Сілвія Плат - Під скляним ковпаком

Не знаю, що тоді їла, але вже після першого шматочка мені стало незрівнянно ліпше. Я подумала, що смоковниця й опалі на землю перестиглі плоди цілком могли виринути з бездонної прірви голодного шлунка.

Константин раз у раз доливав у келихи солодкого грецького вина з ароматом соснової кори, і я впіймала себе на тому, що вже розповідаю йому про свої плани вивчити німецьку, і поїхати в Європу, і стати воєнною кореспонденткою, як Меґґі Гіґґінз.

Коли ми дійшли до йогурту й суничного джему, мені було вже так добре, що я вирішила дозволити Константинові себе звабити.

Від миті, коли Бадді Віллард розповів про офіціантку, мені кортіло й собі з кимсь переспати. З Бадді не рахувалося б, він однаково випереджав би мене на одну людину, тож треба було шукати когось іншого.

Єдиним хлопцем, з ким я взагалі розглядала можливість опинитися в ліжку, був жовчний і хижоносий студент Єлю родом із Півдня, який, приїхавши в наш коледж на вихідні, довідався, що напередодні його дівчина втекла з якимсь таксистом. Оскільки ми з нею мешкали в одному гуртожитку, де я лишилася у вихідні сама, втішати його мусила теж я.

У місцевій кав’ярні, усамітнившись у кабінці з високими перетинками, на яких сотні відвідувачів нашкрябали свої імена, ми заливалися чорною кавою і відверто розмовляли про секс.

Той хлопець — на ім’я Ерік — сказав, що йому було бридко бачити, як дівчата з мого коледжу стояли на освітлених ґанках і в кущах просто під будівлями, навіжено цілуючись зі своїми кавалерами перед комендантською годиною, щоб усі перехожі їх бачили. Мільйони років еволюції, гірко зауважив Ерік, а ми досі хто? Тварини.

Потім Ерік розповів, як переспав зі своєю першою жінкою.

Він навчався в старшій школі на Півдні, де виховували справжніх джентльменів, і в учнівському середовищі було неписане правило: до випуску кожен має пізнати жінку. Пізнати в біблійному сенсі, пояснив Ерік.

Тож якоїсь суботи Ерік із кількома однокласниками поїхав автобусом до найближчого міста, де навідався в сумнозвісний бордель. Його повія навіть не скинула сукні. То була товста зріла жінка з рудим фарбованим волоссям, підозріло пухкими губами та по-щурячому брунатною шкірою, яка відмовилася вимкнути світло, тож Еріку довелося скористатися нею під двадцятип’ятиватною лампочкою, і в тому не було анітрохи задоволення, якого він так напружено чекав. То було буденно, як ходити до вітру.

Я припустила, що якби він кохав жінку, це не було б так буденно, але Ерік сказав, що в такому разі все зіпсує усвідомлення, що ця жінка — тварина, як усі решта, тож якщо він когось покохає — нізащо не ляже з нею в ліжко. Він пішов би в бордель, якби довелося, а свою кохану беріг би від бруду.

Тоді мені спало на думку, що опинитися в ліжку з Еріком — непоганий варіант, бо Ерік уже це робив і, на відміну від інших хлопців, говорив про такі речі без задніх думок, не здаючись при цьому дурником. Але потім Ерік написав мені лист, у якому зізнався, що міг би в мене закохатися, бо я така розумна й цинічна, але при цьому маю таке добре обличчя, от як — несподіванка — у його старшої сестри, і я зрозуміла, що нічого не вийде, я точно була не з тих, із ким він спав би, і повідомила його, що, на жаль, заручена з другом дитинства.

Що більше я про це думала, то більше мені подобалася перспектива бути звабленою у Нью-Йорку синхронним перекладачем. Константин здавався мені зрілим і цілком тактовним. Я не знала нікого, кому він потім міг би похвалитися, як це робили студенти, які спали з дівчатами на задніх сидіннях автомобілів, а тоді хизувалися своїм співмешканцям чи товаришам із команди. Крім того, яка приємна іронія долі: переспати з чоловіком, якого познайомила зі мною місіс Віллард, адже тоді й вона в певному сенсі була б у цьому винною.

Коли Константин запитав, чи хотіла б я зайти до нього послухати платівки з балалайковими записами, я подумки всміхнулася. Мати завжди наказувала мені в жодному разі не ходити після побачення до чоловіків додому, бо такі запрошення можуть означати лише одне.

— Дуже люблю балалайкову музику, — відповіла я.

У Константиновому номері був балкон, і той балкон виходив на річку, і нам було чути гудіння буксирів у темряві десь унизу. Я була зворушена, сповнена ніжності та цілком певна того, що мала намір зробити.

Я знала, що можу завагітніти, але думка про це була тьмяною й далекою, вона мене зовсім не турбувала. Не існує стовідсотково надійного способу не завагітніти — так було сказано в статті, яку моя мати вирізала з «Рідерз дайджест» і надіслала мені листом у коледж. Стаття називалася «На захист цноти», її написала заміжня юристка, яка мала дітей.

Вона навела всі причини, з яких дівчині не можна спати ні з ким, крім чоловіка, і то лише після весілля.

Центральне твердження статті полягало в тому, що, мовляв, чоловічий світ відрізняється від жіночого світу, а чоловічі емоції відрізняються від жіночих емоцій, і тільки шлюб може по-справжньому об’єднати два світи й два різні набори емоцій. Моя мати сказала, що цю штуку дівчата зазвичай засвоюють ціною гіркого досвіду, тому слід дослухатися до тих, хто вже досвідчені в таких речах, — наприклад, до заміжніх жінок.

Юристка писала, що найпорядніші чоловіки бережуть цноту для майбутніх дружин, а навіть якщо чоловік не безгрішний — він однаково хоче бути тим, з ким його дружина пізнаватиме секс. Звісно, чоловік намагатиметься вмовити дівчину на секс і обіцятиме з нею одружитися, але варто їй лишень поступитися — чоловік одразу втратить до неї повагу: мовляв, якщо поступилася йому, то поступилася б і комусь іншому, — і так зламає дівчині життя.

Юристка завершила статтю твердженням, що ліпше перестрахуватися, ніж потім шкодувати, та й ніяк не убезпечишся від того, щоб опинитися з дитиною на руках — а отоді буде справжня катастрофа.

Єдине, про що в тій статті забули згадати, — це почуття дівчат.

Припустімо, добре бути непорочною і побратися з непорочним чоловіком, але ж він може потім, уже в шлюбі, раптом зізнатися, що не був цнотливим, як той-таки Бадді Віллард. Мене нудило від думки, що жінка мусить жити всуціль непорочним життям, коли чоловікам дозволено подвійне життя: одне порочне, друге — ні.

Зрештою я собі постановила, що коли вже так складно знайти сильного й розумного чоловіка, який лишався б незайманим до двадцяти одного року, можна й самій не надто триматися за цноту й одружитися з кимсь таким самим нецнотливим. А якби він узявся ламати моє життя — я йому теж зламала б життя.

У дев’ятнадцять років питання непорочності й цноти було для мене нагальним.

З тодішній моєї перспективи всі люди світу поділялися не на католиків і протестантів, не на республіканців і демократів, не на білих і чорних, навіть не на чоловіків і жінок — вони поділялися на тих, хто вже з кимсь спали, і на тих, хто не спали, і мені здавалося, це єдине, що насправді відрізняє людей одне