Вікторія Ван - Мелодія серця, Вікторія Ван

Юн вирішила повернутися до місця, де вони були з Техьоном, — до того озера. Вона хотіла знайти якусь підказку, щось, що могло б пояснити, як ця загадкова постать змогла так швидко зникнути і залишити їй фотографію.

Вона одягнула куртку і вийшла з готелю, відчуваючи, як прохолодний нічний вітер облизує її шкіру. Навколо панувала гнітюча тиша, і Юн зловила себе на думці, що цей нічний світ здається іншим — більш похмурим, більш загадковим.

Озеро було зовсім близько, і вона швидко дісталася до місця, де вони з Техьоном сиділи кілька годин тому. Лавка, де вони сиділи, була порожньою, але все навколо нагадувало їй про їхню розмову, про його слова.

Юн оглянулася, шукаючи якісь сліди. І раптом її увагу привернуло дещо — на землі, у тіні дерев, блищав маленький предмет. Вона підійшла ближче і підняла його. Це був старий кулон. Чорний, зі зношеним металом, на якому ледь-ледь можна було розгледіти символи.

Вона не знала, що це означає, але інтуїтивно відчула, що цей кулон якось пов'язаний з тим, що відбувається. Юн заховала його в кишеню і швидко повернулася назад до готелю, відчуваючи, як кожен її крок стає все важчим.

Що це за кулон? Хто його загубив? І як це все пов'язано з нею?

Юн повернулася до своєї кімнати, відчуваючи важкість у кожному кроці. Її голова розривалася від запитань, а серце билося так швидко, що здавалося, ось-ось вискочить із грудей. Вона стояла перед дверима свого номера, притискаючи кулон у кишені, наче намагаючись знайти у ньому якусь підказку, що розкрила б її страхи. Ті, хто переслідував її, явно не збирався зупинятися. Але що означав цей кулон? Чи це була випадковість? Чи частина більшого плану, якого вона ще не розуміла?

Повернувшись у кімнату, вона ввімкнула світло й обережно дістала кулон. Сівши на ліжко, вона ретельно роздивилася його, намагаючись зрозуміти, чи бачилися їй такі символи раніше. Чорний метал виглядав старовинним, а символи на ньому здавалися древніми, такими, що ніяк не вписувалися в сучасний контекст. Кулон був холодним, ніби зберігав якусь таємницю або силу.

Юн зосередилася на одному з символів. Він нагадував їй щось знайоме, але вона ніяк не могла згадати, де саме його бачила. Тоді вона раптом відчула дивне тепло, що йшло від кулона. Її пальці ніби злиплися з металом, і їй стало важко його відпустити.

— Що це? — прошепотіла Юн, тримаючи кулон у руці.

Її серце ще більше прискорилося, коли вона почала помічати слабке світіння, яке виходило від символів. Світло було майже непомітним, але вона не могла помилитися — воно було реальним. Кулон реагував на її дотик. Що це за річ і чому вона так дивно поводиться?

Раптом тиша в кімнаті розірвалася різким стуком у двері. Юн різко піднялася, відчуваючи, як холод пробігає вздовж її спини. Хто це міг бути так пізно? Чи, можливо, це ті самі люди, що залишили кулон?

— Хто там? — запитала вона, намагаючись зберегти спокій, хоча її голос трохи затремтів.

Замість відповіді — ще один стукіт, цього разу ще гучніший і настирливіший. Юн підійшла до дверей, не впевнена, чи варто відчиняти. Але відчуття тривоги змусило її діяти. Вона швидко сховала кулон у свою сумочку і повернулася до дверей. Зробивши глибокий вдих, вона рішуче повернула ключ у замку.

Перед нею стояв Чонгук. Його обличчя було серйозним, очі — напруженими, як ніколи раніше.

— Юн, нам треба поговорити, — сказав він, ледве дихаючи, ніби щойно пробіг довгий шлях. — Це важливо.

Її серце на мить завмерло. Вона чекала його слів, але те, що почула далі, змінило все.

— Я думаю, що знаю, хто за цим стоїть. І нам треба знайти Техьона.

Юн відчула, як земля під ногами почала хитатися. Техьон? Але як він може бути пов'язаний із цими подіями? Чому Чонгук думає, що він щось знає? Питання знову закружляли в її голові, але тепер усе виглядало ще заплутанішим.

— Що ти маєш на увазі? — прошепотіла вона, намагаючись зрозуміти, що відбувається.

— Юн, ми не можемо тут залишатися, — Чонгук був рішучим. — Це місце більше не безпечне для тебе. Я знаю, що кулон — це ключ. Але він також може привернути увагу тих, хто не має знати про тебе.

— Що? Про що ти говориш? — її голос тремтів, адже вона не була готова до таких новин. Її уявлення про світ раптом почало руйнуватися.

— Ти не розумієш, — продовжив Чонгук, — але Техьон може допомогти тобі розкрити правду. У нього є відповіді. І якщо ми не поспішимо, то втратимо час.

Юн відчула, як всередині неї наростає хвиля паніки та нерозуміння. Але вона більше не могла ігнорувати те, що відбувається. Щось велике і небезпечне було на шляху, і вона опинилася в самому епіцентрі цього вихору.

Вона тільки кивнула Чонгукові, розуміючи, що їм потрібно негайно вирушати до Техьона.