Анна Алаіс - Прокляття некроманта, Анна Алаіс

Глава 82. Початок кінця

Трійця некромантів повернулася до руїн фортеці Шалластхадара вже майже вдосвіта. У селищі залишалося не так вже й багато людей, але довелося витратити деякий час на їх пошук, а потім — на переправку здобутої нежиті разом зі скринями через створений Суртазом портал нежиті.

Частина Повелителів, полишивши свої справи, зі стриманою цікавістю спостерігала за очолюваною Шид-Аттаром процесією з покалічених і, подекуди, навіть частково скелетованих людських тіл.

— І куди ви так вдало навідалися? — першим не витримав Мольтар.

Третій Повелитель обдарував його зверхнім поглядом і, витримавши багатозначну паузу, зловісно посміхнувся.

— Вирізали аванпост на півдорозі до столиці, — відповів він. — А ще, схоже, знайшли решту артефактів.

— Щоправда, довелося пободатися за них з інквізиторами, — додав Васкаедр, що вийшов з порталу.

— І як, вдало? — поцікавився Селенор, із задумливою усмішкою спостерігаючи за зомбі, що продовжували виходити з порталу.

— Як бачиш, — знизав плечима бойовий некромант. — Не без пригод, звісно, — він скоса поглянув на сур-тасса, але той з незворушним виглядом дивився на портал. — І частина інквізиторів встигла втекти.

— Якщо в скринях справді решта артефактів Вбрання Смерті, — ніхто з Повелителів не помітив, як до них приєднався Сандро, — то дотриматися клятви буде значно легше.

— Може, ну її? — з безневинно поцікавився Мольтар. — Артефакти у нас, а Шид-Аттар до болю звичний, переживе...

— А ти не переживеш... — мимохідь обізвався третій Повелитель.

— Порушення клятви неприпустиме, і це не обговорюється, — Сандро звично вклинився в суперечку. — Падіння столиці нам на користь.

— Якщо після цього демони не візьмуться за нас... — пробурмотів Васкаедр.

— В будь-якому випадку ми повинні виконати свою обіцянку, потім створити нове Джерело і зрозуміти, як освоїтися в цьому… — перший Повелитель невизначено повів рукою, — зміненому світі. Можливо, варто буде створити альянс із магами.

— Ти сам у це віриш? — пирхнув Шид-Аттар. — Маги нас ненавидять. І мушу визнати, цілком заслужено.

— Я вірю в те, що за поточних обставин можна буде знайти компроміс. І те, що їхнім правителем увесь цей час був мій брат, може зіграти нам на руку в майбутньому. Хоч він і надто... — Сандро скривився, — прив'язався до свого нового народу. Але й своє минуле він не відкидає. Мене непокоїть лише його думка щодо перспектив нашого договору з демонами. Схоже, нам треба бути дуже обережними. Мій брат побачив у майбутньому щось таке, що йому не сподобалося. Але для розпитувань у мене не було часу — він ризикував, прибувши сюди з артефактами.

— Я сподіваюсь, що йому вистачить здорового глузду не приходити на допомогу Імперії проти демонів, — пробурчав Дерцкан. — Інакше може вийти... неприємно.

— Цього я не знаю, — Сандро похитав головою.

Останнім з порталу вилетів Суртаз. Він розвів руки в сторони, і дзвінкий виляск знаменував закриття точки виходу. Завислий у повітрі ліч являв собою зловісне видовище: видні крізь роздерту мантію кістки багряніли засохлою кров'ю, ніби некромант у ній купався.

— Дехто непогано повеселився, — хмикнув Мольтар.

— Ти навіть не підозрюєш, наскільки, — Шид-Аттар тонко посміхнувся, — хлопчик швидко вчиться. Значно швидше, ніж я очікував від учня Шаддаера...

— Можливо, мій наступник виявився не найкращим Повелителем, — холодно озвався Охтар. Постукуючи відновленим посохом по кам'яних сходах, він зійшов вниз. Слідом за ним прибув і Дерцкан, тримаючи в руках кістяну корону, яка також була цілою. — Але наставником він був непоганим, і охоче порався з менш досвідченими адептами ще з часів власного учнівства…

— Якби тільки в цьому була справа... — протягнув третій Повелитель, але продовжувати фразу не став. Ніби тільки тепер згадавши скрині з артефактами, Шид-Аттар схилився над одною із них. — Хто знає, як її відімкнути?

— На ній — магічний замок, посилений чарами стримання, — прошелестів Суртаз, підлетівши ближче. — Зазвичай використовується, якщо треба запечатати щось, потенційно небезпечне, — Шид-Аттар відійшов, і тепер ліч схилився над скринькою, — щоправда, деякі символи мені незнайомі. Можливо, набуток імперських магів чи особисто того чарівника, який зачаровував скриню.

— Які саме символи ти маєш на увазі? — Охтар також наблизився і сів навпочіпки перед скринькою, вдивляючись у неї білястими очима.

Суртаз мовчки вказав на кілька особливо хитромудрих позначок.

— Хм... — одинадцятий Повелитель деякий час розглядав символи, після чого перейшов до другої скрині, а потім — до третьої та четвертої. — Символи скрізь однакові, і мій зір розпізнає їх як деструктивні — сяють червоним. Але це все, що я можу про них сказати — мені вони також не знайомі.

— Так я й думав, — кивнув Суртаз. — Деякі з них схожі на охоронні мітки. Схоже, їхнє завдання — знищити або пошкодити вміст, якщо хтось спробує відкрити скриню, не відімкнувши магічний замок.

— Ти зможеш зняти ці чари? — поцікавився Сандро.

— Думаю, так, — подумавши, відповів тринадцятий Сандро. — У минулому я мав непогану практику...

— Що ти маєш на увазі? — Охтар, що продовжував вивчати символи, здивовано підвів голову. — Шаддаер не згадував, що ти займався крадіжками або чимось подібним.

— Я… подекуди випереджав навчальну програму в школі, — ліч видав шиплячий смішок, почувши хмикання Мольтара. — А деякі книги були непогано захищені…

***

— Отче-інквізиторе…

Хтось наполегливо кликав його. Голос лунав здалеку, наче з дна колодязя. Чи це він був на дні, і хтось кликав його зверху? Вайат спробував розплющити очі. Повіки були важкими та ніби злиплися. У роті стояв присмак металу й трав'яної гіркоти. Мабуть, поки він був непритомний, його намагалися чимось напувати.

— Отче-інквізиторе, не покидайте нас...

У голосі лунало благання навпіл з розпачем. Вайат таки зумів розплющити очі, але легше від цього не стало. Його оточувала сиза пітьма. Він осліпнув?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍