Іван Карпенко-Карий - Драматичні твори

драматическою цензурою к представлению пьесу, под заглавием: «Гроші», имеет честь покорнейше просить Елисаветград [ское] полицей [ское] управление выдать оную г. Карпенко-Карому, живущему на хуторе Надеждовке 1-го стана» (ЦДІА СРСР у Ленінграді, ф. 776, оп. 25, 1889 р., спр. 5, арк. 86).

Цензурований рукопис комедії «Гроші» зберігався ще в повоєнні роки в Ленінградській державній театральній бібліотеці ім. А. В. Луначарсько-го за № 23250. Тепер його в бібліотеці немає.

С. В. Тобілевич, не знаючи висновку, по-іншому пояснювала причину заборони п’єси, а саме тим, що нібито «Калитка, збираючись придбати фальшиві гроші, щоб на них купити землю Смоквинова, наказує запрягати комі, щоб їхати до церкви, і опріч цього ще й благає бога завершити щасливо своє шахрайське діло. За оцю саме рису Калитки цензура й заборонила п’єсу «Гроші». Довелось її переробляти й викинути багато таких слів і речень, які дуже влучно малювали святенницькі риси більшості тогочасних нових сільських багатіїв» (Тобілевич С. Мої стежки і зустрічі, с. 321). Можливо, цензура мала на увазі й це, але у висновку виступила тільки в демагогічній ролі захисника дружніх взаємин між різними «частинами населення», замовчавши той факт, що в п’єсі йдеться не про національні, а класові протиріччя.

Далі С. В. Тобілевич пише: «Відсилаючи вже готову п’єсу до цензури, Іван Карпович вирішив, що назва «Сто тисяч» буде краще відповідати сюжету п’єси. Адже ж справа йшла не взагалі про гроші та їхнє значення для селянина, а саме про суму в сто тисяч, яку наважився придбати Калитка на свої п’ять» (там же, с. 322).

Другий варіант п’єси під назвою «Сто тисяч» І. К. Тобілевич надіслав до цензури у першій половині березня 1890 р. з хутора Надія, де він відпочивав під час так званого великого посту і саме тоді, мабуть, закінчив переробку. На цей раз цензура 20 квітня 1890 р. дозволила комедію «Сто тисяч» до постановки і до друку (ЦДІА СРСР у Ленінграді, ф. 777, оп. 4, 1890 р., спр. 151, арк. 82, 95—97).

У Ленінградській державній театральній бібліотеці ім. А. В. Луна-чарського зберігається цензурований рукопис комедії «Сто тисяч» (№ 25838)

з резолюцією цензора драматичних творів про дозвіл до вистави від

20 квітня 1890 р. 25 липня 1890 р. в бенефіс І. К. Карпенка-Карого в трупі П. Саксаганського під час гастролей у Ростові-на-Дону комедія «Сто тисяч» в постановці П. Саксаганського почала своє довготривале, до нинішніх часів, сценічне життя. Автор виконував роль Калитки, яка належала до золотого фонду українського дожовтневого театру.

Слава п’єси і вистави «Сто тисяч» докотилася до Галичини, і В. Лукич звертається до І. К. Тобілевича з проханням надіслати для друкування в журналі «Зоря» нові його твори. 27 листопада 1890 р. І. К. Тобілевич відповідає з Єлисаветграда, що з охотою надішле ніде ще не друковані свої твори, серед яких називає й комедію «Сто тисяч» (Карпенко-Карий /. (Тобілевич /. К.). Твори. В 3-х т., т. З, с. 219—220). До весни 1891 р., як це видно з листа до В. Лукича від 16 березня 1891 р., текст комедії до друку ще не був підготовлений (там же, с. 222). Зате в листі до того самого адресата від 27 липня 1891 р. з Катеринослава читаємо: «Сто тисяч» давно готова — це Ви побачите з тетраді, котра од Бремені засмальцювалась. Посилаю Вам першу тетрадь, а слідом за нею одішлю другу і т. д. [...] Пишіть мені, як одберете «Сто тисяч», щоб я знав, що все Ви одібрали» (там же, с. 223). Як наслідок цього — публікація в «Зорі» ще того самого 1891 р. (№ 21—23). А через місяць після закінчення публікації — вистава на сцені Руського народного театру львівського товариства «Руська бесіда» (прем’єра —

24 січня 1892 р., під час гастролей театру в Станіславові, 20 березня 1892 р.— у Львові).

Опублікований в журналі текст комедії «Сто тисяч» В. Лукич включив до вид.: Тобілевич /. Твори. Львів, 1897, с. 53—100.

Готуючи до друку другий том «Драм і комедій», автор вніс деякі зміни у текст. Наприкінці тексту дата і місце написання: «1890. Хутір Надеждовка».

Подається за вид.: Тобілевич (Карпенко-Карий) /. Драми і комедії, т. 2, с. 115—218.

1 Торрічеллієва п у с т о т а — Торрічеллі Еванджеліста (1608— 1647) — італійський фізик і математик. Довів існування атмосферного 'гйску та можливість, утворювати так звану торрічеллієву пустоту (вакуум).

' 2 Семена — християнське релігійне свято, яке припадало на 1 ве

ресня за ст. ст.

3 ...з вав, нехай бог простить, Гната без п’ятого!-* В українській народній демонології Гнатом безп’ятим називали чорта.

4 ...є самоучитель, Марго й другі книг и.— Марго Давид (1823—1872) —російський педагог швейцарського походження, викладав французьку мову в Петербурзі, був директором реформатського училища святого Петра і лектором французької мови в Петербурзькому університеті. Складені ним підручники з французької мови були прийняті в російських середніх навчальних закладах і витримали декілька видань.

5 ...г оляк масті, чирва світить! — Каламбур із термінів, що стосуються гри в карти: голяк — убога людина, злидар; масть — один із чотирьох розрядів, на які поділяється колода карт за кольором і формою очок; чирва — масть у гральних картах, позначувана червоним сердечком, а також карта цієї масті.

6 Перед паном Хведором ходить жид ходором, і з а д к о м-п ередком перед паном Хведорком — парафраз із поеми Т. Г. Шевченка «Гайдамаки» (розділ «Конфедерати»).

7 Д е цимбали? Грай, п с я в і р о! — Рядок із розділу «Конфедерати» «Гайдамаків» Т. Г. Шевченка.

8 А ж корчма т р я с е т ь с я, в а л ь с а ляхи о д д и р а ю г ь т а мазура — парафраз із «Гайдамаків» (розділ «Конфедерати») Т. Г. Шевченка.

9 Е н е й був парубок моторний — рядок з поеми І. П. Котляревського «Енеїда».

САВА ЧАЛИЙ Трагедія в 5 діях і 7 картинах

Вперше надруковано в журн. «Киевская старина», 1899, кн. 8, с. 210—264; кн. 9, с. 312—340.

Вперше виставлено 21 січня 1900 р. «Товариством малоросійських артистів під керівництвом ГІ. К. Саксаганського і М. К. Садовського» в Києві.

Задум п’єси з’явився в І. К.