Олександр Дмитрович Бойко - Історія України. Посібник
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— забезпечує рівноправне й беззастережне визнання один одного як стратегічного партнера із співробітництва в різних сферах;
— визнає територіальну цілісність України й підтверджує легітимність і непорушність існуючого між Україною та Російською Федерацією кордону;
— заперечує використання одна проти одної сили, в тому числі економічні та інші методи тиску, стверджує невтручання у внутрішні справи сторін, дотримання прав людини;
— гарантує захист етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності національних меншин;
— вирішує питання про поділ Чорноморського флоту і статус Севастополя (флот та інфраструктура були поділені порівну, крім того, Росія викупила непотрібні Україні кораблі);
— врегульовує проблему взаєморозрахунків щодо зовнішнього боргу України перед Російською Федерацією (Україні практично списано зовнішній борг у рахунок оплати за 20-річну оренду військово-морської бази в Севастополі);
— забезпечує нормалізацію українсько-російських торгово-економічних відносин та розв'язання питання гарантованого постачання Україні енергоносіїв.
Договір відкриває нові перспективи в розвитку українсько-російських відносин, створює політико-правові засади для їхньої гармонізації.
У процесі розширення та поглиблення двостороннього співробітництва важливе значення мав державний візит Президента України Л. Кучми до Росії (лютий — березень 1998 p.), під час якого було підписано Програму довгострокового економічного співробітництва до 2007 р. Останнім часом між Україною і Росією налагодився регулярний політичний діалог на найвищому рівні. Зміст та характер цих міждержавних контактів підтверджує, що українсько-російські стосунки вступили в нову фазу свого розвитку, якій притаманні нові підходи сторін до нагальних проблем.
З моменту встановлення дипломатичних відносин між Україною та Росією укладено до 240 міждержавних та міжурядових документів, що охоплюють всі напрями двостороннього співробітництва. Певні проблеми в українсько-російських стосунках все ще залишаються. Ратифікацію Росією Договору про дружбу, співробітництво та партнерство було здійснено більш як на рік пізніше, ніж в Україні.
У стосунках між Україною та Росією політичні розрахунки домінують над економічними інтересами, що зумовлює певну нестабільність економічних відносин. Зокрема, якщо в 1999 р. двосторонній товарообіг зменшився порівняно з 1998 р. на 17 %, то вже за перші два місяці 2000 р. він зріс майже на 20 % порівняно з аналогічним періодом попереднього року. Певну роль відіграють ментальна залежність зорієнтованої на Росію частини населення, активне вторгнення російських політики і бізнесу в український політичний, економічний, інформаційний простір.
Крім налагодження добросусідських відносин з Російською Федерацию в межах СНД, для України пріоритетним є розвиток контактів, зміцнення та поглиблення політичних, торговельно-економічних зв'язків з іншими республіками колишнього СРСР, насамперед з найближчими сусідами — Білоруссю та Молдовою.
Українсько-білоруські дипломатичні відносини було встановлено 27 грудня 1991 p., і нині вони ґрунтуються на понад 100 договорах та угодах. Завершено роботи щодо визначення лінії українсько-білоруського державного кордону. Постійно зростає зовнішньоторговельний обіг між країнами — Білорусь посідає друге місце після Росії в зовнішньоекономічній діяльності України. У 1995 р. було укладено Договір про дружбу, добросусідство та співробітництво між Україною та Республікою Білорусь, а з квітня 1996 р. почала роботу спільна Міжурядова українсько-білоруська комісія з питань торговельно-економічного співробітництва. У березні 1999 р. відбувся робочий візит Президента Білорусі О. Лукашенка в Україну. За результатами переговорів укладено двосторонню угоду про спрощений порядок зміни громадянства, що стало важливим кроком у налагодженні добросусідських відносин, оскільки в Білорусі проживає 237 тис. осіб українського походження, а в Україні — 440 тис. осіб — білоруського. Навесні 2000 р. відбувся робочий візит Президента України Л. Кучми до Республіки Білорусь, під час якого були вирішені проблеми взаєморозрахунків, а також ратифікації Договору про державний кордон між Україною та Республікою Білорусь.
Налагодження тісних контактів сприяло розгортанню процесів взаємного інвестування: на території Білорусі діють створені Україною 150 підприємств, а в Україні — 40 білоруських. У міждержавних відносинах України і Молдови принципово важливими наприкінці 90-х років XX ст. були такі проблеми:
— визначення державного кордону (в 1994 р. було підписано Договір між Україною та Молдовою про взаємне визнання кордонів, але спільна комісія з питань делімітації розпочала свою роботу тільки 1996 р. і узгодила лише десяту частину кордону, що проходить по фарватеру Дністра);
— вирішення питання про будівництво порту на р. Дунай поблизу Джуржулешти;
— визначення долі 259 об'єктів, що перебувають на території України, але є власністю Молдови (санаторії, пансіонати, бази відпочинку й підприємства в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях, загальною вартістю 453,8 млн крб. у цінах 1991 p.);
— врегулювання питання про функціонування залізниці (7 ділянок молдавської залізниці проходять через територію України).
Досить жваво розвивалося торгово-економічне партнерство, однак дедалі помітнішою стає переорієнтація Молдови на Росію та Румунію. Товарообмін України з Молдовою на початку 1994 р. становив лише 10 %, тоді як з Росією Молдова мала 50 %, а частка Румунії за короткий час досягла 8 %.
У серпні 1999 р. під час офіційного візиту в Україну Президента Молдови П. Лучинські було укладено українсько-молдовський Договір про державний кордон та Додатковий протокол до нього про передачу у власність України ділянки автомобільної дороги Одеса — Рені в районі населеного пункту Паланка. Напередодні цієї події завершилося врегулювання питання щодо власності на об'єкти залізничного транспорту.
На прохання молдовської сторони Україна погодилася на миротворчу місію і виступила як країна-гарант та посередник у врегулюванні придністровського конфлікту.
В останні роки надано імпульсу процесові співробітництва з країнами СНД азіатського регіону. Переломним став 1995 p.:
— у квітні було укладено Меморандум про тристороннє співробітництво між Україною, Туркменістаном та Ісламською Республікою Іран;
— у червні підписано Договір про поглиблення економічної інтеграції між Україною та Республікою Узбекистан, а також угоди про співпрацю в галузі культури, науки, охорони здоров'я, спорту, туризму, інформації;
— у вересні підписано низку важливих документів з Казахстаном міжурядову Угоду про співробітництво в галузі науки і технології, Угоду між міністерствами оборони в галузі військової освіти, Угоду між міністерствами соціального захисту населення обох країн про співробітництво в галузі пенсійного забезпечення тощо.
У червні 1996 р. укладено повномасштабний Договір про дружбу та співробітництво між Україною та Республікою Киргизстан, а також пакет угод про принципи співробітництва в галузі виробництва і поставок авіаційної техніки в 1996–2001 pp. тощо.
Отже, двосторонні відносини України з країнами СНД розвиваються досить плідно і динамічно, забезпечуючи реалізацію національних інтересів нашої держави. Ці відносини в політичній сфері сприяють вирішенню проблеми кордонів, врегулюванню питань щодо спадщини СРСР, гарантуванню безпеки країни; в економічній сфері забезпечують стабільність поставок енергоносіїв в Україну та транзиту товарів через території інших держав, активізують процес виробничої кооперації, інтенсифікують зовнішньоторговельні операції; у гуманітарній сфері сприяють культурному та науковому співробітництву, регулюють питання громадянства, здобуття освіти рідною мовою, забезпечення доступу населення до засобів масової інформації тощо.
Однак далеко не
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Історія України. Посібник», після закриття браузера.