Алія Елвід - Не за планом. Деанда: Книга 1, Алія Елвід

Вона відпустила руки з мого коміра. Я відсахнувся назад, але не знайшов сил глянути їй в очі. Тоді почув віддалений сміх, що лунав її дзвінким голосом, від якого по мені пробіглись мурахи. 

– Так, ти й справді ідіот, – знову посміялася вона. – Ох, Нормане, який ти ідіот, ти навіть не уявляєш. 

– Повір, уявляю, – не зміг стримати посмішки я.

Рейчел поклала мені одну руку на плече, скоротивши між нами відстань, а іншою підняла моє обличчя за підборіддя, примусивши все ж глянути на неї. На мить здалося, що вона поцілує мене. Я хотів, аби зараз вона так і зробила.

– За кілька секунд я тебе витягую, бо ваша драма вже надто затягнулася, – озвалося альтер-его.

– Ні, почекай, ще трохи, – попросив його я, прагнучи розтягнути цю мить надовше.

– Знаєш, хто ти? – запитала вона, усміхаючись.

– Ще раз повториш про те, що я ідіот? 

– Прощайтеся.

– Та ні, Нормане, ти не ідіот. – Її рука потягнулася від підборіддя до щоки, накривши мій шрам на обличчі. Цей дотик був настільки теплим, що я раптом усвідомив – я остаточно втратив від неї голову. – Ти дурень, бовдур і справжній недоумок. – Вона підтягнулась ще ближче й прошепотіла мені на вухо, змусивши все тіло закам’яніти: – Перекажеш мені цей монолог, коли я прокинуся, слово в слово. А як ні, то я буду переслідувати тебе у наймоторошніших кошмарах, незалежно від того, хочеш ти цього, чи ні.

У неї найпрекрасніша усмішка з усіх, що я коли-небудь бачив у своєму житті.

Останнє клацання світла, і я моментально схоплююсь з ліжка.

Рейчел спить. Досі нерухомо лежить у тій самій позі, не здвинувшись ні на міліметр. Я згадав її дотик до моєї щоки та гаряче повітря біля вуха, які відчувалися так реально, що на деякий час затьмарили мій здоровий глузд. 

– Ну і якого біса? – стривожено запитую я вголос. – Ти казав, що це спрацює.

– Їй треба час, аби вийти з цього стану самостійно. 

– І довго ще чекати?

– Залежить лише від того, наскільки вдало ти її вмовив. До твоєї сльозливої промови вона була повністю віддаленою та зневіреною. Тому молись, щоб твої слова спрацювали, – альтер-его тихо засміялося. – І краще тобі переписати все на листочок, поки не забув кожне слово, бо вона говорила збіса серйозно.