Джон Сіммонс Барт - Баришник дур-зіллям, Джон Сіммонс Барт

— Суд, присутній тут, постановив: Том Бреднокс мусить сплатити Солтеру повну вартість барильця рому і мусить принести цю суму в суд завтра, до заходу сонця, а інакше стоятиме біля ганебного стовпа, поки не закінчиться сесія суду. Далі, Мері Бреднокс має повернути позивачеві суму грошей, удвічі більшу, ніж та, яку він втратив, чухраючи її, як Сидорову козу, а інакше їй витаврують на руці літеру К, за крадіжку. Наступна справа!

Глядачі свистіли, плескали один одного по плечах, пощипували чужих жінок і збирали або платили виграші. Ебенезер так і залишався стояти, здумівши на те, що відбулося в суді, підшукуючи в своєму словниковому запасі найдошкульніші слова, позаяк він мав намір привселюдно виступити, засудивши дії не тільки позивача та судді, які, вочевидячки, змовилися між собою, але й глядачів, щоб дорікнути їм за їхню ганебну поведінку.

Але перш ніж він встиг скласти свою гнівну промову, сторони у наступній справі зайняли своє місце, і його увагу відволікло те, що однією із сторін — найпевніше, відповідачем — був супутник С'юзен Воррен, із яким суддя, здавалося, був добре знайомим.

— То чого ти хочеш, Бене Спердансе? — запитав суддя, й Ебенезер аж підскочив — це ім'я він, схоже, вже чув раніше; без сумніву, від С'юзен, але ніяк не міг пригадати, у зв'язку з чим воно прозвучало.

— Ліпше спитайте його, — буркнув Сперданс, вказавши на літнього чоловіка міцної статури, що сидів на лаві позивача.

— А ти хто такий? — запитав його суддя.

Літній чоловік відповів:

— Вільям Сміт, Ваша честь.

Ебенезер знову підскочив.

— У чому полягає твоя скарга на старого Бена Сперданса? — запитав суддя, і коли це ім'я пролунало вдруге, Ебенезер пригадав, де він його чув раніше: капітан Мітчелл, коли вони вирушали, настановляв свого «сина», аби той пошукав С'юзен Воррен у домі такого собі Бена Сперданса, місці, котре він назвав «лігвом злодіїв і повій».

Але на нього очікувала ще одна несподіванка, бо у відповідь на запитання суду Сміт відповів, що, прибувши у Провінцію якихось чотири роки тому, він був змушений підписати контракт і піти на службу до відповідача, позаяк усі свої гроші він витратив по дорозі на ліки для своєї хворої доньки, і що термін його контракту якраз нещодавно сплив.

«Отак! — здумів Лауреат. — Отже, це зовсім не наш чоловік, а бідолашний праведний батько С'юзен Воррен, про якого вона мені розповідала!» І він сердито запитав себе, чого це С'юзен увивалася коло відповідача. Вільям Сміт тим часом і далі розповідав про свою кривду: він виголосив, що вірою і правдою служив у Сперданса впродовж чотирьох років, як то і було зазначено в контракті, справляючи обов'язки бондаря і коваля, але, коли термін його служби добіг кінця, Сперданс відмовився виконувати умови їхньої угоди. Зокрема, Сперданс виділив йому лише півтора акра землі — та й то лише невгіддя, повне каміння та пошрамоване ярами — замість двадцяти, про які мовилося в контракті, сказавши йому, що той може забиратися під три чорти, бо більше нічого не дістане.

«От бідака!» — спочутливо мовив Ебенезер сам до себе. Він тим більше вже був готовий виголосити свою палку промову, але передумав, вирішивши, що ліпше буде зачекати та вислухати повністю історію про Смітові знегоди.

Відповідач тоді засвідчив, що хоч слова позивача за своєю суттю відповідають дійсності, однак він, Сперданс, не казав йому забиратися під три чорти, бо той нічого більше не дістане.

— Я сказав цьому старому козлу, аби він засунув ці свої акри собі в дупу і дав мені спокій, — вирік він.

«О Боже, таж він навіть визнає свою вину!» — подумки мовив Ебенезер.

Суддя насупив чоло і непривітно глянув на позивача.

— Ви що, намагаєтеся брехати Суду, сер?

— Може, воно й було так, як він каже, — визнав Сміт, — хоч як я це пам'ятаю, то він сказав: «Іди під три чорти, бо все одно нічого не дістанеш!»

— Отже, як було насправді? — домагався відповіді суддя.

— Було «Засунь собі в дупу!» — наполягав Сперданс.

— Було «Іди під три чорти!» — стояв на своєму Сміт.

— Засунь собі в дупу! — закричав Сперданс.

— Іди під три чорти! — заволав Сміт.

— В дупу! — наказав суддя, вдаривши молотком по столу, вимагаючи тиші. — Отой твій приятель має собі виверткого правника, Бене, — звернувся він до відповідача. — А де твій захисник?

Сперданс погордливо пирхнув до прокурора — невеличкого на зріст гладкого чоловічка в чорному вбранні, яке часто носять квакери.

— Мені такі брехуни, як Річард Совтер, щоб захистити себе, не потрібні.

— Ну, то давай, гукай свого першого свідка, і підемо далі.

Складалося враження, що ніхто, окрім Ебенезера, не вбачав нічого незвичного в тому, щоб вислухати захист раніше від позивача; а коли він побачив, як С'юзен Воррен займає місце поруч зі Спердансом, щоб виступити на його користь, то його здивуванню не було меж.

Втім, свідчення, які дала С'юзен, були такими неймовірними, що вони перевершили все, що йому довелося чути того полудня. За її словами, вона втекла до Меріленду під опікою люб'язного капітана Мітчелла з округу Калверт, аби уникнути кровозмісних домагань свого батька, який хтиво жадав її, неначе якийсь козел!

— Потім він потайки переслідував мене навіть на борту самого корабля, — провадила вона далі, — та розтринькав усі свої гроші, намагаючись підкупити капітана Мітчелла. Він мав на меті змусити капітана зіграти роль звідника, аби той спровадив мене йому прямісінько до його розпусних рук, щоб він вже нарешті мав собі змогу чухрати мене від бака до юта!

Глядачі, хоч вони і привітали появу С'юзен на місці свідка сороміцькими вигуками, тепер, вочевидь, перейнялися спочуттям до неї та її становища; коли вони почули, що всі батькові зусилля перекупити її опікуна виявилися марними і, як наслідок, він був змушений піти в найми до Сперданса, підписавши з ним контракт, серед них прокотився гомін схвалення.

— Добряга Бен взяв його до себе, аби вчинити мені ласку, — вирекла вона, — і то була для нього кепська оборудка, яку я вмовила його укласти, позаяк мій батько зневажливо поставився до виконання своєї частини цієї угоди. Він виявився ледацюгою