Вікторія Вашингтон - Некровний брат мого батька, Вікторія Вашингтон

10

Я залетіла в свою кімнату, відчуваючи сплеск роздратування та агресії у собі.

Відразу дістала вміст пакету.

У ньому сукня та туфлі, які, за своїм виглядом, коштували щонайменше цілий стан.

Ще й мій улюблений синій колір.

Довелося подолати бажання прикласти до себе приємну на дотик тканину і подивитися в дзеркало. Але я і так могла припустити, що сукня б на мені виглядала шикарно.

— Вчимо тебе правильно розмовляти з дівчатами, — пробурмотіла собі під ніс, дістаючи з шафки столу ножиці.

Було навіть трохи боляче різати таку гарну річ, але водночас на моєму обличчі сяяла посмішка.

Коли я закінчила, то поклала всі порізані шматки тканини та шкіри назад у пакет, після чого пішла до шафи.

Вибір був не багатим, але я знайшла те, що виділялося найгірше. Чорні джинси та сіру водолазку.

Руде густе волосся зібрала у високий хвіст і нанесла на вії трохи туші.

Саме в такому вигляді, прихопивши з собою пакет, і вийшла до вітальні, де на мене чекав Кайл.

— Я готова, — промовила зі щасливою усмішкою на обличчі.

Він обернувся до мене, і той момент, як змінювалося його обличчя, я запам'ятала, немов у сповільненій зйомці.

З розслабленого воно в секунду змінилося на роздратоване та похмуре.

— Це що? — він окинув мене таким поглядом, ніби бачив перед собою щось по-справжньому огидне.

— Це? — я підняла в руці пакет і запитально пограла бровами. — Не мій стиль.

Після цього перевернула його і весь вміст розсипався на підлозі.

Я не дочекалася від Кайла реакції, яку так сильно хотіла побачити. Але дуже чітко помітила, як сіпнувся його кадик.

— Ти не підеш у такому вигляді, — крикливий тон буквально проникав під шкіру.

— Не тобі вказувати, як я маю одягатися, — твердо промовила, пропалюючи його поглядом. — Не піду? Чудово. Наче я збиралася кудись іти, — я розвернулась і вже хотіла піти до своєї кімнати.

Але Кайл не дозволив мені піти так просто. Він схопив мою руку і з силою повів мене у напрямку вхідних дверей. Я спробувала звільнитися, але його хватка була залізною, хоч і не завдавала болю.

— Ти поїдеш зі мною, — сказав він через зуби. — Хочеш виглядати, як обірванка — на здоров'я.

Слова знову різанули свідомість. Навіть не схотілося відповідати на це.

Довелося сісти в машину, і ми вирушили в дорогу. По дорозі я мовчала, дивлячись на вулиці, що пролітають повз. Коли ми прибули на місце і вийшли, Кайл знову взяв мою руку і повів мене до будівлі. Я тут же висмикнула свою долоню — мене шалено дратувало, яким теплом тіло реагувало на його торкання.

Я відчувала, як усі погляди були спрямовані на нас, коли ми проходили повз центр величезної, урочистої зали.

Мені стало некомфортно. Кожна жінка тут була одягнена так, ніби одягла на себе все найкраще.

Проте я не шкодувала. Навіть у простому одязі почувалася чудово і знала, що не в дорогих шмотках щастя.

— Випий це, — сказав Кайл, подаючи мені келих із соком, у той час, як собі взяв шампанське.

Я не стала нічого брати з його рук.

Кайл посадив мене на диван у затишному куточку і почав розмовляти з групою чоловіків, які виглядали так, ніби вони знають його вже давно. Я спостерігала за ними, намагаючись розібратися у їхніх стосунках.

Обличчя здавалися знайомими. Один із них колись був партнером мого батька.

Принагідно слухаючи розмову, я зрозуміла, що цей захід присвячений благодійності.

Кайл, вловивши мій погляд кілька разів, окинув мене своєю похмурою міною.

Я повернулася до іншого кінця зали. Я не хотіла дратувати Кайла, але також не хотіла бути його іграшкою.

І там я натрапила поглядом на знайому постать.

Вона стояла спиною до мене, але я точно не могла помилятися.

Я відразу піднялася на ноги, як пішло питання:

— Ти куди? — слова прозирали холодом.

— Куди треба, — насупилась, не бажаючи звітувати.

Та це вже було й не треба. Цієї хвилини до Кайла підлетіла Нея, одягнена в розкішну бірюзову сукню.

Вона навіть не глянула на мене. Вчепилася в його руку і залишила поцілунок на щоці. Відразу ж прикувала до себе увагу Кайла та його співрозмовників, а я змогла непомітно злитися з натовпом.

— Місіс Женев'єва, — мені довелося дочекатися, поки вона закінчить розмову, перш ніж гукнути.

Замість однієї пари очей на мене витріщилося відразу п'ять.

Жінки, з якими вона розмовляла, відразу почали шепотітися між собою, прискіпливо розглядаючи моє вбрання.

— Хіба ви вже повернулися? — одразу запитала.

Мама Ліама, здавалося, навіть не одразу мене впізнала. Їй знадобилося кілька секунд.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍