Джеймс С. А. Корі - Вiйна Калiбана, Джеймс С. А. Корі

зрозуміло, чиї накази виконувати. Якщо до цього дійде, наш

друг Еррінрайт усе ж має вищий ранг, аніж у тебе. Якщо

я отримаю від нього або Генсекретаря прямий наказ, доведеться

знайти до біса поважну причину назвати його незаконним. Уся

ця справа смердить невимовно, але такої причини я поки не

знайшов. Ти знаєш, про що я.

Запис закінчився. Авасарала приклала пальці до губ. Вона

знала. Їй це не подобалось, але вона знала. Піднялася з крісла.

Від гонитви до «Росинанта» досі боліли суглоби, а те, як

корабель інколи нахилявся під ногами, змінюючи курс і напрям

сили тяжіння на градус чи два, викликало легку нудоту. Та

головне, що вона сюди долетіла.

Коридор до камбуза був короткий, але повертав прямо перед

входом. Долинали чіткі голоси, й Авасарала підійшла тихо.

Низький голос із марсіянським акцентом належав пілоту, а тембр і вимову Боббі неможливо сплутати ні з чиїми більше.

— ...як вона наказувала капітану, де стояти і який вигляд мати.

Кілька разів здавалося, що Еймос викине її через люк.

— Хай спробує! — відповіла Боббі.

— І ти працюєш на неї?

— Я вже не знаю, на кого працюю. Гадаю, платня мені досі

з Марса капає, але всі добові — з бюджету її відомства. Загалом, підлаштовуюся під ситуацію.

— Звучить тяжко.

— Я з космопіхоти, — на цих словах Боббі Авасарала

зупинилася.

Її голос звучав по-іншому. Він був спокійним, майже

розслабленим. Майже заспокоєним. Цікаво.

— Вона взагалі комусь подобається? — спитав пілот.

— Ні, — відповіла Боббі, ледь дослухавши запитання. — Де там.

І вона докладає до цього зусиль. От, скажімо, те, що Авасарала

втну ла з Голденом, — приперлася на корабель і командувала, ніби вона тут головна... Вона завжди така. А генсек? Вона

в обличчя називає його киванцем.

— А її лайка?

— Це в неї такий шарм, — сказала Боббі.

Пілот захихотів, і почулося, як він щось сьорбнув.

— Мабуть, я не так розумів політику, — а тоді після паузи: —

Вона тобі подобається?

— Так.

— Можу запитати, чому саме?

— Нам не байдуже на одні й ті самі речі, — відповіла Боббі.

Задумливі нотки в її голосі змусили Авасаралу зніяковіти.

Досить підслуховувати. Вона прокашлялася, увійшла на камбуз

і запитала:

— Де Голден?

— Мабуть, спить, — відповів пілот. — Згідно з нашим

розпорядком дня, зараз десь друга ночі.

— Ох...

Для неї зараз був пообідній час. Це додавало деяких

незручностей. Здавалося, все в її житті тепер оберталося навколо

затримки й очікування, поки повідомлення прорвуться крізь

чорну широчінь вакууму. Але принаймні вона могла

підготуватися.

— Треба буде провести нараду з усіма на борту, коли вони

прокинуться, — вела далі вона. — Боббі, тобі знову знадобиться

твій урочистий одяг.

До Боббі дійшло тільки через кілька секунд.

— Хочете показати їм чудовисько?

— А тоді ми сядемо й говоритимемо, поки точно не дізнаємося, що саме відомо на цьому кораблі. Щось настільки стурбувало

негідників, що вони вислали проти «Росинанта» свої кораблі.

— Ага, до речі, — вклинився пілот. — Ті винищувачі скинули

швидкість до крейсерської, але поки не повернули назад.

— І нехай, — сказала Авасарала. — Усі знають, що я на кораблі.

Ніхто по ньому не стрілятиме.

Уранці за місцевим часом і рано ввечері за суб’єктивним часом

Авасарали екіпаж зібрався знову. Щоб не заносити увесь

механізований костюм на камбуз, вона скопіювала відеозапис та

віддала Наомі. Члени екіпажу виглядали свіжими і добре

відпочилими, крім пілота, який аж до глибокої ночі розмовляв

з Боббі, й ботаніка, котрий, здавалося, постійно виснажений.

— Ця інформація засекречена, — сказала Авасарала, недво-значно озирнувшись на Голдена. — Але тут і зараз, думаю, нам

слід викласти карти на стіл. І я готова зробити перший хід. Це

напад на Ганімед. Першопричина всієї бучі. Наомі?

Наомі запустила відео. Боббі відвернулася, втупившись у стіну.

Авасарала теж не дивилася запис, а спостерігала за обличчями

інших. Поки за її спиною розгорталася кривава