Олена Гриб - Право на шанс, Олена Гриб

15.3

 

***

– Ось. Ціла і майже неушкоджена. – Вже на під’їзді до будинку тавеннської таємної служби я згадала, що так і не дізналася, навіщо чаклунці заборонена книга з плітками. – Е-е-е… Можна поцікавитися, нащо вона тобі?

– Мені? – здивувалася Мела. – Та мені вона не потрібна, я її давно прочитала. Це для тебе.

– Для мене? – не втрималась я від недовірливого вигуку. – І що з нею робити? Їхати в Рен і займатися здирництвом?

Співрозмовниця скривилась.

– Не кричи так… Голова тріщить… Там, в кінці, після змісту… Там малюнок. Зображення автора.

Я слухняно зашелестіла брудними сторінками.

– Ну і?..

Їй здалося, мене зацікавить портрет розкішно одягненого молодика із ніжними телячими очима і чудернацьки причесаним волоссям мишачого кольору? Ну ні, прекрасні принци мене вже не вабили. Живі люди, нехай і не настільки витончені, були значно цікавішими.

– Я й не думала, що ти полізеш до дракона… Не думала, що Ферна затягне в те коло… Не думала, що його взагалі можна повернути! Все мало бути простіше, правда ж? Ти мені дуже допомогла, Тає. Я хотіла віддячити і подумала, що тобі захочеться мати його портрет…

– Та Ферн це! – Ів помітила мій дикий погляд і назвала речі своїми іменами. – Ох, яка ганьба! Він, бідолаха, весь почервонів, як…

– Він почервонів від холоду, – перервала її чаклунка. – І не думай над ним голосити! Зараз йому і так нелегко. Гадаю, варто відвезти його до сім’ї…

Я слухала і питала себе, чи не сон це. Мій демон… Він – не потойбічна сутність, пам’ятаю. Але – людина?! Те, що він у минулому міг бути людиною, я ще розуміла, однак…

«Зцілення означає, що організм повертається до стану, в якому він був би на поточний момент життя, якби не хвороба або травма. Спадкові недуги Білий Дракон не лікує – тільки набуті», – згадалися настанови Ферна.

Тобто для мого демона зцілення означало, що він став людиною?!

– Коли ти зрозуміла це? – запитала я. – Ну, що книга… Що Феранель…

– Коли не побачила зв’язків із чужим світом. А інше… За манерою мови загалом. Ну і Феранель зник приблизно тоді, коли з’явився Ферн. І професор Ілош неетичними дослідами не гребував. Але це було нічим не підкріплене припущення.

Я помітила, що Мела не проти поговорити про нинішні справи, але мені зовсім не хотілося обговорювати мого демона (Що ж робити, Творець? Він уже не демон!) з будь-ким. Я шість років провела пліч-о-пліч із Ферном-невидимкою, майже звикла до Ферна-хмаринки, але Ферн-людина мене бентежив. Скоро наші шляхи розійдуться. Ферн-демон міг жити заради мене. Ферн-чоловік мене не витримає.

– А дракон? – думки про зустріч з істотою, якою я дорожила понад усе на світі, вели до зневіри, і я ляпнула перше, що спало на гадку, тільки б змінити тему. – Другий дракон! Звідки він?

Ньельм і Мела почали голосно кричати одне на одного, не вибираючи слів і не звертаючи уваги на вмовляння Ів. Я ледь розбирала їхню швидку мову, готову перейти в рукоприкладство. Чаклунка неабияк охрипла, маг із Рена почервонів від крику, і, якби не його покалічена нога, напевно спробував би вдарити опонентку.

За ним пильно спостерігала Ів із таким кровожерливим виразом обличчя, що мені стало моторошно. Вона немов чекала приводу, щоб від душі врізати нахабному вискочці, чиї амбіції закінчилися для її улюбленої сестрички зламаною кінцівкою.

Нарешті сперечальники трохи зменшили тон і до мене почало дещо доходити.

***

Чи бувають збіги? Ще б пак! Особливо коли час тривожний, а дехто вважає себе найрозумнішим.

Отже, чисто технічно потойбічну сутність розбудила Пріта. Але наша чаклунка вважала винуватцем появи дрібного дракона винятково Ньельма, що не заборонив спільниці чаклувати в неправильний час і в неправильному місці. Однак у них нічого б не вийшло, якби Мела не дозволила моєму тоді ще демону супроводжувати нас у палац.

Хто прорахувався більше? Природно, що я. Так-так, я!

Виявляється, я притягла із собою розшукуване всіма серце Барра – те саме, яке професор Ілош не встиг повернути Ергелу Жескару. Непоказний камінчик, який я тримала в себе роками, і не підозрюючи про його призначення. Пам’ять загиблої людини шанувала! А проклята штуковина потрапила під дію заклинання і бам – видала сюрприз.

Десь у цьому місці суперечки Ньельм почав докоряти чаклунці, яка продала йому підробку і підготувала ще одну, щоб збути ще дорожче, коли перша не спрацює. Мела згадала про загрозу, яку привів до міста її колишній однокурсник, і вони знову зчепилися в словесній баталії.

– Але я ж не могла розбудити серце дракона! – Мені ніяк не вдавалося привернути їхню увагу. – Для цього потрібна магія!

– Пам’ятаєш, тебе в лікарню відвезли? – підказала Ів. – Ми так злякалися… Мела срібний пил сипала, не дивлячись… Вона цілу монету потайки використала, щоб напевно спрацювало… Розумієш, напилком було занадто повільно…

Монети я не перераховувала, це точно. Вірила чаклунці на слово. Отож, даремно.

– Тобто ви відразу помітили? Зрозуміли, що воно… Що це – воно?! – Більше не було сил обурюватись. – І нічого не сказали?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍