Світлана Бонд - Ігри в помсту, Світлана Бонд

- Ти серйозно? - Костя звів брови.

- Мені тебе, звісно, в кімнаті вистачає, але якщо робота потрібна - ласкаво прошу. Тебе візьмуть одразу, тим паче Марк там більше не з'явиться, у цьому я впевнений. Там влада змінюється, можна на підвищення піти.

- Було б непогано.

Костя мовчав, роздумуючи над несподіваною пропозицією. Ідея здавалася заманливою, проте у ньому все ще боролися сумніви: так різко переметнутися з незаконної роботи на ту, де потрібно боротися з цим самим беззаконням - трохи дивно. Враховуючи, що багато відвідувачів знали його як баригу, а не як охоронця. Хоча Влад так зміг. Сам раніше торгував у тому місці.

- Я поговорю з начальством, і як усе дізнаюся - дам знати, - сказав Влад.

- Дякую, чуваче.

Вони задоволено посміхнулися від думок, що можуть знову працювати разом. Як у старі добрі часи.

114

Наступний день видався особливо важким: одразу два іспити, які вимагали серйозної підготовки та концентрації. На щастя, склали всі.

Після занять юнаки вирушили до крамниці, набрали продуктів і, повернувшись до гуртожитку, планували починати готувати.

- Може, ну його? - Лєра повільно пленталася коридором, на ходу розстібаючи пальто. - Єдине, що мені зараз хочеться, - так це лягти та померти.

- Хоча б просто лягти, - Аня відчинила двері в кімнату.

- Про поїсти не забудьте, - нагадав Коля.

У кімнаті дівчата почали розбиратися з покупками: розклали все по полицях і в холодильник. У п'ятихвилинний відпочинок Аня, падаючи із ніг від втоми, пішла до свого ліжка, але не встигла - Влад ліг першим, звісивши ноги в черевиках. І тільки зайнявши коронне місце, почав повільно роззуватися.

Аня готова була кулаками битися за улюблене ліжко, але стрималася.

- Ти це спеціально?! - рявкнула вона. - Бачив, що я йду...

- Лягай поруч, - Влад посунувся.

Аня закотила очі, розуміючи, що він не жартує. Не вперше так говорить - зазвичай наодинці та з якоюсь метою, а зараз просто так, при всіх. Думав, що вона відмовиться і піде. Правильно думав.

- Постою, - вона ображено показала йому середній палець.

Влад відповів тим самим.

- Піду поставлю макарони, - Лєра взяла з полиці каструлю.

- Я з тобою, - Коля кинувся слідом.

Коли вони зникли, Аня хотіла вкладати свій внесок у приготування вечері, але зацікавлений погляд Влада зупинив її.

- Що?

- Я чекаю.

- Чого ти там чекаєш? - Аня зобразила страждальну посмішку.

Влад схопив її за руку і потягнув на себе. Вона навіть не встигла отямитись, коли, втративши рівновагу, впала на нього. Їх накрила хвиля ностальгії - це повторювалося знову. Влад запустив долоню їй у волосся, притягнув до себе і поцілував. Як би сильно Аня не розчинялася в цьому поцілунку, головою розуміла, що зараз сюди прийдуть і треба зупинитися. Його губи зваблювали, а гарячі долоні владно притискали до себе і не бажали більше відпускати.

 - Ти чого? - Аня вперлася руками йому в груди, не даючи продовжити поцілунок. - Вони зараз прийдуть.

- Та начхати, - він знову накинувся на її губи.

Його поцілунки ковзнули до шиї, залишаючи гарячі сліди, які змушували тіло Ані тремтіти. Саме час згадати її вибрики й відплатити тим самим. Раптом почулися голоси за дверима, тому він миттєво відлипнув від Ані, скотився з ліжка й з легким гуркотом упав на підлогу.

Зайшла Лєра, незабаром з'явився Коля.

- А де... - Лєра окинула коротким поглядом кімнату.

Аня відповісти не встигла, як із підлоги піднявся Влад. За ліжком його не було видно, тож своєю появою він випадково налякав сестру.

- Вона мене зіштовхнула, - він вказав великим пальцем на Аню і піднявся.

Як би сильно вона не бісилася такої підстави, вирішила підіграти.

- Сам винен!

Це прозвучало для Влада, як виклик. Він швидко всівся на ліжко і, з удаваним азартом, почав її зіштовхувати. Жартома тиснув в плече, майже не докладаючи зусиль. Аня розмахувала руками, ухиляючись, іноді легенько вдаряючи його в груди. Їхня "бійка" більше нагадувала пустощі двох дітей - розмахувалися, сміялися, майже забувши про присутність друзів, які з інтересом спостерігали за цим дійством.

- Тільки не вбийте одне одного, - попросив Коля.

Незабаром вони припинили бійку, а Лєра, зробивши чай, знову потягла Колю на кухню. Засипала макарони в окріп і втупилася на зимовий пейзаж. Сильний вітер кидав у вікно дрібні сніжинки, і, хоча вони швидко танули від тепла, їхній легкий танок зачаровував. Лєра несвідомо стиснулася від холоду.

- Які плани на канікули? - Коля підійшов ззаду й обійняв її. Притулився губами до шиї, відчуваючи, як вона покривається мурашками.

- Піду на курси манікюру, - мрійливо повідомила Лєра. - Хочу робити дівчатам нігті за гроші. Думаю, у мене вийде. Тим паче вільний графік, навчанню не завадить. А ще спробую себе в написанні наукових робіт - Денис передав, що в мене добре виходить. Раптом у цьому моє покликання.