Джон Сіммонс Барт - Баришник дур-зіллям, Джон Сіммонс Барт

і баламутником, як я того й боялася: пан Сперданс дав йому півтора акра лишень з християнського милосердя, бо ж він йому і бзда корабельного теслі не винен! Він — мій батько, отаке вже моє нещастя, але я б радо подивилася на те, як цього лайдака прив'яжуть до стовпа і відшмагають батогами так, що повибивають усе його паскудство з отих його клятих кісток!

Суддя тепло подякував С’юзен, і, вже не завдаючи собі зайвого клопоту, розпустив присяжних, які не заслуговували на довіру, і виголосив, що ладен визнати позивача винним у тому, що той брехун і нероба; але перш ніж він встиг ухвалити офіційний вирок, Ебенезер, який уже раніш підхопився на ноги та прослухав, тремтячи від гніву, усю заключну частину свідчень С'юзен, постав тепер на повний зріст і, стоячи на порослому травою пагорбі, заволав: «Стійте! Я вимагаю зупинити це ганебне судочинство!».

С'юзен, роззявивши рота від подиву, обернулася; натовп загудів і почав кидатися гілляччям, однак суддя заревів ще голосніше і гучно вдарив своїм молотком.

— Тихо! Тихо, чорт вас забирай! А тепер, заради Антихриста, хто ви такий і чому перешкоджаєте чинити правосуддя?

Ухиляючись від лозини, Ебенезер повернувся і побачив, як до нього поспішає Генрі Берлінґейм, оббігаючи нагорі довкола амфітеатру і подаючи йому знаки, щоб він зберігав спокій. Але обурення Лауреата не так легко було приборкати: ситуація, що склалася, безпосередньо стосувалася того, про що він і Берлінґейм не так давно сперечалися, і це ще більше спонукало його говорити тепер, коли він побачив свого колишнього навчителя серед глядачів.

— Я — Ебенезер Кук, Ваша честь, Поет-лауреат усієї цієї провінції з ласки Чарлза, лорда Балтимора, і я категорично заперечую проти ухвалення того вироку, який щойно запропонували винести, оскільки це є фарсом на Правосуддя і лягає ганебною плямою на репутацію всього мерілендського судочинства!

— Правильно! — вигукнув дехто з присутніх, але інші закричали:

— Женіть геть цього папіста!

Щойно виголосивши цю свою промову, Ебенезер побачив, як Берлінґейм, який щодуху біг, став як вкопаний і, ляснувши себе долонею по лобі, знизав плечима і сів там, де йому випало зупинитися.

— Ти ба, — пирхнув суддя, — та воно було не так уже й погано. — Він виразно підморгнув зібранню. — Це був найкращий вирок, який старий Бен Сперданс міг собі дозволити.

Тривога, яку виказував Берлінґейм, дещо уйняла самовпевненості Лауреатові, але тепер відступати було вже надто пізно; і від цієї невизначеності його голос сповнився новим гнівом.

— Ви не знаєте, з кого кепкуєте, сер! І більші лиходії, такі, що куди вам до них, відчувши на собі жало гудібрастичного вірша, були повалені й зазнали приниження! А тепер ви вчините правий суд щодо того бідаки позивача, адже кривда, заподіяна йому в цій несправедливій справі, волає до Небес, аби знайшовся спосіб захистити зневажені права та змусити відповідача і ту зрадливу задрипанку, що була за свідка, поплатитися за цей свій наклеп. Чи ви накличете на себе гнів Лауреата і разом з ним гнів усього обуреного тим простого люду?

Сперданс тим часом зблід на виду, і коли люди в натовпі заходилися щось тихо промовляти одне до одного, він підійшов до лави і прошепотів щось судді на вухо, поки тривало це останнє заперечення.

— А мені насрати на те, хто він такий! — вилаявся суддя, звертаючись до Сперданса. — Це мій суд, і я маю намір творити суд чесно: ніхто не матиме того вироку, за який не заплатив!

— Хай буде по тому! — вигукнув поет, намагаючись перекричати сміх, яким вибухнув натовп. — Якщо Справедливість у цій провінції наразі належить тому, хто ладен її купити, то в цьому разі я заплачу цю курвальську платню. — Він кинув багатозначний погляд на С'юзен. — Хоч би якого хабаря дав тобі цей лиходій Сперданс, я дам тобі в півтора разу більше за привілей винести вирок і визначити кару.

— Двісті фунтів дур-зілля, — мовив суддя.

— Отже, триста, — відповів Лауреат.

— Я протестую! — вигукнув Сперданс, вкрай збентежений.

— І я! — пролунав дзвінкий голос С'юзен, чий вираз обличчя, сповнений жаху, викликав усмішку на поетових вустах. Вільям Сміт звівся на ноги, немовби й сам був ладен подати третій протест, але вбраний у чорне радник хутко зупинив його і щось зашепотів йому на вухо.

— Протести відхилено, — різко кинув суддя. — Справа у ваших руках, пане Поете. Але вважайте, що не дозволяється ані позбавляти життя, ані завдавати каліцтва.

Відповідач і С'юзен були здивовані й дуже стривожені таким перебігом подій, зарівно як і Берлінґейм, який аж підскочив, почувши рішенець судді, і знову поспішив до Ебенезера. Але він досі був на відстані декількох сотень футів, і Лауреат без перешкод провадив далі.

— Я не прагну нічого, — виголосив він, — окрім Справедливості. Сперданс, здається, не завдав жодної тілесної шкоди позивачеві; відтак і йому не буде заподіяно жодної шкоди. Справа полягає в оплаті землею, і я вершитиму справедливе Правосуддя в дусі скоєного злочину. Мій рішенець полягає в тому, що відповідач визнається винним у тому, у чому його звинувачують, і мій вирок полягає в тому, що позивачу присуджуються в якості відшкодування не тільки ті двадцять акрів, що належать йому від самого початку, але й уся та власність, із якої належало вчинити відчуження землі, окрім тих півтора акра, які тепер належать позивачеві. Інакше кажучи, відповідач володітиме отією вбогою часткою, яку він так шкодував віддати, а позивач володітиме усією тією купою добра, з якої та частка відійшла! Що ж стосується міс С'юзен Воррен, то позаяк у цьому суді, скидається на те, не є незвичною річчю виносити вирок особам, які не перебувають під судом, то я визнаю її винною в ошуканстві, висуненні неправдивого обвинувачення, зведенні наклепу, розпусті, блудодійстві та неповазі до батька, а відтак виголошую, що вона мусить залишатися під опікою свого батька-позивача, поки проводитиметься розслідування щодо законності її контракту про найм у капітана Мітчелла. Окрім того, якомога скоріше і як тільки трапиться така нагода, її батько мусить підшукати їй гідну партію, щоб, несучи ярмо подружнього життя, вона змогла настановити себе на шлях цноти та побожності. Ці обвинувачення, покарання та присуд мають набрати чинності й бути виконані впродовж двох тижнів під загрозою винесення більш жорстокого вироку та позбавлення волі!

По всьому подвір'ю пролунав глумливий,