Олександр Мороз - Вільні радикали, або чому не живе карась без щуки, Олександр Мороз

Віто схвально кивнув головою. 

— Вона тобі повністю не належить, тому в енергію любові постійно підмішуються туга і сум. Гримучий коктейль, нічого не скажеш. — Пояснив я. 

— Саша, — Віто раптом дуже посерйознішав, я не для того цілий день розповідав тобі про Аду, аби ти понавигадував для себе купу фантастичних теорій.  Я просто хочу, аби ти зрозумів, чому я зробив саме так, а не інакше, тієї ночі. 

— Якої ночі? — запитав я. 

— Яка розділила весь наш період на “до і після”. Гадаю то був переломний момент для всього, і навіть для мого подальшого життя, оскільки згодом мене накрили такі події, про які ти навряд чи прочитаєш в книжках, Саша. 

— Розповідай. 

— Бачиш, я гадав, що організував все настільки добре, що комар носа не підточить, але якщо ти постійно носиш на зап'ясті жіночу гумку для волосся, коли кличеш в сні когось з дуже рідкісним іменем, коли змінюються усі твої звички, то це не може залишитися непоміченим.  

Тієї ночі моя дружина заявила, що все знає про мене та Аду, і знала з самого початку. Вона була дуже самовпевненою, навіть агресивною, бо мала на це повне право. Я ж виявився абсолютно не готовий до такого розвитку подій, принаймні не тоді. Слова застрягли в горлі, і тут почало відбуватися щось дуже дивне. 

Спочатку в мене було відчуття сотень уколів та сильного холоду у верхній частині тіла. Я ніби падав в середину себе, а потім раптово розширився на цілу кімнату і знову став собою. Не знаю, скільки часу це все тривало, може хвилину, може годину, оскільки я втратив усі зовнішні часові орієнтири. Ось він, момент істини, подумав я, зараз все вирішиться, ти хочеш забрати її від мене, але в тебе нічого не вийде! 

Що в таких випадках говорять? “Це не те, про що ти подумала”, і тому подібні речі. Але я закляк і мовчав, дивився прямо в очі своїй дружині, я не міг говорити. Мій дух говорив замість мене, говорив досить переконливо, бо наступне, що зробила Ві — видалила номер телефону Ади зі своїх контактів, так, щоб я бачив. Не знаю, де вона дістала її номер. Мабуть стежила за нами. 

Переді мною сиділа вже не та Віолетта, що ще недавно погрожувала усе місто на ноги підняти, я бачив поруч маленьку налякану дівчинку. Вже потім, вона сказала, що побачила в моїх очах такий відчай, якого не бачила досі. Тоді я був готовий піти. Саш, але проблема була в тому, що я не мав куди іти. Гадаю Ві все відчула і це змусило її відступити. 

Згодом була розмова, складна, але правдива. Віолета заявила, що теж хоче моєї уваги, що я просто не вмію ділитися, що вона має на мене право, при чому законне. 

Тут вже я закипів, бо відчув себе свійською твариною, що втекла з хліва, і от мій господар хоче палкою загнати мене назад у стійло. Саш відколи це люди стали власністю інших людей? Мабуть, тоді, коли власноруч підписали таку угоду! Є в мене один фетиш: я люблю розглядати оголене жіноче тіло у світлі нічника. І хто б там не казав, що всі жінки одинакові, я таке узагальнення вважаю фальшивим, бо це як говорити про квіти, що у всіх них є пелюстки. Так, є, але ж ті пелюстки різні – потіха для наших очей. Того разу я вимкнув нічник, мені була потрібна цілковита темрява.  

Віолетта кілька разів втрачала свідомість, ти ж бо знаєш кого я уявляв, а вже на ранок, моя дружина прокинулась геть іншою людиною.