Еліас Канетті - Засліплення

Раптом з’являються пацюки, в будинках, де вони ніколи не водилися, ніхто не знає, звідки вони взялись, але вони є, вони все пожирають, славні, благословенні пацюки, й залишають голодним баберам тільки купу газет, ось вони ще лежать, а більш нічого. Газети пацюкам не до смаку. Вони не люблять целюлозу. У темряві вони, мабуть, шарудять, але пацюки — то не терміти. Терміти пожирають дерево й книжки. Любовний бунт у термітнику. ПОЖЕЖА В БІБЛІОТЕЦІ.

Кін з усією поквапністю, на яку тільки була здатна його рука, потягся до газети. Нахилитись йому довелося тільки трохи, стос сягав йому вище колін. Він щосили посунув його вбік. Підлога перед вікном на всю його ширину була завалена газетами; старі газети призбирувалися тут роками. Він вихилився з вікна. Внизу, у дворі, було темно. Світло від зірок до нього самого доходило. Але для газети його було замало. А може, він тримав її надто далеко від очей.

Він підніс газету ближче, ніс торкнувся паперу й жадібно, зі страхом увібрав у себе гасовий запах. Папір затремтів і шелеснув. Із ніздрів у Кіна повіяв вітер, від якого газета перегнулась, і його нігті вп’ялися в папір. Але очі шукали заголовка, достатньо великого для того, щоб його можна було прочитати. Якщо пощастить за нього зачепитися, то він прочитає газету при зоряному світлі. Спершу він прочитав велику літеру В. Ішлося, отже, про вбивство. Далі й справді стояло Б. Цей заголовок, чорний і жирний, заповнив шосту частину сторінки. Ось як роздмухали його вчинок! Тепер його ім’я на вустах у цілого міста, ім’я того, хто любить тишу й самотність. Ґеоргові теж потрапить на очі ця газета, перше ніж він перетне кордон. Тепер і брат уже знає про вбивство. Якби була вчена цензура, ця сторінка залишилася б наполовину чистою. Тоді нижче люди прочитали б менше синього. Ще один заголовок починався з П, а наступна літера була О: ПОЖЕЖА. Вбивства й пожежі спустошують газети, країну й голови, ніщо не цікавить їх так, як убивства й пожежі; якщо за вбивством не йде пожежа, то для цілковитого задоволення їм уже чогось бракує, вони залюбки підпалили б щось і самі, для вбивства їм бракує хоробрости, вони боягузи, не треба читати газет, тоді вони перестануть виходити самі собою — через загальний бойкот.

Кін кинув газету назад на купу. Від газети, яку він передплачує, треба відмовитись, і то негайно. Він вийшов з цієї огидної комірчини.

— Але ж надворі ніч, — промовив він уголос у коридорі. — Як я зараз відмовлюся від передплати?

Щоб читати далі, він дістав годинника. Але видно було тільки циферблат. Котра година, добачити не пощастило. ВБИВСТВО й ПОЖЕЖА були вже не такі неприступні. Адже в бібліотеці горіло світло. Йому не терпеливилося довідатись, котра година. Він увійшов до кабінету.

Була рівно одинадцята. Проте церковні дзвони мовчали. Це сталося серед білого дня. Навпроти стояла жовта церква. На невеличкому майдані збуджено снували туди-сюди люди. Горбатого карлика звали Фішерле. Він ридав ридма. Аж каміння на бруківці підскакувало. «Терезианум» оточила поліція. Операцією керував майор. Наказ про арешт лежав у нього в кишені. Карлик розгадав його сам. Вороги проникли аж на сходи. Нагорі порядкувала свиня. Беззахисні книжки кинуто на волю безсовісних гадів! Свиня укладала куховарську книгу на сто три рецепти. Казали, що черево в неї кутасте. А чому Кін був злочинець? Тому що допомагав найбіднішим серед бідних. Адже поліція видала наказ про арешт, ще не знаючи про трупа. Вся ця сила-силенна поліції — проти нього. Піші й кінні. Новесенькі револьвери, карабіни, кулемети, колючий дріт і панцерники. Та проти нього все марно, вони його не повісять, упіймати такого — дзуськи! Між ногами обидва пробираються на волю — він і його вірний карлик. І ось вони вже наступають йому на п’яти, він чує, як вони хекають і сопуть, а різників собака намагається схопити його за горло. Та ба, є напасть іще гірша. На сьомому поверсі «Терезианума» ці гади бажають один одному «на добраніч», тут протизаконно тримають під арештом тисячі книжок, десятки тисяч, проти їхньої волі, безневинно, що вони вдіють проти тієї свині, відірвані від землі, під самісіньким ПАЛЮЧИМ горищем, зголоднілі, приречені, приречені на СПАЛЕННЯ.

Кін почув волання на пробі. У відчаї він смикнув за шнурок, що відчиняв вікно у стелі, й стулки над головою розчахнулися. Він прислухавсь. Волання наростало. Кін йому не повірив. Він кинувся до сусідньої кімнати й потяг за шнурок і тут. У цій кімнаті крики на допомогу лунали тихіше. У третій лише прокотилося їхнє відлуння, в четвертій уже майже не чути було і його. Він подався через кімнати назад. Він біг і прислухався. Волання на пробі хвилями накочувалось і відкочувалось. Він притис долоні до вух і швидко відняв їх, знову притис і знову відняв. Так само лунали й ці звуки вгорі. Ох, вуха збивали його з пантелику. Він витяг драбину, всупереч ніжці, яка затято впиралася, на середину кабінету й вибрався на горішній щабель. Його плечі здіймались над дахом, руками він тримався за стулки вікна. Цієї миті до нього долинули дикі крики; то волали книжки. З боку «Терезианума» він побачив червонувату заграву. Вона повільно повзла чорною дірою неба. У носі в нього стояв гасовий запах. Заграва, крики, сморід: «Терезианум» ГОРІВ!

Засліплений, він стулив повіки й схилив гарячу голову на груди. На потилицю впали краплини. Пустився дощ. Він закинув голову назад і підставив обличчя під дощ. Яка ж прохолодна була ця чужа вода! Зглянулися навіть хмари. Може, вони погасять пожежу. Зненацька повіки йому скувала крижана паморозь. Він змерз. Хтось клацав фотокамерою. Його роздягли догола. Обшукали всі кишені. На тілі залишили саму сорочку. Кін побачив себе в дзеркальці. Він був дуже худий. Довкола погойдувались якісь червоні плоди, повні й набучавілі. Серед них був сторож. Труп силкувався щось сказати. Він її не слухав. Вона раз у раз промовляла «перепрошую». Він позатикав собі вуха. Вона ляскала долонями по синій спідниці. Він обернувся до неї спиною. Перед ним сиділа уніформа без носа. «Ваше ім’я?» — «Доктор Петер Кін». — «Фах?» — «Найбільший із живих синологів». — «Не може бути». — «Присягаюся». — «Ваша присяга фальшива!» — «Ні!» — «Злочинець!» — «Я при здоровому глузді. Я зізнаюся. Я все усвідомлюю. Я її вбив. Я психічно здоровий. Мій брат про це не знає. Змилуйтеся над ним! Він знаменитий. Я йому набрехав». — «Де гроші?»