Джон Сіммонс Барт - Баришник дур-зіллям, Джон Сіммонс Барт

а Берлінґейм при тому бадьоро наспівував:Ти не шукай по Словниках, Тих слів нема й по Закутках, Яким не знайду Риму я, Син капітана Мітчелла! 27

Лауреат стверджує, що правосуддя сліпе, і, озброївшись цим принципом, вершить суд

Коли вони прибули до переправи на березі річки Чоптанк, Берлінґейм оголосив, що Ебенезер відбув свій термін; він сплатив по шилінгу з людини за перевіз і ще один шилінг за коней, і подорожні зайняли свої місця на плашкоуті, щоб здійснити подорож до Кембриджа довжиною дві милі.

Берлінґейм вказав на декілька розкиданих понад річкою будинків, що ледь виднілися на протилежному березі.

— Ондечки місто, де засідає влада округу Дорсет. Коли твій батько востаннє його бачив, то це був лише пришиб для плантаторів.

Втомлений від випробування, яке йому щойно довелося пройти, Ебенезер анітрохи не приховував свого розчарування.

— Я знав, що то буде не англійський Кембридж, але маю визнати, і не думав, що він буде настільки примітивним. Що там є такого, що варто було б оспівати в епічних віршах?

— Хтозна, з яких халуп складалась справжня Троя, та й кому до того яке діло? — відповів його приятель. — Саме геній поета має перетворити на краще наявний у нього матеріал; і не треба багато красномовства, аби довести: що вбогіший предмет, то більшого перетворення він вимагає.

У відповідь на це Лауреат клацнув язиком і мовив:

— Я так гадаю, що єзуїт, зрештою, усе ж таки взяв гору над тобою: ти ув'язнив його тіло, а він навернув тебе у свій спосіб Мислення.

Берлінґейм увесь аж настовбурчився, почувши цей уїдливий жарт, оскільки того дня це вже було не вперше, коли Ебенезер кпив з нього.

— Тобі не пристало захищати священника, — сердито буркнув він стишеним голосом, щоб не почув перевізник. — Ми служимо справі Балтимора, а не Папи Римського — наше діло Праве.

— Так воно і є, — погодився поет. — Але хто ж може сказати напевне, чиє воно — те діло Праве? Правосуддя сліпе.

— Але ж люди — ні; а що стосується Правосуддя, то його сліпота — це сліпота, що означає неупередженість, а не невинність.

— А я от з цим незгоден, — безжурно мовив Ебенезер.

— Та ти щось зробився геть вередливим!

— Тобі майже сорок, а мені лише двадцять вісім, — вирік Лауреат, — а досвідом ти принаймні втричі старший за мене; але, попри мою невинність, ба ні, власне, через неї, я вважаю, що незгірш від тебе розуміюся на питаннях Справедливості, Істини й Краси.

— Але ж це чортзна-що! — вигукнув його друг. — Чому ж тоді люди обирають найстаріших і найобізнаніших з-поміж себе, щоб вони чинили суд над ними, якщо практичність і знання життя не є найпершим складником Справедливості?

Але Ебенезер обстоював своє.

— Це лише дуже поширена груба помилка, як і багато інших.

Берлінґейм виказував дедалі більше роздратування.

— Тоді прошу, поясни, яка ж існує відмінність між «невинністю» та «невіглаством», окрім тієї, що слово innocence походить з латини, a ignorance — з греки? У своїй суті вони те саме: невинність — то невігластво.

— Тобто ти хочеш сказати, — одразу ж відказав Ебенезер, — що оця світська невинність є невіглаством — незнанням мирського життя; із цим ніхто не може сперечатися. Втім, найпевніша річ, яку ми можемо сказати стосовно Справедливості, Істини й Краси, — це те, що вони існують не у світі, а є сутностями трансцендентними, ноуменальними й чистими. Таж скрізь підмічено, як діти часто здатні одразу ж вгледіти істину там, де дорослих вводить в оману надмірна досвідченість. То що ж це доводить, як не те, що невинність має очі, здатні видіти те, чого недобачає досвід?

— Пхе! — пирхнув Берлінґейм. — Це всього лише кембриджська бридня, якій старий Генрі Мор присвятив усе своє життя. Дякувати Богу, такі дітваки безпорадні в суспільстві — уявити тільки, що б то було, якби один з них коли-небудь став суддею!

— Можливо, тоді Правосуддя чи не вперше втілило б у життя власне гасло? — відказав Ебенезер.

— Аякже, втілило б! — розсміявся Генрі. — Юстицію тоді можна було б представити як таку, що тримає в руках гральні кості замість терезів, бо де суддею є сліпа Невинність, там на лаві присяжних сидить сліпий Випадок! Я от ніяк не збагну, — додав він, — чи ти тримаєшся за свою невинність тому, що маєш такі погляди, чи додержуєшся цих поглядів, щоб виправдати свою невинність.

Ебенезер відвів погляд убік і насупився, буцімто вдивляючись у дедалі ближчу пристань, на якій панувало значне пожвавлення.

— Я так гадаю, що тобі було б ліпше запитати про це самого себе, Генрі: можна відкинути свою невинність, коли того забажаєш, але не можна відкинути свій досвід.

На цій уїдливій і непримиренній ноті й скінчилась ця суперечка, позаяк пором уже майже досяг своєї кінцевої мети. Подорожні, обоє в поганому гуморі, з певними труднощами, оскільки був час відпливу, ступили на пришиб, побудований там, де великий ручай впадав у річку Чоптанк, ведучи за собою по сходнях коней.

Непоказний звіддаля, Кембридж зблизька справляв ще скромніше враження. По суті, містечка як такого взагалі не було: маленьку рублену будівлю, яка виднілася віддалік від берега і яку Берлінґейм розпізнав як приміщення суду округу Дорчестер, збудували лише сім років тому. Ближче до річки стояло щось на кшталт корчми чи заїзду — споруда, що постала там ще декількома роками раніше, а побіля самого пришибу було те, що правило за відносно велику комору та водночас за крамницю, де продавались товари широкого вжитку, — будівля, що переважала своїм віком зарівно і місто, і округ як такий і, поза сумнівом, була знайома ще Ебенезеровому батькові в далекому 1665 році. Окрім цих, жодних інших споруд видно не було, і скидалося на те, що й приватних будинків там не було зовсім.

Втім, принаймні десятки зо два чоловіків і жінок снували на пришибі та поблизу комори; з боку таверни долинав гамір