Євгеній Шульженко - Гра почалась, Євгеній Шульженко

Піднявшись на другий поверх, зазирнула в Актовий зал та по переходу зайшла до другого корпусу. Мілана пройшлась коридорами, інколи заглядаючи в кабінети. Десь був склад, десь в’язниця, а десь просто спальня хлопців та дівчат. Вийшовши на четвертий поверх, піднялась драбиною на дах. Саме тут вона та багато інших дітей, проводили денні та нічні дозори. Мілана пройшлась до краю та подивилась вниз, на фортецю племені Зодчих.

Неймовірно багато спогадів промайнуло перед очима. Перший вихід на вулицю. Перший натовп врятованих дітей, що біжить до під’їзду, де відкрито дві квартири. Перший паркан, якій піднімали та вкопували гурбою. Вогнище, музика, вистави. Перший напад Зграї Вовків. Доречі, треба бути обережною, адже вони десь тут живуть. Мілана зітхнула та поправила шарф. Треба йти додому, там батьки, там рідні стіни.

Вийшовши зі школи, ватажок племені Вітрів не забула про горщик. Вхідні двері зачинила, ключ поклала назад в схованку. Центральні ворота були причинені, так як не було сенсу колотись колючим дротом, щоб затягти ворота на місце. Подруги вискочили на вулицю та швидко пішли до фортеці племені Зодчих. Оминули будинок та підійшовши до паркану, потягли дві дошки в сторону. Саме такими були ворота першої фортеці нового світу.

Всередині подвір’я фортеці було неймовірно багато снігу. Мілана перша пройшла до під’їзду, а Аліша вже стрибала за дівчиною. Зайшли всередину та довго зчищала сніг. Мілана трусила куртку та взуття, Аліша вилизувала шорстку. Треба буде попрацювати з подвір’ям. Буде чим зайнятись в найближчі дні.

На другому поверсі Мілана зняла з шиї мотузку та ключем відкрила квартиру. Чомусь одразу стало сумно. Дівчина не згадала про те, як проводила в цих стінах дитинство. Перше, що прийшло з пам’яті – це життя племені Зодчих. Як все починалось, як все приводили до нового життя. Згадала ватажка Аліну, розумну та добру дівчину, яка підтримувала всіх та допомагала. Гра, як же довго ти продовжуєш грати дитячими життями?

Мілана швидко зняла взуття та зачинила вхідні двері. Куртку кинула на підлогу, разом з рюкзаком, та пішла прямісінько до спальні батьків. Відкрила двері та одразу побачила ліжко. Ось вони, рідненькі. Тихо сплять та бачать сни. Все лишилось так, як і було останнього разу. Жодного руху, жодної зміни. В очах дівчини одразу з’явились сльози. Вона не втрималась та захникала як маленьке дівчисько, в якої хлопці забрали іграшку.

Дівчина кинулась до мами та тата, залізла на ліжко та лягла посередині. Як завжди робила, обійняла міцно маму, потім обійняла тата. Кожного розцілувала та скрутилась калачиком, тихо плакала в подушку. Та через декілька хвилин, на ліжко заскочила Аліша. Погляд схвильований, рухи швидкі. Підскочила до Мілани та почала вилизувати сльози, що рікою текли з очей. Ватажок обійняла кицю, що лягла поряд та замуркотіла. Так і заснули, зігріваючись теплом одна одної.

Наступні декілька годин Мілана махала лопатою, перекидаючи сніг за паркан. Втомилась неймовірно та хотіла відволіктись від горя, що так давило груди. Ось вже машина стоїть на подвір’ї, ще трохи й вогнище буде теж розчищено. Спітніла, побігла за каструлею. В квартирі лишалось трохи води, тому дістала дрова та швидко розвела вогонь. Все робила, як вчив її Терапевт. Воду довести до кипіння, квітку зірвати та мілко нарізати.

Висипавши кашку з квітки в окріп, закрила кришкою та накрила покривалом. Настій буде готовий через декілька годин. Потім треба буде зцідити та спробувати влити в рота мами чи тата. Мілана мала надію, але була з цим обережна. Вже стільки разів вона відчувала біль від очікування, та відсутність результатів були завжди болючими. Цей раз більш за все не буде виключенням.

Мілана піднялась та позіхнула. Кішка, що була постійно поряд теж вигнулась та відкрила пащу. Нявкнула та весело почала бігати по подвір’ю. Дівчина засміялась та швидко зліпила сніжку, кинула в Алішу. Ціль була досягнута, та кішка від несподіванки підскочила та подивилась на дівчину переляканими очима. Ватажок племені Вітрів покотилась зі сміху. Аліша фиркнула та лапою почала чистити вуса, на яких висіли сніжинки.

Кішка стала в бойову стійку та зашипіла. Мілана почала грати роль переляканої дитини, театрально зобразивши перелякане обличчя. Секунда, ніхто не ворушився. Потім Мілана підскочила та вилізла на паркан. Аліша кинулась до кривдника, занявкала та почала махати лапами, намагаючись зачепити дівчину. Але не дістала подруги. Відскочила, подивилась та побігла за машину.

Так минув час, Мілана сміялась, Аліша влаштовувала напади. Після гри пообідали та, забравши каструлю, піднялись в квартиру. Зцідивши настоянку, ватажок перевірила чи не гаряча вона. Ковтнула трошки та зморщилась від огиди. Настоянка була неймовірно гірка. Але все ж таки, ліки не можуть бути смачними. Головне, щоб вони діяли.

Мілана тихенько зайшла в спальню та присіла біля мами. Спочатку дівчина змочила ватку в настойці, потім рукою відкрила рота та видавила рідину всередину. Так зробила декілька разів. Закрила мамі носа рукою, доросла проковтнула ліки. Мілана поставила чашку на стіл, що був поряд з ліжком та стала чекати. Спочатку сиділа поряд, потім сповзла на підлогу. Підійшла Аліша та лягла дівчині на ноги. Ватажок гладила подругу та згадувала батьків.

Пройшло багато часу, тому що сонце почало сідати. В кімнаті ставало темно, тому Мілана дістала з шафи ліхтарик, перевірила батарейки та увімкнула його. Спальна освітилась штучним сяйвом. Ватажок знову сіла біля мами та подивилась на неї. Вона була як завжди, неймовірно гарна. Але вона спала й далі. Дихання не змінилось, серце вибивало той же повільний ритм, рухів не було.