Льюїс Керол - Аліса в Дивокраї, Льюїс Керол
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
«Ну, з морськими свинками покінчено, — подумала Аліса. — Тепер справа піде краще».
— Мені треба йти допивати чай, — промовив Капелюшник, кидаючи стурбований погляд на Королеву, що читала список співаків.
— Можеш іти, — сказав Король.
Капелюшник не гаючись покинув зал суду. Він не затримався навіть для того, щоб взути черевики.
— А за дверима відтяти йому голову, — додала Королева, звертаючись до одного з приставів. Та від Капелюшника і сліду не лишилося, перш ніж пристав дійшов до дверей.
— Викличте другого свідка! — звелів Король.
Другим свідком була куховарка Герцогині. У руках вона тримала коробочку з перцем. Аліса зрозуміла, що це була вона, ще до того, як та ввійшла до залу, бо коло дверей усі почали дружно чхати.
— Давайте ваші свідчення, — наказав Король.
— Не збираюсь, — відповіла куховарка.
Король занепокоєно зиркнув на Білого Кролика. Той тихенько порадив:
— Ваша величносте, треба вчинити цьому свідкові перехресний допит.
— Ну, як треба, то треба, — погодився Король з сумним виразом на обличчі. Схрестивши на грудях руки, він так насупився на куховарку, що його очі зовсім сховалися під бровами, і звернувся суворим голосом: — З чого роблять пиріжки?
— Головним чином з перцю, — відповіла куховарка.
— З патоки, — почувся позад неї заспаний голос.
— Повісити Вовчка! — зарепетувала Королева. — Відтяти Вовчкові голову! Викиньте цього Вовчка з залу! Вгамуйте його! Вщипніть його! Висмикніть йому вуса!
Кілька хвилин усі присутні вовтузилися, випихаючи Вовчка за двері, а коли вони повернулися на свої місця, куховарка кудись зникла.
— Це не має значення! — промовив Король з виразом величезного полегшення на обличчі. — Покличте третього свідка. — Він стиха додав, звертаючись до Королеви: — Слухай, люба, цьому свідкові повинна влаштувати перехресний допит ти. У мене від цієї історії зовсім розболілася голова!
Аліса слідкувала за Білим Кроликом, який крутив у руках список. Її дуже цікавило, хто ж буде наступним свідком. «Поки що у них не дуже багато доказів», — говорила вона собі.
Уявіть собі її подив, коли Білий Кролик щосили пропищав своїм тоненьким голоском ім’я:
— Аліса!
Розділ XII. Свідчення Аліси
— Тут! — крикнула Аліса, зовсім забувши за метушнею, як вона виросла за останні кілька хвилин.
Вона скочила на ноги так рвучко, що краєм спіднички зачепила лаву присяжних і перекинула всіх присяжних на голови присутніх. Вони борсалися на підлозі, нагадуючи їй акваріум із золотими рибками, який вона випадково перекинула тиждень тому.
— Ой, будь ласка, пробачте! — вигукнула вона страшенно переляканим голосом і почала швиденько збирати їх. Випадок із золотими рибками не йшов їй з голови, тому вона чомусь була певна, що засідателів треба негайно зібрати і посадити на місця, інакше вони загинуть.
— Суд не може продовжуватися, — урочисто заявив Король, — доки усі присяжні не будуть на своїх місцях. Усі, — повторив він з особливим наголосом, суворо дивлячись на Алісу.
Аліса подивилася на лаву присяжних і помітила, що спохвату посадила Ящура головою вниз. Бідолашне маленьке створіння, неспроможне рухатися, лише сумно махало хвостиком. Вона швиденько витягла його і посадила як слід.
«Хоч це не має ніякого значення, — сказала вона про себе. — На мою думку, судові від нього однаковісінька користь, як його не посади».
Коли присяжні засідателі трошки очунялися від переляку після падіння, грифельні дощечки знайшли та повернули їм, усі вони дуже старанно взялися записувати історію нещасливого випадку, всі, крім Ящура. Він, здавалося, був такий пригнічений, що міг лише сидіти, роззявивши рота, і розглядати стелю.
— Що вам відомо в цій справі? — звернувся Король до Аліси.
— Нічого, — відповіла Аліса.
— Зовсім нічого? — допитувався Король.
— Зовсім нічого, — повторила Аліса.
— Це має значення, — заявив Король, повертаючись до присяжних.
Ті вже почали записувати ці слова на дощечках, як Білий Кролик перебив:
— Не має значення, ви хочете сказати, ваша величносте, — сказав він дуже шанобливим голосом. Одночасно він насупився і підморгував Королю.
— Ну, звичайно, я хотів сказати, не має значення, — похапцем погодився Король і тихенько повторював про себе: — Має значення — не має значення, має значення — не має значення, — ніби хотів з’ясувати, що звучить краще.
Дехто з присяжних записав «має значення», інші записали «не має значення». Алісі було все це добре видно, бо вона вже так виросла, що могла зазирнути в грифельні дощечки.
«Проте яка різниця?» — подумала вона.
Цієї миті Король, що деякий час заклопотано писав у своїй записній книжечці, гукнув:
— Тихше! — і прочитав: — Параграф сорок другий. Особи, заввишки з версту і більше, повинні залишити зал суду.
Усі поглянули на Алісу.
— В мені не буде версти, — сказала вона.
— Ні, буде! — промовив Король.
— Майже дві версти! — додала Королева.
— Ну, якщо навіть і так, я не вийду, — заявила Аліса. — До речі, це не загальне правило. Ви щойно вигадали його.
— Це найстаріше правило в книжці, — заперечував Король.
— Тоді воно мало бути першим, — сказала Аліса.
Король зблід і швиденько загорнув книжечку.
— Обдумайте ваше рішення, — звернувся він до присяжних засідателів кволим, тремтячим голосом.
— Прошу, ваша величносте, з’явилися нові докази, — сказав Білий Кролик, швидко підстрибнувши. — Цей папірець тільки-но знайшли.
— Що в ньому? — запитав Король.
— Я ще не розгортав його, — відповів Білий Кролик, — але це, здається, лист, написаний підсудним до... до когось.
— Інакше і бути не може, — промовив Король, — хіба що листа адресовано нікому, що, знаєте, нечасто трапляється.
— Кому його адресовано? — запитав один із присяжних.
— Адреси немає, — пояснив Білий Кролик. — Тобто нічого не написано зверху. — З цими словами він розгорнув листа і додав: — Це, виявляється, не лист. Це вірші.
— Вони написані рукою підсудного? — поцікавився інший присяжний засідатель.
— Ні, — відповів Білий Кролик, — і саме це найпідозріліше.
(У всіх присяжних засідателів спантеличений вигляд.)
— Він, мабуть, підробив чийсь почерк, — сказав Король.
(Обличчя всіх присяжних прояснилися.)
— Прошу вас, ваша величносте, — промовив Валет, — я не писав цих віршів. Вони не можуть довести, що я їх писав. Унизу немає підпису.
— Якщо ти не поставив підпису, — сказав Король, — це тільки погіршує справу. Ти замишляєш зле, інакше б ти поставив своє ім’я, як належить порядній людині.
Пролунали одностайні оплески, бо це були перші справді розумні слова, сказані Королем за цілий день.
— Це доводить його провину, — промовив Король.
— Це нічого не доводить, — втрутилась Аліса. — Адже ви навіть не знаєте змісту віршів.
— Прочитай їх, — сказав Король.
Білий Кролик одяг окуляри.
— Звідки починати, ваша величносте? — запитав він.
— Починай з початку, — поважно наказав Король, — і читай, поки дійдеш до кінця. Потім зупинишся.
Ось що прочитав Білий Кролик:
Я знаю від них, що ви в неї були
Й сказали про мене йому.
Вважає вона, що я гідний хвали,
Лиш плавать не вмію чому?
Він їм передав, що я не пішов
(Так само гадають і в нас):
Коли вона справу порушить ізнов,
Ніщо не врятує вже вас.
Я дав їй
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Аліса в Дивокраї, Льюїс Керол», після закриття браузера.
