні, мабуть, не вдасться, — з ледь відчутною затримкою відповідає Пенсі. Рішення піти з перевалу саме сьогодні приходить до неї раптово. Ось вона дивиться на сонного чоловіка і думає, що із задоволенням залишиться в цьому ліжку ще на кілька наступних ночей, а лише за мить чітко розуміє, що покине це місце саме сьогодні.

— Розумію, — з едва помітним відтінком жалю вимовляє Марек. — Знайди я такий скарб, теж поспішав би швидше спуститися до людей і продати його. Не щодня мисливцеві випадає така удача, тут зволікати не можна!

— Рада, що ти розумієш, — усміхається йому Пенсі. Причина насправді не така, вона й сама не знає, навіщо так поспішає. Але сказане Мареком — це чудове пояснення для решти мисливців.

— Тоді вдалої тобі дороги, — бажає їй Марек, повертається на бік і натягує на голову ковдру. Незважаючи на несподіваний кінець зимового сезону і відкриття доріг, на перевалі ще нескоро стане досить тепло.

— Дякую, — каже Пенсі, перш ніж вийти з кімнати. Марек уже спить і навряд чи чує. Прощання з ним якесь дивне, порожнє. Можливо, так і буває після подібної ночі, коли двоє людей лише зігріли один одного. Але навіть те, як вона розійшлася з руїнником у крижаній гущавині, залишило в пам'яті більше тепла і значущості.

Уже в коридорі Пенсі на кілька секунд заплющує очі і подумки відсуває в найвіддаленіші куточки пам'яті все, що сталося за вчорашній вечір, і те, що трапилося тиждень тому. Тепер переживання мають залишитися позаду. У неї є легендарне дерево. Відерс. Нехай із нього не збудувати нічого, на будинок точно не вистачить, так це й не потрібно. Такі дива повинні з'являтися серед людей по крихті, інакше навіщо їм зватися дивами? Але грошей, які вона виручить за відерс, вистачить на купівлю її власного дому, того самого — з гладких запашних колод, з високим ґанком, з медового кольору підлогою і стінами.