Кейт Мосс - Лабіринт

— Наш тато відійшов на небеса сьогодні вранці. Якраз перед світанком.

— Як? Як він помер?

— Оце і все, що тебе цікавить?! — скрикнула Алаїс.

Оріана миттю злетіла з ліжка.

— Скажи мені, від чого він помер?

— Він хвороби. Вона здолала його дуже швидко.

— Ти була поряд з ним, коли він відходив?

Алаїс кивнула.

— Одначе ти не спромоглася послати когось, щоб повідомили мене? — оскаженіла сестра.

— На жаль, — прошепотіла Алаїс, — усе сталося так швидко. Я знаю, що мала б...

— Хто ще там був?

— Наш господар Тренкавель і...

Оріана відчула, що сестра вагається.

— Наш батько сповідався у своїх гріхах і дістав останнє благословення? — не вгавала Оріана. — Він помер як християнин?

— Наш батько не помер без відпущення гріхів, — відповіла Алаїс, ретельно добираючи кожне слово. — Він упокоївся у мирі з Господом.

Вона здогадалася!

— Яке це має значення?! — раптом крикнула Алаїс, шокована тим, як грубо сприйняла таку новину Оріана. — Він мертвий, сестро. Невже це нічого не означає для тебе?

— Ти не виконала свого обов’язку, сестричко, — промовила Оріана, ткнувши в неї пальцем. — Як старша, я мала більше прав бути з ним. Мені слід було бути там. До того ж якщо я дізнаюся, що ти дозволила єретикам прийти до нього й торкатися його, коли він помирав, то можеш бути певна: я зроблю геть усе, щоб ти про це пошкодувала.

— Невже ти не відчуваєш утрати, жалю?

Утім, Алаїс бачила відповідь на обличчі сестри.

— Мені шкода його не дужче, ніж собаки на вулиці. Він не любив мене. Минуло вже багато років відтоді, як я страждала через це. Чому ж тепер маю побиватися? — Оріана підійшла на крок ближче. — А тебе він любив. Він бачив у тобі себе. — Вона неприємно посміхнулася. — Саме тебе він посвятив у свої справи, з тобою ділився своїми найпотаємнішими секретами.

Навіть у стані заціпеніння Алаїс відчула, як зашарілася.

— Що ти маєш на увазі? — перепитала вона, жахаючись відповіді.

— Ти прекрасно знаєш, що я маю на увазі, — прошипіла сестра, — невже ти думала, що я не дізнаюся про ваші опівнічні розмови. — Оріана підступила ще ближче. — Відтепер твоє життя зміниться, маленька сестричко, і він тебе не захистить. Ти чинила по-своєму надто довго. — Із цими словами Оріана схопила Алаїс за руку. — Зізнавайся! Де третя Книга?

— Не розумію, про що ти говориш.

Тоді вона дала Алаїс ляпаса.

— Де Книга? — знову прошипіла Оріана. — Я знаю, що вона в тебе.

— Відпусти!

— Не грайся зі мною, сестричко. Він мав би віддати її тобі. Кому ще він міг настільки довіряти? Скажи мені, де Книга. Мені вона конче потрібна.

В Алаїс по спині пробіг холодок.

— Ти не можеш цього робити. Хтось може зайти, — сказала вона.

— Хто? — перепитала Оріана. — Ти забула, що батька більше немає тут, щоб захистити тебе?

— Гільєм.

Оріана розсміялася.

— Звичайно ж, я й забула, що ти помирилася зі своїм чоловіком. А чи знаєш, що твій чоловік насправді думає про тебе? — не вгавала вона. — Знаєш?

Раптом двері відчинилися і з грюкотом ударилися в стіну.

— Досить! — крикнув Ґільєм. Оріана негайно відпустила зап’ясток сестри, тимчасом як чоловік Алаїс перетнув кімнату й обійняв дружину. — Mon cór, я прийшов одразу ж, щойно почув про смерть твого батька. Мені дуже шкода.

— Як мило! — уїдливо промовила Оріана, зруйнувавши відчуття інтимності.

— Запитай свого чоловіка, що повернуло його знов у твоє ліжко? — зловтішно сказала сестра, не зводячи