Angel Ver - Обіцяна душа, Angel Ver

Я стояла на березі, і глибина мене манила. Хотілося торкнутися рукою, спуститися босими ногами у воду. Хоч за життя я боялася води, і весь час її уникала.

- Чому чи весь час йдеш до тої проклятої річки? - злився Він.

- Бо я втомилася від ями, я втомилася від душ, від гріхів, від свого стану…- почала я.

- Стану? - перепитав Він.

- Так, стану мертвої. - пояснила я.

- Так от що тебе гризе. А я все голову ламав, чому ти вічно повертаєшся до цієї теми. Як мені тобі ще пояснити що по іншому вже не буде. Ти моя. А отже ти моя і тілом, і душею. - почав злитися Танатос. 

- А хтось в мене запитував? - теж злилася я. 

Невидима сила потянула мене вперед. І я побігла в сторону річки,  навіть не задумуючись пірнула на дно. 

- Стій. - крикнув Він, але я вже не чула того.

Я не могла пояснити що саме відбулося в той момент. Але всередині наче щось змінилося. Щось що не давало мені спокою. 

І щоб заглушити це я піддалася пориву, та занурилась у воду. 

 

Через кілька хвилин../ After minutes later..

Я мертва. І як би це дивно не звучало та це саме так. Я мертва. Легені випікає з середини диким вогнем, та хіба мертві можуть відчувати?

Не можуть!- пробасіло десь зверху.

Ось і я про те саме! Я мертва, а отже і тілом, і душею. Більше не буде як колись, я не відчуватиму смаку їжі, не насолоджуватимусь першим літнім ранком, не питиму теплий чай з виглядом із мого вікна. 

Світ більше не буде тягтиме мене до пригод своїми загадками та легендами. 

Вставай! - віддався наказ, і я маю рівно тридцять секунд до того, як мене з силою шарпнуть та поставлять на ноги міцні руки.  Я залишуся тут до кінця своїх днів! - впевнено відмовила я. Це і є кінець твоїх днів. Не випробовуй моє терпіння! Краще піднімися та повернися до поселення сама. - пригрозив Він.  «Краще» для кого? - передразнила я. Краще для тебе! - відповів Він, та з силою шарпнув мене на себе.

А починалося все зовсім по-іншому. Я мала сімʼю, я мала свободу та я мала життя. Власне життя! В якому тільки я вирішувала свою долю. Чомусь я переконувала себе в цьому! А на ділі? Ми всьо на всього чийсь план, ми лиш муляж чужих уподобань, та розмінна монета у чужих іграх долі. 

- Дурепа. Навіщо ти знову туди піднула. Я ж не дозволю тобі переплисти її. Ти не повернешся назад, якби ти того не хотіла. Я не відпущу тебе. - сварився Він. - Ніколи. - додав.

Ніколи. Ніколи. Ніколи..

Я була живою-мертвою полонянкою самого чистилища. Тому що так бажав його Вололар.

Ми не розмовляли здається кілька тижнів. Він уникав мене, а я в свою чергу уникала його. Доки до ями не прибули важливі гості.

- Люциусе, ну прошу тебе, я гляну лише одним оком хто це. - просила я свого помічника дозволити мені виглянути за двері бібліотеки в тронний зал.

- Не дозволено. - лиш відповідав той.

- Ну і гаразд. Раз всіх було скликано, а мене з тобою ні, значить ти не такий вже важливий для Володаря, як кажуть. - почала тиснути я.

- Не думай що можеш обдурити мене. Мені наказано дивитися за тобою дуже пильно. А отже ми вдвох сидітимемо тут. - відповів шишига.

Я закотила очі, і плюхнулась в крісло. 

Робити нічого. 

Доведеться чекати.

Але за весь час що я тут. До Танатоса важливі гості прибули вперше. А отже це щось дуже серйозне, та важливе. 

- Де вона? - чую крик з зали. - Ти звісно можеш її приховати від мене своєю силою. Та я переверну всі твої володіння, але знайду її. - чую чийсь незнайомий голос, дуже близько від бібліотеки. 

Мабуть це через те, що сам трон Володаря темряви знаходиться досить близько до дверей бібліотеки, де я зараз знаходжуся. 

- Не маєш права, барате. - відповів Він. 

Його голос я впізнаю з тисячі інших. Нажаль.

“Сиди тихенько, якщо не хочеш щоб я ввечері зайшов до тебе з докоряннями.” - почула голос Танатоса в голові.

“Це погроза?” - відповіла в, його манері спілкування я. 

“Попередження.” - відповів Тан.

Отже, гості прибули по мою душу. Інакше Він би не став так возитися з кимось з його підлеглих. Якщо за кимось прийшли, то Володар би просто їх віддав. Але не мене. На мене в нього свої плани.

“Не люблю коли мені наказують.” - відповідаю я.

І що тільки робить зі мною це місце?

“У мене інші свідчення.”- чую як Танатос хмикає.

“Раз ти так боїшся що я видам себе. То можливо мені крикнути? Щоб твій гість почув мене? І визволив від твоєї компанії?”- запропонувала я.

“Тільки спро…” - Він не встиг.

- Я тут. - крикнула я. 

На декілька хвилин повисла тиша в залі. А потім двері моєї таємниці відчинилися.

На порозі стояв Він. 

Я не знала як мені краще охарактеризувати його. Схожий чи подібний на Танатоса. Але не Танатос.

Переді мною стояла точна копія Володаря темряви, але трохи старша. 

Він увійшов середину не зводячи з мене погляду. А слідом за ним увійшов незадоволений Танатос.

- Значить це ти. - схожий на Танатоса не запитав, Він констатував факт.

Отже, Його все ж цікавила я.

“Я радий що мій брат лише схожий на мене.”- посміхався Танатос.

- Отже, ви можете ментально спілкуватися лише вдвох. - зробив висновок брат Танатоса. - Адже, дотягнутися до її свідомості я не можу. - додав.

- Повір ця привілегія мене дуже тішить. Не будеш їй пудрити голову всякими нісенітницями. - відповів, у властивій лише йому манері, Танатос.

 - І як ж тебе звати дівчино з міткою самої смерті? - запитав брат Тана.

- Не лякай її. - гаркнув Танатос.

“Що це за мітка смерті?”- запитала я.

- О Він не відповість тобі дівчинко. - здогадався, що я запитала в Танатоса, його брат. - Давай краще поговоримо ми.- додав.