Стейсі Браун - Невипадково, Стейсі Браун

11. Дружня підтримка

Коли я підійшла до свого робочого столу, Сем наздогнала мене:

- Нікі, чекай, - вона взяла мене за лікоть й легенько розвернула до себе, - тепер ти розповіси мені все!

- Нема чого розповідати. Я більше з твоїм другом зустрічатись не буду, - сівши в своє крісло, я ввімкнула ноутбук та почала перебирати папери на столі.

- Ну, подруго, так не годиться, - роздратовано заявила Сем та закрила мій ноутбук, - я не дам тобі працювати поки ти мені все не розповіси.

- Тобі що, нема чим зайнятись?

- До вечора ні. Ти ж сама чула.

- Але це не означає, що і в мене немає роботи. А тобі я можу порадити пошукати список гостей, щоб приблизно знати кого очікувати, - мовила я, намагаючись зайняти її чимось.

- Нікі, ти мене вбиваєш! Ти ж бачиш, що я не можу вгамуватись! Мені потрібно все знати! – ніяк не заспокоювалась подруга, - до того ж, вчора ти обіцяла, що все розповіси.

Сем схрестила руки перед собою та грайливо подивилась на мене начебто образившись. Мене завжди забавляло як вона клянчила щось розповісти їй. А коли вона корчила своє ображене обличчя, я більше не могла зберігати мовчання:

- Добре, що ти хочеш знати?

- Все! – вигукнула Сем.

В цей момент наші колеги звернули на нас увагу, але подругу це ніяк не збентежило, їй завжди була байдужа думка сторонніх.

- Присядь вже, - я показала на стілець навпроти мого столу. Вона сіла та приготувалась слухати. І я розповіла їй про вчорашній вечір, але чомусь я вирішила не розповідати про поцілунок з Беннетом. У мене ніколи не було таємниць від своєї подруги, але цього разу мені не хотілось ділитись подробицями.

- А крім імені ти щось про нього знаєш? – запитала Сем після моєї розповіді.

- Ні, - моя відповідь прозвучала трохи сумно, і це здивувало мене, адже з одного боку, я була б дуже рада ніколи не зустрітись з цим нахабою, а з іншого… я гнала будь-які думки про симпатію до нього.

- Оце так! – здивовано мовила Сем та посміхнулась.

- Що?

- Ти запала на нього! – її слова вивели мене з рівноваги, і я почала нервувати.

- Звичайно, ні! Ти що мене не слухала?? Він - нахаба, яких я досі ніколи не зустрічала! Як мені може подобатись цей нарцис?

- Як? Дуууже сильно! – посміхаючись продовжувала Сем, - Подруга, ми з тобою розмовляємо півгодини, 29 хвилин з котрих, ти розказувала про нього. До того ж в тебе з’явився цей загадковий милий рум’янець на обличчі… давно я його не бачила.

Після своєї останньої фрази вона розгубилась і стала серйозною. Я зрозуміла що вона мала на увазі. Вона згадала про мого колишнього і миттєво з сумним виразом обличчя продовжила:

- Нікі, вибач, я не хотіла зайвий раз тобі нагадувати про цього козла.

- Нічого, все нормально, - мені навіть стало шкода подругу адже я бачила як вона зараз картає себе і жалкує, що згадала про нього, - не переймайся, я живу далі й Джош мене більше не турбує.

Мені завжди давались ці слова важко коли подруги питали жалісливими голосами «Як ти?». Але зараз я зрозуміла, що не лукавила і, дійсно, спогади про Джоша більше не викликають в мене бажання зачинитись в кімнаті й плакати.

- Слухай, в мене є ідея! – захват Сем повернув мене в реальність, - давай я навідаюсь до ресторану та дізнаюсь його повне ім’я! Він же карткою розраховувався? В мене є варіант як це зробити!

- Та годі тобі! Навіщо мені його ім’я? – грайливо обурилась я. Реакція подруги забавляла мене. Бажаючи допомогти вона завжди вигадувала шалені ідеї.

- Хіба все повинно просто закінчитись одним вечором? Ну, ні! – продовжувала подруга, - Звичайно є надія, що він може прийти до тебе додому, але зараз такі чоловіки… все треба робити самій!

Тільки не знала вона, що у мого нового знайомого з цим взагалі ніяких проблем немає. Він аж занадто ініціативний.

- От мій Том, - не закінчувала свої повчання Сем, - весь день нудьгував вчора, що до клубу він не піде, краще посидить вдома та подивиться фільм. А що в підсумку? Я ледве забрала його з клубу, бо бач я хочу піти «в самому розпалі вечірки».

- Що? Твій домосида Том? – здивувалась я.

Вони дійсно були дуже різними: весела та амбіційна Сем та тихий домашній Том. Але саме в цьому була вся гармонійність їх стосунків. Коли вони були разом, вони доповнювали один одного. І я була дуже рада за подругу, яка нарешті знайшла своє щастя. Це було видно по її очах – вона щаслива.

- Так! – посміхнулась Сем, - лише той факт, що завтра нам обом треба на роботу, змусив його покинути клуб. Я сама такого від нього не очікувала. Так що подруго, як казала велична Бейонсе  “Who run the world?”.

Вона показала на мене пальцем очікуючи відповіді.

- Girls, - я проспівала відповідь і ми гучно засміялись, чим знову привернули увагу оточуючих. Помітивши це Сем встала та додала:

- Добре, ти займайся роботою, а я - твоїм новим другом. Побачиш, вже ввечері в мене буде досьє на нього!

- Сем, не роби дурниць. Краще готуйся до маскараду. Якщо ти сьогодні нічого не накопаєш, Евелін тебе по голівці не погладить.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍