Джоан Роулінг - Гаррі Поттер і орден Фенікса

- Тобто це було дуже шляхетно з твого боку і все таке, - негайно почала виправдовуватися Герміона, яку до смерті налякав вираз Гарріного обличчя, - усі вважали, що ти вчинив просто чудово...

- Дивно-дивно... - процідив крізь зуби Гаррі, - бо я добре пам'ятаю, як Рон казав, що я гаяв час і корчив з себе героя... ви й зараз так вважаєте? Думаєте, я знову вирішив корчити з себе героя?

- Ні-ні-ні! - заперечила вражена жахом Герміона. - Я не це мала на увазі!

- То швидше пояснюй, бо ми справді марнуємо час! - крикнув Гаррі.

- Я хочу сказати, що... Гаррі, Волдеморт тебе знає! Він затяг Джіні в Таємну кімнату, щоб заманити туди тебе. Це якраз у його стилі, він знає, що ти... примчиш Сіріусові на поміч! А що, як він просто заманює тебе у відділ таєм...?

- Герміоно, немає значення, заманює він мене чи ні... Макґонеґел забрали в лікарню Святого Мунґо, у Гоґвортсі нікого з Ордену не лишилося, нам нема з ким порадитись, але якщо ми не кинемося на порятунок, то Сіріус загине!

- Гаррі... а що, як твій сон був... якщо то був просто сон? Гаррі аж загарчав з роздратування. Герміона злякано від нього відсахнулася.

- До тебе не доходить! - закричав Гаррі. - Це не кошмари, мені це не сниться! Як ти думаєш, навіщо мені потрібна була блокологія?! Чому Дамблдор так не хотів, щоб я усе те бачив? Бо це все СПРАВЖНЄ. Герміоно... Сіріус у пастці, я його там бачив. Волдеморт на нього напав, і ніхто нічого не знає! А це означає, що тільки ми можемо його врятувати! І якщо ви не хочете - що ж, я все зроблю сам! Але якщо мене не зраджує пам'ять, вас не дуже дратувала моя роль рятівника, коли я рятував вас від дементорів, або... - обернувся він до Рона... - коли я рятував від Василіска твою сестру...

- Я й не казав, що мене це дратувало! - сердито вигукнув Рон.

- Гаррі, ти сам щойно сказав, - зашипіла Герміона, - що Дамблдор хотів, щоб ти навчився захищати мозок. Якби ти ретельно вивчав блокологію, ти ніколи б не побачив...

- ЯКЩО ТИ ДУМАЄШ, ЩО Я ЗРОБЛЮ ВИГЛЯД, НІБИ ЦЬОГО НЕ БАЧИВ...

- Сіріус тобі сказав, що немає нічого важливішого, ніж навчитися перекривати доступ у мозок!

- А Я ВВАЖАЮ, ЩО ВІН ЗАГОВОРИВ БИ ІНАКШЕ, ЯКБИ ЗНАВ, ЩО Я...

Відчинилися двері. Гаррі, Рон і Герміона рвучко озирнулися. До класу зайшла зацікавлена Джіні, а за нею - Луна, у якої, як завжди, був такий вигляд, ніби вона тут опинилася цілком випадково.

- Привіт, - невпевнено проказала Джіні. - Ми почули голос Гаррі. Чого це ви тут розкричалися?

- Не твоя справа, - огризнувся Гаррі.

Джіні здивовано підняла брови.

- Зі мною не треба розмовляти таким тоном, - холодно промовила вона, - я просто хотіла знати, чи можу якось допомогти.

- Не можеш, - кинув Гаррі.

- Знаєш, ти страшенний грубіян, - незворушно сказала Луна.

Гаррі вилаявся і відвернувся. Йому зараз тільки бракує встрягти в суперечку з Луною Лавґуд.

- Заждіть, - раптом обізвалася Герміона. - Заждіть... Гаррі, вони можуть допомогти.

Гаррі з Роном подивилися на неї.

- Слухай, Гаррі, - затято мовила вона, - нам треба з'ясувати, чи справді Сіріус виходив зі штаб-квартири.

- Я ж тобі кажу, що бачив...

- Гаррі. я тебе благаю! - розпачливо вигукнула Герміона. - Дозволь нам, перш ніж мчати до Лондона, перевірити, чи Сіріуса немає вдома. Якщо виявиться, що немає, то клянуся, я не стану тебе зупиняти. Піду з тобою і зроблю все, щоб його врятувати.

- Сіріуса катують ЗАРАЗ! - закричав Гаррі. - Не можна гаяти часу.

- Гаррі, а якщо це Волдемортова пастка?! Ми мусимо перевірити! Мусимо!

- І як? - запитав Гаррі. - Як це перевірити?

- Доведеться скористатися каміном Амбридж і спробувати з ним зв'язатися, - сказала Герміона, яку й саму нажахала ця думка. - Ми знову відвернемо увагу Амбридж, але комусь треба буде за нею стежити, і отут нам допоможуть Джіні й Луна.

Безуспішно намагаючись зрозуміти, що відбувається, Джіні негайно погодилася: - Так, ми допоможемо.

А Луна поцікавилася:

- Коли ви кажете «Сіріус», то маєте на увазі Стаббі Бордмена?

Ніхто їй не відповів.

- Гаразд, - гаркнув Гаррі до Герміони, - якщо ти придумаєш, як це зробити швидко, то я згоден, бо інакше негайно рушаю у відділ таємниць.

- У відділ таємниць? - здивувалася Луна. - А як ти туди потрапиш?

Гаррі знову не звернув на неї уваги.

- Отож, - Герміона, склавши на грудях руки, походжала між партами, - хтось із нас повинен знайти Амбридж... і заманити її якнайдалі від кабінету. Можна їй сказати... не знаю... може, що Півз знову задумав щось жахливе...

- Беру це на себе, - відразу зголосився Рон. - Скажу їй, що Півз громить кабінет трансфігурації, це за сто кілометрів від її кабінету. До речі, якщо зустріну по дорозі Півза, попрошу, щоб він і справді вчинив там погром.

Те, що Герміона навіть не заперечила проти погрому в кабінеті трансфігурації, свідчило про серйозність ситуації.

- Гаразд, - не переставала вона крокувати класом, наморщивши чоло. - Ще треба буде зробити так, щоб біля її кабінету не було інших учнів, бо інакше слизеринці їй про все донесуть.

- Ми з Луною можемо стояти з обох кінців коридору, - запропонувала Джіні, - й попереджати, щоб ніхто туди не йшов, бо там хтось начебто напустив задушливого газу. - Герміона аж здивувалася, що Джіні так легко все це вигадала, але Джіні лише стенула плечима й пояснила: - Фред з Джорджем планували зробити таке на прощання.

- Гаразд, - погодилася Герміона. - Тоді ми з тобою, Гаррі, проникнемо в кабінет під плащем-невидимкою, і ти зможеш порозмовляти з Сіріусом...

- Його там немає, Герміоно!

- Я мала на увазі, що ти зможеш... зможеш перевірити, вдома Сіріус чи ні, а я стоятиму на варті, бо тобі не можна залишатися самому. Лі вже довів, що вікно там незахищене, коли закидав крізь нього ніфлерів.

Попри всю свою злість і нетерплячку, Гаррі визнав, що готовність Герміони супроводжувати його до кабінету Амбридж свідчила про вірність і солідарність.

- Я... добре, дякую, - пробурмотів він.