Кейт Мосс - Лабіринт

— Прийміть мої співчуття, — промовив д’Евре, молитовно стуливши долоні, — ця облога може тривати кілька років. Чому ви такі впевнені, що я повернуся на північ?

— Я чомусь переконана, мій пане, — промовила Оріана, ретельно добираючи кожне слово, — що ви прибули на південь тільки з однією метою. Якщо ж за моєю допомогою ви зможете швидше завершити свої справи, то я не бачу жодної причини, з якої ви б воліли залишитися тут понад сорок діб.

Д’Евре вимушено посміхнувся.

— Ви не вірите в силу слова свого віконта Тренкавеля?

— З усією моєю повагою до тих, під чиїми знаменами ви ходите, мій пане, я не вірю, що шановний абат має намір завершити перемовини дипломатично.

Д’Евре не відривав від Оріани очей, а вона аж затамувала подих.

— Ви гарно граєте свою роль, пані Оріано, — нарешті промовив Гі.

Оріана вклонилася, але нічого не відповіла. Тоді д’Евре устав і направився до неї.

— Я приймаю вашу пропозицію, — вигукнув він, даючи їй кубок.

Цього разу Оріана прийняла його.

— Однак є ще одна річ, мій пане, — сказала вона, — серед рицарів віконта Тренкавеля служить такий собі Гільєм Дюма. Він є чоловіком моєї сестри. Бажано, коли це у ваших силах, аби ви обмежили його вплив.

— Назавжди?

Оріана похитала головою.

— Ні, він ще має відіграти свою роль у наших планах. Віконт Тренкавель любить його, а зі смертю мого батька...

Д’Евре кивнув і жестом відіслав Франсуа.

— А тепер, пані Оріано, — промовив він, щойно вони залишилися наодинці, — більше жодних відступів від суті справи. Скажіть мені, що ви годні запропонувати.

— Алаїс! Алаїс! Прокинься!

Хтось трусив її за плечі. Це неправильно. Вона ж сиділа на березі річки — на тихій і сонячній галявині. Вона відчувала, як холодна і свіжа вода переливалася між пальцями її ніг, а м’який сонячний промінчик пестив її щоку. Алаїс виразно відчувала у роті присмак міцного корб’єрського вина, а її ніс вловлював п’янкі пахощі теплого білого хліба, який вона щойно збиралася з’їсти.

Позаду неї у траві спав Гільєм.

Світ був таким яскравим, таким зеленим, а небо таким блакитним!

Нарешті Алаїс розплющила очі: вона знову була в темному й похмурому тунелі. Над нею стояв Саже.

— Ви маєте прокинутися, пані.

Алаїс швидко сіла.

— Що сталося? З Есклармонд усе гаразд?

— Віконта Тренкавеля схоплено.

— Схоплено? — перепитала Алаїс, збита з пантелику. — Де? Ким?

— Кажуть, то була зрада. Дехто подейкує, що французи заманили його хитрощами до себе в табір і схопили живосилом, інші стверджують, що він сам здався, щоб урятувати поселення. І...

Саже запнувся. Навіть у тьмяному світлі Алаїс побачила, що хлопець зашарівся.

— Що ще?

— Кажуть, ніби пані Оріана й рицар Дюма також супроводжували віконта і не повернулися.

Алаїс зірвалася на ноги і поглянула на Есклармонд, яка мирно спала.

— Твоя бабуся відпочиває, з нею нічого не станеться, якщо нас деякий час не буде поряд. Ходімо. Ми маємо дізнатися точно, що відбувається.

Вони швидко пробігли тунелем і вилізли по драбині. Алаїс рвучко відсунула ляду й допомогла Саже видертися нагору.

Вулиці були переповнені спантеличеними людьми, які безцільно бігали в різні боки.

— Ви можете пояснити, що трапилося? — крикнула Алаїс чоловікові, який пробігав повз них із Саже.

Але він заперечно похитав головою і побіг далі. Раптом Саже схопив її за руку і потяг до маленького будиночка на протилежному боці вулиці.

— Ґастон напевно знатиме.

Алаїс покірно пішла за ним. Гастон із братом Понзом зіп’ялися на ноги, коли увійшла Алаїс.