Павло Дерев'янко - Тенета війни, Павло Дерев'янко

— Варяги ретельно готуються до нової війни, — відповів Ярема. — Успішно відбудували порти та незважаючи на контрибуції швидкими темпами відновлюють флот. У голландців та іспанців закуповують новітню артилерію. Самотужки розробляють літальні апарати, значно менші за повітроплави, але при тому швидші та маневреніші. Загалом Альянс прагне реваншу і часу не гає.

Ядвіга Ярова теж часу не гаяла: наступного дня, святково вбрана, їхала разом із сином до Тарнополя, де чекала кандидатка номер один. Мати довго стріляла очима на вбрання Яреми й нарешті не стрималася:

— Любий сину! Той костюм, що я приготувала, був би доречнішим за лицарський однострій, ви так не вважаєте?

— Мені в однострої зручніше, — похмуро відмовив характерник. Жупана з кунтушем він одягнув принципово, аби відстояти бодай щось своє, не сплановане заздалегідь матінкою.

— Воля ваша. Але не журіться так! Не на страту ж ідете, — Ядвіга поправила чорну шаль.

У довічній жалобі за чоловіком вона завжди мала на собі щось чорне — як данину його пам'яті.

— Та їду, наче... — на думку не спадало нічого, крім недолугого порівняння, котре почув від Якова, — наче на кінний ярмарок! Кобилу глянути, копита перевірити, зуби обстежити, хвоста посмикати...

— Не вигадуйте, — стисла губи Ядвіга. — Це просто дружній візит для знайомства.

Ага, подумав Ярема, авжеж. Мамуньо, напевно, перебувала на стадії змовин, мабуть, і шлюбний договір уже погодила — лишалося тільки занести папери до місцевого магістрату на засвідчення.

— Її звуть Агнесою, — повідомила пані Ярова. — Файна, розумна, вихована панянка. Гілка давнього шляхетського роду самих Тарновських, гербу Леліва, прекрасна кров!

Без порожніх банківських рахунків, що часто трапляється з родинами древніх родів... Має гарну освіту та вишуканий смак. Утім, на власні очі побачите, поспілкуєтеся...

Ярема відчужено дивився у вікно.

— Хіба не чудово?

Сіроманець мовчки споглядав пейзажі. Ядвіґа не дочекалася відповіді та продовжила роздратовано:

— Багато хто і такого вибору не мав, сину мій. Ваша тітка Катажина, наприклад, уперше побачила чоловіка на вінчанні, і нічого — закохалася та жила щасливо.

— Цілий рік, доки не сконала від пологів, — буркнув Ярема.

Пані Ярова демонстративно розгорнула віяло, різким помахом прикрила обличчя та мовчала до зупинки.

У маєтку Ярема збагнув, що з жупаном та кунтушем погарячкував — по липневому сонечку у цьому вбранні було спекотно. Він змахнув зі скронь краплі поту хусткою і вкотре прокляв увесь цей задум.

Сухенька шляхтичка, чимось невловимо схожа на пані Ярову, привітала Ядвіґу як давню подругу, цмокнула повітря біля її щік, подякувала за гостинця (пакунок свіжих марципанів) і погляд метнувся до характерника.

— Вітаю, пані, — вклонився Ярема.

Пані подала руку і він поцілував порожнечу над мереживною рукавичкою.

— Гожий та ввічливий панич, — прокоментувала господиня. — Агнеса чекає. Прошу за мною!

Ти пройшов війну, Яремо, ти пройшов війну, ти здатен пережити й ці кілька годин.

Агнеса, кандидатка номер один, виконала бездоганний кніксен та посміхнулася. У тілі, висока, зграбна. Темно-сіра атласна сукня пасує до світлого волосся, вкладеного у вишуканий вузол із кучериками. Обличчя можна назвати гарним, якби різець невидимого скульптора не схибив — очі вийшли виряченими, наче у здивованої рибини. Агнеса приховувала цю ваду майстерним макіяжем.

Шляхтич привітався глибоким поклоном. Дівчина граційно наблизилася та подала руку. Рукавичка пахла пряним парфумом.

— Агнеса. Я про вас чула багато приємного, пане лицарю.

— Ярема. Навзаєм, шановна панно.

— На цьому, діти, полишаємо вас наодинці, — проспівали обидві матусі. — Випийте чаю, познайомтеся, ми вам не заважатимемо.

Обидві радісно, як дівчата після дрібної капості, покинули кімнату. Гайнули цмулити наливки, подумав Ярема. Він би теж не відмовився від кількох чарок морав'янки...

— Прошу, сідайте, — запросила Агнеса.

Стілець під ним зарипів.

— Дякую, — Ярема нервово пробігся рукою по змащеній воском бороді. — Вибачте, це все дивно... У мене подібне побачення вперше, я почуваюся вкрай розгублено і не знаю, як вести розмову в таких випадках.

— О, не турбуйтеся, — дівчина посміхнулася і взялася за чайник. — Вам із молоком?

— Ні-ні, дякую, я з молоком на Півночі напився досхочу. Тому просто чай, без цукру.

— Прошу, — вона посунула йому горнятко з блакитної порцеляни. — Ви згадали про Північ... Мати казала, що ви пройшли Острівну війну.

— Служба, — вказав на гаптований золотом обрис Мамая на кунтуші. — Від початку і до кінця, два роки як два місяці.

— Важко було? — вона з повагою глянула на пірнач за чересом.

От як йому на це відповісти?

Як ледь не пішов на дно під час кораблетрощі та хапався за мерців у молитвах про порятунок? Як після вибуху витирав обличчя від мозку товариша, з котрим тільки-но жартував про маркітанток? Як врізався у ворожі ряди з палаючою шаблею у правиці? Як зброя у руці нівечила чужі тіла та висмикувала з них життя? Як кричав при погляді на вирізьбленого «кривавого орла» на тілах союзників, що потрапили в засідку? Як вовком полював на ворожих офіцерів і викрадав їх? Як його викопували з купи мертвяків?

Він не бажав мати цих спогадів, але вони засіли в голові гострими уламками.

— Важко було, — характерник ковтнув чаю.

— Вас не поранили?

— Кілька разів, але нічого серйозного. Самі тільки подряпини. Можна сказати, пощастило.

Розмова урвалася. Ярема розумів, що має зробити хід у відповідь. Що там казала мамуньо в екіпажі?

— Мені розповідали, що ви полюбляєте садівництво.

— О так, квітки — моя пристрасть, — з полегшенням відповіла Агнеса. — Якщо завітаєте вдруге, я неодмінно покажу вам свою найкращу квітку...

Вона затнулася, зашарілася та замовкла. Ярема відчайдушно шукав вдалу фразу для виходу з конфузу, але жодна не пасувала до перших хвилин знайомства зі шляхетною панянкою.

Аби заповнити незручну паузу, обидва посьорбали чаю. Агнеса опанувала себе — треба віддати належне, напрочуд швидко — та відновила бесіду.

— Отже, ви справді вмієте перетворюватися на вовка?

— Я чекав цього питання, — посміхнувся Ярема і вона розсміялася разом з ним.

Напруга спала. Він докладно описав життя Північного Альянсу, тамтешній побут, звичаї, одяг, фіорди — Агнесу це справді цікавило (чи принаймні вона чудово вдавала); натомість дівчина розповідала про виставки картин, поетичні читання, останні новини Тарнополя, Львова та Києва, і так вони теревенили про різне, допоки не повернулися матері. Жінки були задоволеними та хмільними і під час спільної вечері весь час