Інна Турянська - Бути другом, Інна Турянська

Віра мовчки заплатила за нові кіндери і вони разом з Степаном,  вийшли з магазину. Вона хотіла вирватися з його обіймів, але вони були такими міцними, що їй це не вдалося.

— Цей вилупок все ще дивиться на нас, Віро. Трішки потерпи мою компанію, — приязно сказав Степан і Віра нарешті розслабилася.

Жінка не могла второпати, що перед нею Степан. Дійсно Степан Морозний? Холодний, байдужий…той, який одним поглядом кожного разу закопував її при зустрічі, топив у погляді зневаги. Це дійсно він? Нарешті вона відчула як його обійми розімкнулися і вона стала вільною. 

— Сподіваюсь, що Артур мене не закопає за це? — жартома сказав Степан, підморгуючи до Віри. 

— Артур буде тобі вдячним…і я теж…дякую. Моє минуле..я..— Віра почала говорити, але горло так стисло, що не могла  вимовити більше ні слова. Здавалося їй, що вона стала німою і все що їй залишається, це мовчати…

— Не плач, — сказав Степан дещо розгублено. По правді, не знав як діяти. Вперше бачив Віру слабкою, — Ну, ходи сюди, не плач, — знову обійняв. Відчував глибину її болю, відчував, як минуле весь час гризло її…точило як хробак, виїдало зсередини. Відчував, як глибока провина залягла в її душі…відчув у ній себе. Свої ж проблеми. Відчував, як його осуд додавав важкості її тягарю. 

— Ми не можемо змінити минулого…не можемо. Але ми - це ми теперішні. Ми можемо збудувати нове майбутнє. І ти збудуєш його разом з Артуром та вашим сином. Ніхто не сміє вказувати тобі й дорікати, якщо ти полишила все. Якщо Бог пробачив, то хто я такий, чи будь-хто інший, аби судити тебе, будь вільною! У тебе все буде добре! Ти сильна жінка, але з тобою поруч є чоловік, з яким ти можеш відчувати себе слабкою і не боятися цього. 

— Ти хороший друг, Степане Морозний, — щиро посміхнулася жінка, витираючи сльози, — І взагалі, чудова людина, і батько, і чоловік.

— До цього був важкий шлях…у нас обох. Але ми його пройшли гідно, і ще пройдемо, якщо буде потрібно. Ходімо, а то нас вже зачекалися.

Крок..другий, третій. По дорозі йде жінка, поруч з нею її недруг…ні, друг! Той, хто бажає її знищити…ні захистити! Той, хто не вміє пробачити…ні той, хто навчився просити пробачення. Її кроки тихі, але такі впевнені. 

— Віро, але все ж ти маєш знати…я …я би не зміг так, як Артур. Але я – не він…у нього своя доля, і його доля – це ти. Можеш мені не вірити, але я дійсно радий, що ти поруч з ним.

— І я теж…— ледь всміхнулася Віра.

Решту дороги вони йшли мовчки. Чи думав хтось з них двох, що зможе відкритися одне перед одним? Кілька років тому, це здавалося взагалі неможливим…

— Де ви так довго? — майже з порогу запитав Артур.

— Ми обіймалися, — відпалив йому Степан, підморгнувши Вірі, а та хихикнула. Артур застиг, — А що, тільки тобі можна з чужими жінками обійматися? — не втримався від шпильки Степан, але все ж видав все за жарт, мовчки проходячи в дім. 

Артур стояв, звівши брови на переніссі. 

— Що то було? — запитав він Віру, вказуючи пальцем услід Степанові. 

— Це був жарт, Артуре. Не тільки ж тобі його підколювати, — всміхнулася Віра. Артур знову звів брови у німому запитанні, глянувши на Віру, — Ходімо, коханий, — Віра поцілувала його в губи, — Але ти жартуєш краще, — додала жінка, знову хіхікнувши і сховавшись в рідних обіймах. 

###