Олександр Мороз - Вільні радикали, або чому не живе карась без щуки, Олександр Мороз

Розділ 7

До комендантської години залишалось не так багато часу, але Віто, здається, мало хвилювало це питання, він не збирався закінчувати свою розповідь, а може і збирався, просто я не бачив на даному етапі хоч якогось логічного її завершення. І яких тільки диваків не підкине нам життя? В цьому його вічна загадка, в подіях, яких ми навіть уявити собі не можемо. 

Звісно мені було цікаво, що сталося з дружиною Віталіка після того, як він, з його слів, залюбив її до напівсмерті, але вдома мене чекала своя «Віолетта» і виводок наших з нею нащадків. 

— Віталік, мені здається, ми тут заночуємо сьогодні. — Я широко зівнув. Перспектива спати на мокрому днищі човна мене взагалі не тішила. 

— Саш, ти кудись спішиш? 

— Дивне питання, враховуючи годину. 

— Не переживай, встигнеш, — заявив Віто з усмішкою і ніби прочитав мої думки, — чи ти бачив колись таке, щоб людина змінилася за ніч? А я от бачив. 

— Ну, давай вже, не тягни кота за хвіст, кажи. 

— Зранку я виявив біля себе зовсім іншу Віолетту, вона ожила і ніби помолоділа на років десять, її очі, як колись, світилися зеленим світлом, зовсім нетипова поведінка жінки, враховуючи те, що сталося, але камінець в мій город вона все ж закинула, Віолета мене привітала. 

— З чим? 

— З тим, що нарешті я знайшов свою людину, з якою ми будем разом на дев'яносто дев'ять відсотків. Вона сказала, що ми з Адою просто зобов'язані разом жити й не розуміє, чому я ще досі тут, а не з Адою. Також вона дала зрозуміти, що допомагати мені не буде, тобто я сам маю зробити вибір. Я мовчав, мій мозок взагалі відмовлявся сприймати реальність, я тільки думав, що бажання збуваються надто швидко і світ матерії за ними просто не встигає. Віолетта підійшла і погладила мене по голові зі словами: знаю, з сім'ї іти не легко, я сама колись хотіла від тебе піти, серйозно, і знаю як це важко, при чому в нас ще тоді не було дітей, якщо хочеш, нехай все буде так, як є, тільки пам'ятай, твоя велика любов не буде тебе довго чекати. 

Скажу тобі таке, Саша, моя дружина рідко помиляється і ті дев'яносто дев'ять відсотків надійно засіли в моїй голові. Так я офіційно отримав дозвіл на стосунки з Адою. 

— Хмм, цікаво, Віталік,  мені не видається це дозволом, а радше мертвою хваткою, Віолетта вчепилась в тебе нею, точно так само, як ти вчепився в Аду, але знову ж таки, зробила все мудро, дотримуючись правила. 

— Якого правила? — здивувався Віто. 

— Якщо хочеш когось втримати — відпусти. Не чув? Тут тобі треба повчитися в твоїх жінок. 

— Не знаю, Саша, про які хватки і правила ти говориш, але результатом я був задоволений, хоч він і виник як побічний ефект. Віолета стала геть іншою, але часто повторювала, що це я з нею щось зробив. Вона полюбила дітей, особливо Олівію, почала багато читати, чого ніколи раніше не робила, коротше мала вигляд щасливої жінки, самодостатньої жінки. Віолета здавалась легкою, ми виговорили один одному все, що нас мучило останнім часом. Якось вранці Ві розповіла мені, що їй наснилась жінка, з якою вона кохалася, і її це дуже сподобалось. Віолету стали більше цікавити такі речі, розумієш? В мене складалось враження, що моя пристрасть до Ади частково передалась і її. Іноді Ві казала, що я негідник, що вона часто хоче мене вбити уві сні, за те, що я зробив з двома безневинними дівчатками, вона мала на увазі себе та Аду. Так чи інакше, атмосфера гнітючості зникла з мого дому, Віолета духовно виросла, як карась, що виявив у своєму озері щуку, природним чином моя дружина намагалася бути схожою на Аду, аби попросту не стати закускою. Я гадав, що створив дуже міцний трикутник, й він твердо стоятиме, на яку б сторону не впав. Настільки вільним і наповненим я ще ніколи не почувався, хотілося обійняти весь всесвіт, в центрі якого залишалась Ада. Моя не моя Ада. 

— Віталь, сподіваюсь ти не розказував цього всього Аді? — запитав я, але реакція була очікуваною, Віто мовчав. 

— Груба помилка, Віталік, груба! Як можна бути таким неуком у таких поважних літах? 

— Саш, завжди треба казати правду, але, може ти й правий, бо таке моє сидіння одною дупою на двох стільцях вилізло мені боком. Зрештою, ще на початку Ада казала мені, що швидко спалахує і швидко гасне, тоді не було страшно, бо все тільки починалося, а зараз... це як з життям, лише коли воно закінчується, ми дуже гостро відчуваємо, як сильно ще хочеться пожити. 

— Віталь, ти майже дослівно процитував одного з моїх улюблених письменників, так от він писав таке: хто щось знає про кохання, той знає щось і про смерть. 

— Тобто ти хочеш сказати, що почуття завжди приречені ? 

— Ні, я не це хочу сказати. Почуття бувають різні: повага, вдячність, навіть злість. Але я маю на увазі виключно кохання. З точки зору науки це — ніщо інше, як суспільно прийнята форма психозу. У цей період мозок надзвичайно активний хімічно, це мега виснажливий спринтерський біг, але точно не марафон. Природа так єднає ДНК і створює нових людей із конкретним набором даних. Тобто на цьому етапі історії природі дуже знадобилася саме ваша з Адою дитина. Це те, що могло би вас по-справжньому об’єднати. Ось ви й потрапили на гачок. Не впоралися? Ну, нафіг із пляжу. Організм не стане даремно витрачати ресурси. Ось тобі ще одна версія теорії карася. З духовної точки зору, кохання схоже на ангела, який веде двох людей певний період. Він підганяє обставини, відганяє невдачі й наломи. Але приходить час, і ангел каже: «Ок, я вас звів, навчив. А далі — ви самі». І тут починаються всі халепи, бо люди не звикли бути янголами. Люди є люди. 

Проте існують лайфхаки. Наприклад, якщо не хочете дітей — створюєте спільний проєкт, власну справу чи розділяєте улюблене хобі. Як от зараз ми з тобою. Це може зберегти ваші стосунки навіть тоді, коли кохання вже не буде. Залишиться лише любов. А що таке любов? Це свобода, яку ти відчув, об’єднавши в собі двох своїх жінок. Шариш? Багато людей підкорили цю силу природи, але багато таких, хто не впорався. На цій темі написано купу романів і драм. Бо немає нічого гіршого, ніж наодинці згрібати з пам’яті жаринки кохання. Це й справді схоже на смерть. Одним словом — пустота. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍