Марк Лівін - Простими словами. Як розібратися у своїх емоціях, Марк Лівін

радості від дороги, якою рухаєшся. У якомусь сенсі це ніби момент насолоди в дорозі, коли відчинив вікно, а там весна — і почуваєшся лабрадором, що висолопив язик та підставив симпатичну мордочку вітру. Щоправда, вічно так тривати не може — вік­но доведеться зачинити.

Ізраїльський історик Ювал Ной Харарі, автор бестселера «Людина розумна», говорить: краще взагалі відмовитися від ідеї щастя, натомість думати про те, що таке страждання, і позбуватися їх. За його словами, щастя залежить не від об’єктивних причин, удачі чи багатства, а швидше від кореляції між об’єктивною реальністю людини й суб’єктивними очікуваннями.

Наприклад, людина очікує, що стане президентом, тож усі мають саме так до неї ставитись. Але реальність принижує очікування: особа не отримала потрібної освіти, не встигла здобути необхідні зв’язки, не комунікувала зі світом як слід. Заперечення об’єктивних причин може викликати багато страждання, і навпаки — прийняття життя здатне забезпечити більше вільного від напруги внутрішнього простору, в якому може з’явитися новий сенс.

Бренди використовують щастя як основу свого маркетингу. Щоб бути щасливими, рекламні кампанії закликають людей подорожувати, купувати машини, більше споживати, мати завжди свіжий подих і білі зуби, користуватися конкретними товарами. Крім того, бренди вміють чудово грати на наших гормональних реакціях, створюючи у нас передчуття щастя через очікування.

Наприклад, коли людина робить передзамовлення нової приставки, вона бачить картинку щасливої себе в майбутньому. Від цього переживання виробляється дофамін. І що більше людина споживає, то важче їй отримувати від цього задоволення: відбувається переїдання і втрата смаку. Наприклад, якщо кожного дня їсти багато шоколаду, то момент задоволення зникає. Не так давно психолог Кемерон Сепах запропонував ідею «дофамінового голодування»23. Це відмова від надмірного споживання інтернету, онлайн-­покупок, відеоігор, порно, шкідливої їжі, алкоголю, марихуани, гострих відчуттів (екстремальних видів спорту, емоційних гойдалок).

Через гіперспоживання можна потрапити в «дофамінову петлю», в якій людину випалює те, що приносить їй задоволення. У 1953 році вчені Джеймс Олдс і Пітер Мілнер зробили цікаве відкриття: «Бажання не означає щастя».

Учені намагалися зрозуміти поведінку пацюка під час експерименту. Вони вживили йому в голову електрод і передавали через нього напругу. Дослідники цілилися в зону мозку, відповідальну за страх, але влучили в ділянку, що, як вони припустили згодом, відповідає за задоволення. Щур кожного разу повертався в той кут клітки, у якому його било струмом.

Учені припустили, що пацюкові це подобається. У якийсь момент експерименту вони збільшили кількість тварин і врешті дали їм змогу натискати на кнопку і стимулювати мозок самотужки. І щури тисли на неї, допоки не падали від знесилення. Згодом стало зрозуміло, що Олдс і Мілнер відкрили не центр насолоди, а те, що в сучасному світі називається «система винагород»24.

Частина мозку, яку вони стимулювали, належала до структури, що виникла для спонукання до дії та споживання. Саме тому перший пацюк постійно повертався в куток, де його били струмом, саме через це інші щури витрачали всі сили й тисли кнопку. Їхній мозок волав: «Давай ще раз, тобі буде кльово!». Кожна наступна дія провокувала подальшу стимуляцію, але не приводила до задоволення.

Тож дофамінова дієта — це вибір здорової людини. Коли є змога відмовитися від усього, що шкодить емоційно чи фізично. Вимикати комп’ютер і перед сном читати книжку чи виходити на прогулянку, не переїдати, без фанатизму займатися спортом, відпочивати у вихідні, вчасно брати відпустку, будувати екологічні стосунки. Словом, зберігати смак до речей, а не вбивати власні фізичні й емоційні рецептори.

Можливо, ми зараз вас ще більше заплутали, але нам здається, що простих відповідей на питання «Що таке щастя?» не буває. Найбільший парадокс текстів і розмов про щастя в тому, що хоч би скільки ви слухали про чужий досвід, він ніколи не стане вашим. Ці розмови нічого не дають. Може навіть виникнути протилежна ситуація, коли постійні діалоги про щастя й відчуття, що всі навколо щасливі, призводять до депресії.

Тож хай це буде розділ з відкритим фіналом і рядками Буніна:

Про щастя ми лиш згадуєм. Бувало…

А щастя всюди. Може буть воно

Цей сад осінній, листя, що прив’яло,

Повітря це, що ллється крізь вікно25.

Щастя і романтичний консюмеризм

Ілля. Трохи вище ми вже розповіли, що таке дофамінова петля. У неї можна потрапити, коли віриш, що більша кількість благ зробить тебе щасливим. Але це врешті може призвести до вигорання.

Коучі та бренди стимулюють погоню за щастям, яка будується на постійному очікуванні: піду на роботу — стану щасливим, отримаю першу зарплату — стану щасливим, придбаю за неї перший смартфон — стану щасливим, отри­маю багато фоловерів в інстаграмі — стану щасливим і так далі. А щастя чомусь ніяк не приходить.

Марк. Мені це нагадує погоню за пчихом. Коли стоїш такий посеред кімнати, зібрався чхнути, але в останній момент пчих кудись подівся, вислизнув з-під самого носа.

Ілля. Я не хочу, щоб ми здавалися людьми, які ненавидять масмаркет і технології. Навпаки — ми люди сучасні й користуємося тим, що дає нам час. Радше ми намагаємося сказати, що сучасний світ хоче зробити щастя зовнішнім атрибутом. І це зрозуміло,