Олена Федорова - Поза законом, Олена Федорова

Розділ 11. Вдома

     Наступного ранку Шеремет не встиг увірватися до гуртожитку, як йому хотілося, оскільки прокурор скликав нараду прямо на вісім годин ранку.

     Ульяш до цього часу вже встиг зробити легкий сніданок, нагодувати з ложечки Лолу та відвести її до травматологічного відділення.

     Дмитро з лікарем вирішили, що їй поки що краще залишатися тут доти, поки в неї відновиться пам'ять. Тут її зможуть відвідувати всі знайомі, тут же вона зможе проходити реабілітацію.

    Травматолог вважав, що працездатність, пов'язана з переломами, зможе відновитися приблизно через місяць. А ось, що буде з пам'яттю – невідомо. Поки він надіслав до дівчини медичного психолога, щоб той позаймався з Лолою відновлювальними практиками.

     Дмитро, натхненний тим, що його кохання виявилося живим, наразі просто літав по відділенню. Тепер він уже не думав про звільнення з судовки. 

     Вадим дивувався з працездатності шефа. Йому все хотілося подивитись на легендарну експертку. Чи така вона справді хороша, що повністю змінила поведінку завідувача?

    Едуард, сидячи на нараді, аж підскакував від нетерпіння. Нині він знайде свою дівчинку і нікому не віддасть! Одразу після заключних слів прокурора він кинувся до машини і помчав до лікарні. Він мучився лише одним питанням: куди саме бігти - до гуртожитку чи у експертизу? У тому, що Лолу викрав судмедексперт, Шеремет жодної секунди не сумнівався.

    Все-таки, він спочатку рвонув до гуртожитку. А потім помчав вузькою стежкою в експертизу. Він хотів першим налетіти на Ульяша. Але Дмитро побачив його через вікно і вийшов у коридор.

     – Ти за поясненням до експертизи?

     – Ні, - розлючено прогарчав Шеремет. – Куди ти подів Лолу?

     – Туди, де їй місце! Додому!

     – Її там нема.

     – Вона в лікарні. Своєї. Як ти, суко, міг мовчати? Я ж шукав її! І ти знав про це!

    – І для мене вона дорога! Тут кожен сам за себе. Тому я мав спробувати свій шанс.

    – Та ми з нею вже почали зустрічатись на момент аварії!

    – Ну і що? А зараз вона може передумати!

    – Лола – моя!

    – А може – моя?

    – Іди, доки я тебе не прирізав! - з лютим виглядом, раптом заявив Ульяш.

    З огляду на те, що в експерта в руці раптом миттєво виявився секційний ніж, який той, мабуть, заздалегідь засунув у кишеню, Едік всерйоз злякався. В принципі, вони обидва були високі і сильні, і могли б поборотися на рівних. Але, хто його знає, цього шаленого Ульяша? Раптом реально заріже?

     Шокований слідчий позадкував і зник з коридору.

     – Дмитро Львович! Я вас не впізнаю! – здивувався Вадик. - Виявляється, Ви такий войовничий!

    – Тільки коли це стосується мого! Не бійся. Тобі нічого не загрожує. Загалом я цілком адекватний. Що у нас по роботі?

    – Поки нічого. Обід.

    – Ага. Я тоді підскочу до відділення. Хочеш зі мною? Провідаємо Лолу Ігорівну.

    Вадим подумав, що зараз краще не сердити начальника. Та й самому було цікаво подивитися, що ж то за Лола така легендарна?

 

    В окремій мікроскопічній палаті Вадик побачив маленьку пом'яту дівчину з погаслим поглядом, у якої, мабуть, ще боліло все тіло. Вона правою рукою ніжно підтримувала ліву і болісно морщилася під час руху. Зараз ніщо в ній не вказувало на те, що раніше це була дівчина-вогонь, заради якої два дорослі чоловіки мало не повбивали один одного. Дмитро дбайливо торкнувся її зламаної руки, глянув на набряк. Попросив поворухнути пальцями. Лолі насилу це вдалося.

                                        

          – Нічого, ти швидко підеш на поправку! — навмисне бадьорим тоном запевнив її Ульяш.

     Він почав розповідати їй останні новини, представив їй Вадима. Дівчина трохи зацікавилася, посміхнулася лаборанту і запитала, коли її випишуть. 

      – Думаю, поки що про це рано говорити. Але я принесу тобі ноутбук, щоб ти могла розважатися. Якщо захочеш, ми можемо провести тебе на роботу.

      Лола зацікавлено підвела голову.

      – А, можна?

      – Зараз дізнаюся у твого лікаря. Колись ти роботу вважала своїм будинком!

     Травматолог вважав, що нічого страшного з пацієнткою не станеться, якщо вона проведе трохи часу на роботі. Тому Ульяш допоміг накинути на дівчину білий халат, і обережно підтримуючи її, вивів її до ліфта.

      – Пам'ятаєш це місце? Ми часто оглядали хворих, - запитав він Лолу.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍