Nox Carmen (Нокс Кармен) - За темними стінами, Nox Carmen (Нокс Кармен)

Розділ 5.1

Поглянувши на годинник, я почала збиратися на заняття. Сьогодні одягнула свою улюблену коротку спідницю-кльош та чорний гольф, аби прикрити непорозуміння на шиї, що розросталося зі швидкістю світла.  

Покрутилася перед дзеркалом, розглядаючи свої не надто тоненькі ніжки.  

Начхати! З усім тим, що коїлося довкола, я почала звертати на свою вагу все менше уваги. Якщо вона не турбувала мене, інших тим паче не повинна. Головне, щоб мені було комфортно.  

І, як не дивно це казати, але зараз я справді задоволена своєю зовнішністю. Більше не виникало бажання зафарбувати ластовиння на обличчі тональним кремом, густі брови не хотілося прорідити, а на волосся знову нанести бордову фарбу.  

Я така, яка є, і не збираюся себе змінювати, аби підпадати під людські чи відьомські стандарти краси. Більше ні. 

Злегка підфарбувавши губи олівцем ягідного кольору, розвернулася до Софії. 

— Ти так і збираєшся лежати тут цілісінький день? Скоро до ліжка приростеш. Вставай, дупа ледача! — я пожбурила в неї її ж сумочкою.  

Відьма ухилилася й незадоволено поставила пустий вафельний стаканчик із морозива на тумбу. Облизала ложку та опустила її поряд, після чого схрестила руки на грудях, кивнувши підборіддям на свою перебинтовану щиколотку. 

— У мене нога взагалі-то болить.  

— Ти можеш дурити цілительку, але не мене, — тихо засміялася, коли Софія насупила мордочку та прийнялася струшувати невидимі крихти зі своїх колін. 

Ми обидві приглушено скрикнули від гуркоту дверей.  

— Хто вривається без стукоту?! — обурилась я, пропалюючи поглядом нахабу, що без дозволу пройшовся кімнатою та всівся біля Софії. — А якби ми тут голі були? 

Хлопець Софії, що викликав у мене роздратування та несамовитий гнів, лише знаходячись поблизу, навіть не звернув уваги на моє зауваження. Він провів долонею по коліну моєї подруги та наблизився губами до її губ.  

І півроку не пройшло, як він зважився навідатися до своєї «любої» дівчини! Ще й шарф на свою шию почепив. Навіщо йому взагалі шарф у теплу весняну погоду? Невже застудився? — я подумки пораділа цій думці.   

Бачила, як Софія знітилась. Її обличчя вкрилося червоними плямами, а руки невпевнено накрили його шию, відповідаючи на поцілунок. Вона зачепила темний шарф Дмитра, і в мене від жаху перехопило подих. 

Я кинулася до них, вхопила чаклуна за руку та потягнула на себе. 

Дмитро смикнувся. У його золотистих очах палала така лють, що наступні слова, які залунали з моїх вуст, здавалися загробним шепотом із домовини: 

— Звідки у тебе це тату? 

Чаклун поправив шарф, приховавши таке ж, як у мене, татуювання. Така ж спіраль, що тягнулася від підборіддя, і такий же колір зі сріблястим відблиском. 

— Не твоя справа! — прошипів він і, кинувши на Софію крижаний погляд, від якого у мене все всередині неприємно стиснулося, попрямував на вихід. 

— Може тобі здалося? — зі слабкістю в голосі запитала Софія, коли Дмитро зникнув за дверима. 

— Схоже, не лише мій брат вважає мене несповна розуму, — з гіркотою протягнула я. Відсунула комір свого гольфа та пройшлася нігтями по татуюванню, що нестерпно засвербіло. 

— Не чухмарся! — прикрикнула Меліса, виникнувши перед моїм носом. — Ходімо, мені не терпиться побачити свою матір.  

*** 

Увійшовши всередину кімнати, де мали відбутися заняття з виготовлення амулетів, я ледве не перечепилася через поріг. Адже єдине вікно тут було завішене темною тканиною, що не пропускала світла, і лише в кутку на довгому столику із зіллями та артефактами тремтіло полум’я свічки, що майже догоріла. Парти прибрали, тому нечисть півколом стовбичила біля шафок із пустими баночками, тихо перемовляючись між собою. 

Брат усіляко ігнорував мій погляд, лише Дарина — його зарозуміла подружка — коротко мені кивнула й знову приєдналася до розмови з мавкою, що колупалася в біленьких іклах зубочисткою. 

Я зупинилася біля вікна, оглядаючи кімнату. Помітила відблиск жовтих котячих очей біля ніжки столика. 

Повітря праворуч сколихнулося, й на моє плече опустилася чиясь долоня. У ніздрі пробрався запах обсмаленого волосся. Я розвернула голову, зіткнувшись із Давидом. Його обличчя, що видавалося химерним у цій темряві, застигнуло на небезпечній відстані від мого. 

— Відійди, — наказала йому пошепки та з важкістю ковтнула. Він подивився на мої губи, і я несвідомо їх облизала.  

Погляд Давида попрямував нижче на мою шию. Його теплі пальці зачепили комір мого гольфа та посунули вбік.  

Спробувала вирівняти дихання, що миттєво збилося. У грудях відчула печіння від легкого дотику чаклуна до татуювання.  

— Тавро, — скривився він і з шумом втягнув повітря крізь зуби. 

Внутрішній голос волав, аби я відштовхнула його, вліпила ляпаса або обізвала лайливими словами. Зробила хоча б щось! Утім, всупереч емоціям, що розривали моє тіло та здоровому глузду, я продовжувала непорушно стояти й чекати його наступних дій. Щось не давало мені цього зробити. Щось... до болю знайоме та раптова думка, що Давид не завдасть мені болю, не скривдить, а навпаки, допоможе позбутися цього, як він сказав, тавра. 

З кожною секундою його ніжного дотику я розпалювалася дужче. Шкіра палала й плавилася під його пальцями. Подумки благала Богиню, щоб ці відчуття, що сковували по руках і ногах, були викликані страхом, а не передчуттям. 

Може Давид знову застосував проти мене якісь чари? 

Несподівано він схилився нижче, ніби для поцілунку, і саме це, та дикі думки, що різким болем відгукнулися в сонячному сплетінні, змусили мене прийти до тями.  

Позаду чаклуна виросла постать Артура. Ми обмінялися поглядами. Його зеленкуваті очі кричали: «Перестань мене соромити». 

Артур і без того вважав мене легкодоступною, попри те, що Давид — другий чоловік, із яким у мене були інтимні стосунки. Для брата я пропаща, і нема мені виправдань. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍